ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"11" вересня 2024 р. справа № 300/2667/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі, також - відповідач) про визнання протиправною бездіяльності щодо не звільнення з військової служби та зобов`язання звільнити з військової служби у запас за сімейними обставинами на підставі пп. "г" п.2 ч.4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", згідно рапорту від 02.03.2024.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач призваний у Збройні Сили України за мобілізацією та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . 02.03.2024 позивач звернувся до відповідача з рапортом та відповідним пакетом документів, про звільнення його з військової служби на підставі пп. "г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за бабусею – ОСОБА_2 , яка є особою що за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд. У відповіді в/ч НОМЕР_1 від 22.03.2024 зазначається, що даний рапорт було не погоджено, оскільки серед підтверджувальних документів відсутній медичний висновок медико-соціальної експертної комісії про потребу здійснення постійного догляду за особою та документів, що підтверджують факт відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд. Однак, на думку позивача, відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо неналежного розгляду рапорту від 02.03.2024 та не звільнення з військової служби згідно з пп. "г" п.2 ч.4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". З наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду 15.04.2024 відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи, згідно із правилами, встановленими статтею 262 КАС України.
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 07.05.2024 та міститься в матеріалах справи. Щодо заявлених позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві, вказавши, що відповідно до результатів розгляду рапорт про звільнення з військової служби військовослужбовця командуванням військової частини НОМЕР_1 не погоджено, оскільки серед підтверджувальних документів відсутній медичний висновок медико-соціальної експертної комісії про потребу здійснення постійного догляду за особою, а також документів, що підтверджують факт відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд. Так, у контексті розподілу повноважень між лікарсько-консультативними комісіями та медико-соціальними експертними комісіями, вбачається, що необхідність постійного стороннього догляду за хворими, що досягли повноліття, підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії, позаяк необхідність постійного стороннього догляду за хворою дитиною підтверджується висновком лікарсько-консультативної комісії. Крім того, під час розгляду рапорту про звільнення з військової служби серед доданих документів що, як стверджує останній, підтверджують відсутність інших осіб, які можуть здійснювати постійний догляд за його бабою не було. Таким чином, твердження позивача про неналежний розгляд рапорту про звільнення з військової служби посадовими особами військової частини НОМЕР_2 є не обґрунтованим. В зв`язку із наведеним просить суд в задоволенні позову відмовити повністю.
20.05.2024 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що потребу хворого у постійному сторонньому догляді визначають медико-соціальні та лікарсько-консультативні комісії. Медико-соціальні експертні комісії вказують про потребу в сторонньому догляді особам з інвалідністю І А, Б групи у Довідці до акта огляду медико-соціальною експертною комісією (форма 157-1/0, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 30.07.2012 №577). Усім решту потребу у постійному сторонньому догляді визначають лікуючі лікарі та лікарсько-консультативні комісії, що підтверджують відповідними висновками. Зважаючи на викладене, просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Представником відповідача 28.05.2024 подано на адресу суду заперечення на відповідь на відзив, згідно якого зазначено, що покликання позивача на листи та роз`яснення міністерств та/або їх структурних підрозділів є недоречним, оскільки такі документи не є нормативно-правовими актами в розумінні процесуального законодавства. Крім того, для можливості виникнення права на звільнення з військової служби, необхідно підтверджувати також відсутність інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд за особою, що потребує постійний догляд. Однак, під час розгляду рапорту позивача встановлено, що зазначених доказів не надано.
Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
ОСОБА_1 проходить військову службу в Збройних Силах України в складі Військової частини НОМЕР_1 , що визнається сторонами.
Позивач звернувся з рапортом від 02.03.2024 до командира військової частини НОМЕР_1 , в якому просив про звільнення його з військової служби у запас відповідно до абзацу 4 підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за бабусею яка є особою що за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб які можуть здійснювати такий догляд(а.с.27).
У рапорті вказано, що до нього додано належним чином посвідчені копії документів: паспорту та РНОКПП ОСОБА_1 , паспорту та РНОКПП ОСОБА_2 , свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , висновок ЛКК №15 від 25.01.2024, довідка про спільне проживання №41 від 05 02 2024, акт обстеження житлових умов (а.с.27).
Листом від 22.03.2024 №1473/429 командиром військової частини НОМЕР_1 надано відповідь на адвокатський запит та повідомлено, що за результатами розгляду рапорту військовослужбовця ОСОБА_1 , командуванням військової частини НОМЕР_1 не погоджено такий рапорт про звільнення з військової служби, оскільки серед підтверджувальних документів (додатків до рапорту) відсутній медичний висновок медико-соціальної експертної комісії про потребу здійснення постійного догляду за особою та документів, що підтверджують факт відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд (а.с.28-29).
Вважаючи протиправною бездіяльність щодо не звільнення з військової служби, позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами про зобов`язання звільнити його з військової служби на підставі п.п. "г" п.2 ч.4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд, при вирішенні даної справи, керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).
Згідно з частинами 1 та 2 статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частиною 6 статті 2 Закону №2232-ХІІ передбачено наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб.
Суд зазначає, що на момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено та діє.
Згідно вимог статей 20, 22 Закону № 2232-XII на військову службу за призовом під час мобілізації приймаються громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років (для вищого офіцерського складу до 65 років).
Статтею 24 Закону №2232-ХІІ унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби.
Відповідно до частини 3 статті 24 Закону №2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-ХІІ, а у частині 4 цієї статті наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, зокрема: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років; у зв`язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність; у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я; у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи; у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною; у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи; у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд; військовослужбовці-жінки - у зв`язку з вагітністю; військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку; один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років; військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років; перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Згідно частини 7 статті 26 Закону №2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (надалі - Положення №1153/2008).
Відповідно до пунктів 6, 7 Положення №1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу".
Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Згідно з пунктом 12 Положення №1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Продовження дії контрактів із військовослужбовцями, які звільняються, у випадках, визначених законодавством, затвердження військовослужбовців на посади за мобілізаційним планом, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, призупинення військової служби або звільнення з військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині. Також наказами по стройовій частині в особливий період оформлюється продовження військової служби та дії контракту понад встановлені строки до термінів, визначених частиною дев`ятою статті 23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".
Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.
Відповідно до пункту 112 Положення №1153/2008 військовослужбовець може бути переміщений на нове місце військової служби з однієї військової частини до іншої у випадках, визначених пунктом 82 цього Положення.
Військовослужбовець, який проходить військову службу за призовом, переміщується у зв`язку із службовою необхідністю та за станом здоров`я на нове місце військової служби без його згоди.
У пункті 116 Положення №1153/2008 наведені випадки, за яких допускається зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання.
Військовослужбовці звільняються з посад та зараховуються в розпорядження посадових осіб наказами командирів (начальників), які мають право призначення на ці посади.
Військовослужбовці, які зараховані в розпорядження відповідно до підпунктів 1 - 12-1 цього пункту, продовжують проходити військову службу згідно з цим Положенням, виконуючи обов`язки військової служби в межах, визначених посадовою особою, у розпорядженні якої вони перебувають.
Військовослужбовець, якого звільнено з посади, вважається таким, що перебуває у розпорядженні відповідного командира (начальника) військової частини, у списках якої він перебуває, з дня, що настає за днем звільнення, та до дня, з якого він приступив до виконання обов`язків за новою військовою посадою, на яку його призначено (до дня зарахування у розпорядження посадової особи, яка має право призначення на посаду).
Згідно з пунктом 117 Положення №1153/2008 призначення на посади військовослужбовців, які перебувають у розпорядженні відповідних командирів (начальників), проводиться в якомога коротший строк, але не пізніше ніж через два місяці з дня звільнення з попередньої посади, за винятком випадків, передбачених підпунктами 12 - 16 пункту 116 цього Положення.
Пунктом 225 Положення №1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється:
2) під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", зокрема, - у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
- підстави звільнення з військової служби;
- думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
- районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Згідно з пунктом 241 Положення №1153/2008 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
Пунктами 12.1, 12.11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 року за №438/16454, передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
До керівників органів військового управління Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, які в особливий період мають право звільнення військовослужбовців з військової служби, належать посадові особи, які під час особливого періоду мають право призначення на посади осіб офіцерського складу.
Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Відповідно до пункту 14.10 розділу XIV цієї Інструкції звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених пунктом 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", зокрема через сімейні обставини або з визначених названим Законом поважних причин, за умови, що такі військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу.
Ті військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
Суд зазначає, що ОСОБА_1 виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу, у зв`язку із чим направив командиру військової частини НОМЕР_1 рапорт від 02.03.2024, в якому просив про звільнення його з військової служби у запас відповідно до абзацу 4 підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за бабусею – ОСОБА_2 , яка є особою що за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб які можуть здійснювати такий догляд.
Проте, згідно листа від 22.03.2024 №1473/429 командиром військової частини НОМЕР_1 надано відповідь на адвокатський запит та повідомлено, що за результатами розгляду рапорту військовослужбовця ОСОБА_1 , командуванням військової частини НОМЕР_1 не погоджено такий рапорт про звільнення з військової служби, оскільки серед підтверджувальних документів (додатків до рапорту) відсутній медичний висновок медико-соціальної експертної комісії про потребу здійснення постійного догляду за особою та документів, що підтверджують факт відсутності інших осіб, які можуть здійснювані такий догляд (а.с.28-29).
Надаючи оцінку вищенаведеним доводам відповідача, суд зазначає наступне.
Пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах: […]
г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): […]у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
З огляду на вищевказаний зміст абзацу четвертого підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII щодо висновків, які підтверджують необхідність здійснення постійного догляду за хворою особою використано розділовий сполучник «або», який вказує на виділення одного поняття з кількох понять. Тобто, необхідність здійснення постійного догляду за хворою особою підтверджується одним із таких документів: або висновком медико-соціальної експертної комісії, або висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.
Щодо посилання відповідача на законодавчі акти в галузі охорони здоров`я (Положення про медико-соціальну експертизу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317, Положення про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 № 917) про те, що передбачена підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII умова для звільнення з військової служби, а саме: необхідність постійного стороннього догляду за особою має бути підтверджена виключно висновком МСЕК, а не ЛКК.
Відтак спірним є питання який саме орган має видати медичний висновок щодо необхідності здійснення постійного догляду? Вирішуючи вказане спірне питання, суд дійшов такого висновку.
Визначення терміну «медичний висновок» наведене у пункті 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України «Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я» 18.09.2020 № 2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів (без відмітки про відміну запису) в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров`я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.
У пункті 3 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженому наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.10.2020 № 705, медичний висновок визначено як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров`я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського.
У пункті 3 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337 значиться, що медичний висновок це висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров`я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії спеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров`я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв`язку погіршення стану здоров`я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров`я виконувати роботу.
Отже, з огляду на викладене, медичний висновок це документ, який містить об`єктивні дані про стан здоров`я особи та видається з питань, пов`язаних з таким станом здоров`я.
Суб`єктами формування чи видачі медичного висновку зазначені лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров`я.
Відповідно до пунктів 19, 24 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317, комісія (МСЕК) проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою. Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.
Підсумовуючи викладене, лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія за результатами проведеного лікування чи обстеження можуть формувати медичний висновок, а МСЕК за результатами проведеного огляду довідку, акт огляду (витяг з акту огляду) та протокол засідання комісії.
Щодо повноважень ЛКК та МСЕК на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду, то суд зазначає наступне.
Так, процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації, визначає Положення про медико-соціальну експертизу, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі Положення № 1317).
Відповідно до пункту 3 Положення № 1317:
1) Медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
2) Медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 р. № 337 Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві (Офіційний вісник України, 2019 р., № 34, ст. 1217), висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або територіального органу Пенсійного фонду України, суду чи прокуратури.
Згідно з пунктом 4 Положення № 1317 медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії, з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров`я при Міністерстві охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
Пунктом 5 Положення № 1317 визначено, що комісії у своїй роботі керуються Конституцією і законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами відповідних державних замовників, інших центральних органів виконавчої влади, що регулюють відносини державних замовників, інших центральних органів виконавчої влади, що регулюють відносини у зазначеній сфері, та цим Положенням, іншими нормативно-правовими актами з питань медико-соціальної експертизи.
Відповідно до пункту 6 Положення № 1317 висновки комісії, реабілітаційні заходи, визначені в індивідуальній програмі реабілітації особи з інвалідністю, обов`язкові для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними підприємствами, установами та організаціями, в яких працює або перебуває особа з інвалідністю, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, типу і форми власності.
Обов`язки міських, міжрайонних, районних медико-соціальних експертних комісій визначені в пункту 11 Положення № 1317.
Так, медико-соціальні експертні комісії:
1) визначають:
ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків;
потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;
потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;
ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;
причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім`ї померлого;
медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним;
2) складають та корегують індивідуальну програму реабілітації особи з інвалідністю, в якій визначаються види реабілітаційних заходів та строки їх виконання, і контролюють ефективність її виконання; […]
7) надають лікарям лікувально-профілактичних закладів та працівникам реабілітаційних установ, установ соціального обслуговування та установ, які надають соціальні послуги незалежно від форми власності, а також сім`ям, які здійснюють догляд за особами з інвалідністю, консультаційну допомогу з питань реабілітації та стороннього нагляду, догляду або допомоги особам з інвалідністю, контролюють разом з іншими учасниками реабілітаційного процесу стан та якість проведення підприємствами, установами та організаціями, зазначеними в індивідуальній програмі реабілітації особи з інвалідністю, реабілітаційних заходів. […]
Підсумовуючи вищевикладене, можна дійти висновку, що повноваження медико-соціальних експертних комісій здійснюються щодо осіб, які звертаються для встановлення інвалідності (або осіб, яким вже встановлена інвалідність), чи потерпілих від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.
Окрім цього, в підпункті 1 пункту 11 Положення № 1317 передбачено повноваження медико-соціальних експертних комісій визначати потребу в сторонньому нагляді, а не постійного догляду, як передбачено абзацом четвертим підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII.
Поняття «сторонній догляд» за своїм змістом не є тотожним поняттю «постійний догляд». Так, «сторонній догляд» вказує на те, ким надається догляд, а «постійний догляд» коли надається такий догляд. При цьому, «постійний догляд» це безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд який надається без будь-якого часового обмеження.
Водночас, відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказу Міністерства охорони здоров`я від 09.04.2008 № 189, при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров`я утворюються ЛКК (пункту 1 розділу III).
Згідно з пунктом 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить:
1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку;
2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності;
3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження;
4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб`єкта господарювання, що були виявлені за результатом перевірки уповноваженими лікарями, перелік яких затверджується правлінням Пенсійного фонду України, обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб`єкта господарювання).
Пункт 4 розділу ІV Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, визначає, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи:
- форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв`язку захворювання з умовами праці ;
- висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний),- до досягнення дитиною 16-річного віку.
Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 № 407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з пунктами 2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров`я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації № 025/о «Медична карта амбулаторного хворого № _____», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14.02.2012 № 110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за № 661/20974.
Також повноваження ЛЛК визначені в наказі Міністерства охорони здоров`я України 31.07.2013 № 667 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання». Так, в затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров`я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулась із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31 липня 2013 року № 667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров`я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8).
Повертаючись до підстав для звільнення військовослужбовця з військової служби у цій справі, суд зазначає, що дійсно є недосконалість та неузгодженість термінів та понять в нормативно-правових актах стосовно питання «яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду» та «який орган має видавати цей документ».
Аналізуючи повноваження МСЕК, передбачені Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317, суд зазначає, що остання визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі осіб з інвалідністю, а також осіб, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.
Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров`я нездатні до самообслуговування і потребують постійно стороннього догляду, то на переконання суду, такі повноваження віднесені до ЛКК, які мають право приймати: 1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний),- до досягнення дитиною 16-річного віку; 2) висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-4/о); 4) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі, (за формою № 080-2/о) з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31 липня 2013 року № 667.
Вказані висновки суду підтверджуються й відповідями повноважних державних органів та установ в сфері охорони здоров`я в частині розмежування компетенцій МСЕК та ЛКК та форм медичних висновків.
Так, в листі Міністерства охорони здоров`я України від 26.09.2023 № 03.4-10/27195/2-23, на виконання доручення Прем`єр-міністра України від 18.09.2023 № 29096/1/1-23, вказане Міністерство роз`яснило, що потребу хворого у постійному сторонньому догляді визначають МСЕК та ЛКК. МСЕК вказують на таку потребу особам з інвалідністю І групи у довідці до акту огляду МСЕК (форма 157-1/0, затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 30.07.2012 № 577). Усім решта потребу у постійному сторонньому догляді визначають лікуючі лікарі та лікарсько-консультативні комісії, що підтверджується відповідними висновками: 1) висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно-хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (форми 080-4/о); та 2) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, внаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги на непрофесійній основі (форми 080-2/о), затверджені наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 № 407; 3) висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу за формою, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 № 667.
Щодо підстав для яких здійснюється складання відповідних медичних висновків, вказаних вище, то суд звертає увагу на таке.
Чинним законодавством передбачено надання ряду соціальних послуг незахищеним категоріям громадян. Зокрема, основні організаційні та правові засади надання соціальних послуг, спрямованих на профілактику складних життєвих обставин, подолання або мінімізацію їх негативних наслідків, особам/сім`ям, які перебувають у складних життєвих обставинах визначає Закон України «Про соціальні послуги» від 17.01.2019 № 2671-VIII.
За визначеннями наведеними у статті 1 цього Закону отримувачі соціальних послуг - особи/сім`ї, які належать до вразливих груп населення та/або перебувають у складних життєвих обставинах, яким надаються соціальні послуги; в свою чергу вразливі групи населення - особи/сім`ї, які мають найвищий ризик потрапляння у складні життєві обставини через вплив несприятливих зовнішніх та/або внутрішніх чинників; складні життєві обставини - обставини, що негативно впливають на життя, стан здоров`я та розвиток особи, функціонування сім`ї, які особа/сім`я не може подолати самостійно. Чинники, що можуть зумовити складні життєві обставини: а) похилий вік; б) часткова або повна втрата рухової активності, пам`яті; в) невиліковні хвороби, хвороби, що потребують тривалого лікування; г) психічні та поведінкові розлади, у тому числі внаслідок вживання психоактивних речовин; ґ) інвалідність; д) бездомність; е) безробіття; є) малозабезпеченість особи; ж) поведінкові розлади у дітей через розлучення батьків; з) ухилення батьками або особами, які їх замінюють, від виконання своїх обов`язків із виховання дитини; и) втрата соціальних зв`язків, у тому числі під час перебування в місцях позбавлення волі; і) жорстоке поводження з дитиною; ї) насильство за ознакою статі; й) домашнє насильство; к) потрапляння в ситуацію торгівлі людьми; л) шкода, завдана пожежею, стихійним лихом, катастрофою, бойовими діями, терористичним актом, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією.
Частиною 6 статті 13 Закону України «Про соціальні послуги» визначено, що фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, можуть надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачам соціальних послуг з числа членів своєї сім`ї, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права і обов`язки та є: 1) особами з інвалідністю I групи; 2) дітьми з інвалідністю; 3) громадянами похилого віку з когнітивними порушеннями; 4) невиліковно хворими, які через порушення функцій організму не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися; 5) дітьми, яким не встановлено інвалідність, але які є хворими на тяжкі захворювання, визначені в цьому пункті.
Механізм призначення і виплати компенсації за догляд (далі - компенсація), що призначається фізичній особі, яка надає соціальні послуги з догляду без провадження підприємницької діяльності на непрофесійній основі, без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг (далі - фізична особа, яка надає соціальні послуги) особам із числа членів своєї сім`ї, які спільно з нею проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (далі - соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі) визначає Порядок надання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 № 859 (далі - Порядок № 859).
Зі змісту пункту 7 Порядку № 859 вбачається, що для призначення і виплати компенсації в залежності від статусу отримувача соціальної послуги, серед іншого, подаються різні медичні висновки, як от:
копії довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією (для осіб з інвалідністю);
висновку лікарської комісії медичного закладу щодо потреби в догляді громадян похилого віку внаслідок когнітивних порушень за формою, затвердженою МОЗ;
висновку лікарської комісії медичного закладу щодо потреби в догляді невиліковно хворих осіб, які через порушення функцій організму не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися, за формою, затвердженою МОЗ;
копії медичного висновку про дитину з інвалідністю віком до 18 років за формою, затвердженою МОЗ;
довідки про захворювання дитини на тяжке захворювання, вказане у цій нормі.
Так, наказом Міністерства охорони здоров`я від 09.03.2021 № 407, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 15.04.2021 за № 510/36132, затверджено форми первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я. Цим наказом відповідно до Закону України «Про соціальні послуги», пункту 8 Положення про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24.01.2020 № 90), Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 № 859, з метою удосконалення обліку захворюваності в закладах охорони здоров`я, затверджено:
1) форму первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі» та інструкцію щодо її заповнення;
2) форму первинної облікової документації № 080-2/о «;Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, внаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі» та інструкцію щодо її заповнення;
3) форму первинної облікової документації № 080-3/о «;Довідка про захворювання дитини на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне (орфанне) захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня про те, що дитина отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги» та інструкцію щодо її заповнення.
Відповідно до Інструкції, яка визначає порядок видачі та заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі» (далі - Висновок), такий Висновок надається закладами охорони здоров`я усіх рівнів надання медичної допомоги. Висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації № 025/о «Медична карта амбулаторного хворого № _____», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14 лютого 2012 року № 110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 року за № 661/20974.
Висновок надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року № 859.
У пункті 4 Висновку вказуються рекомендовані соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома, отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
Висновок призначений для надання до структурних підрозділів з питань соціального захисту населення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчих органів міської, міста обласного значення, районної в місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громади за місцем проживання/перебування особи, якій надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, або до структурного підрозділу, що визначений договором про співробітництво територіальних громад для вирішення питання призначення особі соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.
Особам, яким встановлено інвалідність безстроково, висновок видається безстроково. Особам, яким інвалідність встановлена на певний строк, висновок видається на строк не більше ніж до завершення строку встановлення їм інвалідності, але не менше ніж на 12 місяців. Іншим категоріям осіб висновок видається на 12 місяців з дати видачі (пункти 7, 9, 11 Інструкції).
Суд зазначає, що в спірному випадку ОСОБА_1 до рапорту від 02.03.2024 про звільнення з військової служби долучив відповідачу висновок ЛКК №15 від 25.01.2014 та висновок лікарсько-консультативної комісії про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі форми №080-4/о від 25.01.2024, виданий Комунальним некомерційним підприємством "Олександрівська лікарня" Олександрійської сільської ради Ровенського району Рівненської області, згідно яких вказаного, що ОСОБА_2 , потребує постійного стороннього догляду (а.с.21-22). Подання наведених документів відповідач підтвердив у відзиві.
Такий Висновок лікарсько-консультативної комісії від 25.01.2024 є належним документом, що підтверджує необхідність здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 .
Отже, враховуючи підстави для видачі висновку про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, суд вважає, що наданий позивачем висновок, складений Комунальним некомерційним підприємством "Олександрівська лікарня" Олександрійської сільської ради Ровенського району Рівненської області про те, що ОСОБА_2 потребує догляду вдома та рекомендується соціальна послуга з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи є достатньою підставою для висновку, що ОСОБА_2 потребує постійного догляду у розумінні підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ. Потребу у постійному сторонньому догляді визначають лікувально-консультативні комісії на підставі первинної облікової документації № 025/о «Медична карта амбулаторного хворого № _____», що ведеться лікарем загальної практики-сімейної медицини, а тому військові частини не мають ставити під сумнів достовірність таких висновків, у тому числі з питань належності суб`єкта, до повноважень якого віднесено видача відповідних медичних документів (висновків, довідок).
Щодо доводів відповідача про відсутність інших осіб, які можуть надавати ОСОБА_2 постійний сторонній догляд, то позивач надав разом з рапортом від 02.03.2024 про звільнення з військової служби також копії: акта обстеження матеріально-побутових умов №40 від 28.02.2024, згідно якого встановлено, що ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , разом з внуком ОСОБА_1 , є пенсіонеркою, не має можливості самостійно пересуватись та потребує постійного стороннього догляду. Члени комісії також зазначають про відсутність інших осіб, які мали б змогу здійснювати такий сторонній догляд (а.с.26).
Відповідно до довідки, виданої відділом ЦНАП Білокриницької сільської ради Рівненського району Рівненської області №41 від 05.02.2024 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.25).
Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є донькою ОСОБА_4 та ОСОБА_2 (а.с. 20).
Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 є сином ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (а.с. 20).
Таким чином, ОСОБА_1 є внуком ОСОБА_2 .
Разом з тим, для вирішення питання звільнення військовослужбовця з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ необхідним є дотримання сукупності умов. Так, іншою умовою для вирішення питання звільнення з військовою служби військовослужбовця під час воєнного стану є відсутність інших осіб, які можуть здійснювати догляд за особою, яка його потребує за відповідним висновком.
Відповідно до доводів позовної заяви, ОСОБА_1 вказує на наявність двох доньок його бабусі ОСОБА_2 а саме - ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ).
Водночас позивач вказує на неможливість здійснення такими догляду за їх матір`ю – ОСОБА_2 вказуючи на довідки медичних комунальних некомерційних підприємств що свідчать про перебування їх на «Д» обліку.
Згідно зазначених додатків до рапорту ОСОБА_1 від 02.03.2024 такі відсутні, та не були предметом розгляду і оцінки відповідача, на що останній наголошує у відзиві на позов.
Як наслідок, суд зазначає, що позивач не надав достатньо відомостей з підтверджуючими доказами, за яких суд може прийти до переконливого висновку про відсутність інших осіб, які можуть здійснювати догляд за особою, яка його потребує - бабусею позивача.
Разом з тим, позивач не позбавлений права доповнювати пакет документів наданих до рапорту для вирішення питання про його звільнення, у разі недостатності попередньо поданих документів.
Окрім цього, суд вважає, що лист військової частини НОМЕР_1 від 22.03.2024 № 1473/1/429, підписаний командиром військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_8 , є відповіддю на адвокатський запит ОСОБА_9 від 16.06.2024. У вказаному листі зазначено, що за результатом розгляду рапорту ОСОБА_1 командуванням військової частини НОМЕР_1 (помічником командира з правової роботи) не погоджено такий рапорт про звільнення з військової служби, оскільки серед підтверджувальних документів (додатків до рапорту) відсутній медичний висновок медико-соціальної експертної комісії про потребу здійснення постійного догляду за особою та документів, що підтверджують факт відсутності інших осіб , які можуть здійснювати такий догляд.
Відтак, суд констатує, що не погодження рапорту позивача помічником командира з правової роботи військової частини НОМЕР_1 , не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, в даному випадку командира в.ч. НОМЕР_1 , правомочного згідно Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009, приймати рішення щодо звільнення позивача з військової служби. За приписами вказаної норми Положення рапорт позивача мав бути переданий на розгляд командира військової частини НОМЕР_1 , який наділений правом вирішувати питання звільнення позивача з військової служби. Втім, командир військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_10 рапорт позивача взагалі не розглядав, бо такий йому не надходив.
Отже, за встановлених обставин справи щодо змісту рапорту та долучених до нього додатків від 02.03.2024 та листа відповідача від 22.03.2024 № 1473/1/429, суд дійшов висновку про те, що командир військової частини НОМЕР_1 допустив неналежний розгляд рапорту ОСОБА_1 від 02.03.2024 про звільнення його з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд), а тому таке діяння суд кваліфікує як протиправну бездіяльність.
Щодо покликань відповідача на те, що позивачем до рапорту було долучено саме копії документів, а не їх оригінали, як цього вимагають положення пункту 14.10 розділу XIV Інструкції № 170, то суд зауважує, що це не може слугувати беззаперечною та самостійною підставою для відмови у задоволенні рапорту при дотриманні позивачем усіх інших вимог (умов) передбачених п.п. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (в чинній редакції закону на момент виникнення спірних правовідносин).
При цьому, суд зауважує, що відповідач зазначеної підстави не вказував відмовляючи в задоволенні рапорту позивача. Також не було жодних перешкод у відповідача витребувати у позивача оригінали документів під час розгляду такого рапорту.
Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень на відповідність критеріям, які закріплені в частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Суд не перебирає на себе повноваження суб`єкта владних повноважень щодо розгляду рапорту військовослужбовця у разі його не розгляду повноважною особою або неналежного його розгляду без дослідження усіх обставин, що мають значення.
В спірному випадку суд вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача в спірному випадку буде зобов`язання командира військової частини НОМЕР_1 повторно належно розглянути рапорт позивача від 02.03.2024 про звільнення його з військової служби за сімейними обставинами за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану (у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд), з урахуванням правової оцінки, наданої судом у мотивувальній частині цього рішення.
У задоволенні решти позовних вимог належить відмовити.
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція).
Так, Європейський Суд з прав людини (надалі по тексту також - Суд) у своєму рішенні по справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов`язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
В рішенні "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) Суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Підсумовуючи все вищевикладене, суд доходить висновку про те, що заявлений позов підлягає до часткового задоволення.
Щодо розподілу судових витрат суд відзначає, що позивач на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи.
Зважаючи на висновок суду про необґрунтованість адміністративного позову та не понесення позивачем судових витрат по сплаті судового збору, за відсутності доказів оплати сторонами інших судових витрат у справі, керуючись статтею 139 КАС України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстави для розподілу судових витрат у справі.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає в неналежному розгляді рапорту ОСОБА_1 від 02.03.2024 про звільнення його з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Зобов`язати командира Військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 02.03.2024 про звільнення його з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за сімейними обставинами, у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд, та прийняти відповідне рішення із врахуванням висновків суду, викладених в цьому рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 );
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 , АДРЕСА_2 ).
Суддя Микитин Н.М.