Справа № 2-69/10

РІШЕННЯ

ИМЕНЕМ    УКРАЇНИ

24 червня 2010 року.                                     м. Маріуполь

Приморський районний суд м. Маріуполя Донецької області в складі головуючого судді Чебанова О.О., при секретарі Демененко М.М., за участю позивача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, його представника ОСОБА_4, третьої особи ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_5, про стягнення боргу за договором позики, та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги – ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання недійсними договору позики, -

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2009 р. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3, який уточнив в грудні 2009 р., посилаючись на те, що 05.11.1998 р. ОСОБА_3 позичив в позивача 15 000 доларів США, зобов`ячавшись їх повернути за першою вимогою, про що видав ОСОБА_1 відповідну розписку. Починаючи із зими 2008 р. позивач неодноразово просив відповідача повернути йому гроші, але той так гроші не повернув, говорячи, що не має необхідної суми. Тому позивач просив стягнути з відповідача на його користь суму грошового боргу в розмірі 120 174,00 грн., що еквівалентно 15 000 доларам США.

В грудні 2009 р. ОСОБА_5 в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_3, посилаючись на те, що вона з 02.07.1988 р. перебуває в зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 В 2009 р. вона дізналася, що до її чоловіка пред`явлено позов ОСОБА_1 про стягнення 15000 доларів США, які ОСОБА_3 позичив у ОСОБА_1 05.11.1998 р. Про укладення договору позики, на яку вона своєї згоди чоловіку не давала, ОСОБА_3 її не повідомив. Тому, на підставі ч. 2 ст. 65 СК України, просила визнати зазначений договір позики недійсним.      

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 свої позовні вимоги підтримав, позов ОСОБА_5 не визнав, пояснивши, що у нього з ОСОБА_5 були гарні стосунки. Він зайняв ОСОБА_5 гроші, той написав йому розписку. Коли йому з приводу хвороби дружини знадобилися гроші, то він попросив ОСОБА_5 віддати борг, але й досі гроші відповідачем йому не повернуті.

Представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 в судовому засіданні позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 підтримав, просив його задовольнити. Позов ОСОБА_5 до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не визнав, просив в зазначеному позові відмовити.

Відповідач ОСОБА_3 в суді позов ОСОБА_1 не визнав, пояснивши, що позичав гроші у ОСОБА_1 для третьої особи, але ця особа їх повернула. Позов ОСОБА_5 до нього та ОСОБА_1 визнав та пояснив, що дійсно його дружина нічого не знала за позику.

Представник ОСОБА_3 – ОСОБА_4 в суді позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 не визнав, проти позову ОСОБА_5 не заперечував.  

ОСОБА_5 в судовому засіданні свій позов до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 підтримала, проти задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 заперечувала та пояснила, що вона нічого не знала за позику, яку отримав її чоловік, згоди на цю угоду не давала, нічого не підписувала .

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню, а в позові ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 слід відмовити на підставі наступних правових норм та встановлених судом обставин справи.

У відповідності із ст.ст. 374, 375 ЦК України 1963 р. за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості. Договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей. Договір позики на суму понад п`ятдесят карбованців повинен бути укладеним у письмовій формі.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 05.11.1998 р. був укладений договір позики, за яким ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 15000 доларів США, зобов`язавшись повернути гроші без зазначення строку повернення на першу вимогу позикодавця, що підтверджується власноруч написаною ОСОБА_3 розпискою, що є передбаченою законом письмовою формою договору (а.с. 5).

В зв`язку із тим, що розписка ОСОБА_3 про отримання грошей знаходиться у ОСОБА_1, то суд вважає, що ОСОБА_3 на час розгляду справи гроші не повернуті та підлягають поверненню в гривневому еквіваленті за курсом Національного Банку України на час ухвалення рішення, тобто в розмірі 118 647,00 грн. (15 000 доларів США х 7,9098 грн. = 118 647,00 грн.), а не в розмірі, що вимагає позивач.

Оскільки гроші не повернуті й на час набрання чинності Цивільним Кодексом України 2003 р., строк повернення грошей договором передбачений не був, а визначений моментом пред`явлення вимоги, то ОСОБА_1 має право вимагати повернення грошей у будь-який час, на підставі ч. 2 ст. 1049 ЦК України 2003 р., якою передбачено, що якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

З зазначених підстав позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню.

Стосовно необґрунтованості позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 суд виходить з наступного.

Як зазначено вище, договір позики, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відповідає вимогам ст.ст. 374, 375 ЦК України 1963 р., тобто укладений в письмовій формі, гроші були передані ОСОБА_3, про що той не заперечував в суді. У відповідності із положеннями ст. 23 КпШС України при укладенні угод одним із подружжя, вважається, що він діє за згодою другого з подружжя (ч. 2 ст. 65 СК України), тобто, гроші бралися в борг з відома ОСОБА_5, оскільки нею не доведено іншого. Згоди ОСОБА_5 не вимагалося, оскільки даний договір не підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню. Доказів, що вона не була згодна із укладенням договору, суду не надано. До звернення ОСОБА_1 з позовом до суду не просила визнати договір позики недійсним.

За вказаних обставин позов ОСОБА_5 до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

Оскільки рішення постановлене на користь ОСОБА_1, то його судові витрати підлягають стягненню з ОСОБА_3 в загальному розмірі 81,00 (51,00+30,00) грн.

Судові витрати ОСОБА_3 та ОСОБА_5 відносяться на рахунок останніх.        

Керуючись ст.ст. 10, 60, 209, 212, 213, 215 ЦПК України, ст.ст. 374, 375 ЦК України 1963 р., ст. 23 КпШС України, ст. 65 СК України, ст. 1049 ЦК України 2003 р., суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Маріуполя, на користь ОСОБА_1 суму позики в розмірі 118 647,00 грн., судові витрати в загальному розмірі 81,00 грн., а всього 118 728,00  (сто вісімнадцять тисяч сімсот двадцять вісім грн. 00 коп.).

Також стягнути з ОСОБА_3 судовий збір у сумі 1135 грн.47 коп.

В позові ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання недійсними договору позики – відмовити.

На рішення може бути подана заява про апеляційне оскарження до апеляційного суду Донецької області в м. Маріуполі через Приморський районний суд м. Маріуполя в 10-ти денний строк з дня його проголошення, а апеляційна скарга до судової палати по цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в м. Маріуполі у 20-ти денний строк з дня подачі заяви про апеляційне оскарження.

Суддя