Справа №22ц-3588/07 р. Головуючий у 1 інстанції - Токарева Н.М.
Категорія-21 Доповідач- Зінов'єва А.Г.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 травня 2007 р. Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого судді: Бугрим Л.М.
суддів: Рецебуринського Ю.Й.
Зінов'євої А.Г.
при секретарі: Проляпі О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги представників відповідача ОСОБА_1 та позивача ОСОБА_2, діючих на підставі довіреностей, на рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 27 лютого 2007 р. по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,-
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2005 р. ОСОБА_3 звернулася до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 29 липня 2004 р. і сталася з вини відповідача, вона отримала тілесні ушкодження. У зв'язку з пошкодженням здоров'я вона тривалий час знаходилася на лікуванні і, згодом, на підставі висновку МСЕК від 22 листопада 2004 p., була визнана інвалідом 2-ї, а потім 3-ї групи зі стійкою втратою професійної працездатності. Відносно відповідача у порушенні кримінальної справи було відмовлено. Оскільки їй було заподіяно шкоду джерелом підвищеної небезпеки, просила стягнути на її користь матеріальну шкоду у розмірі 23110 грн. 75 коп., яка складає: з медикаментозного лікування - 1292 грн., втраченого заробітку - 19833 грн. 75 коп., вартості санаторно-курортної путівки - 3985 грн. та з урахуванням 2000 грн., які були передані відповідачем в період знаходження на лікуванні. Також вважала, що діями відповідача їй було спричинено моральну шкоду, на відшкодування якої просила стягнути на її користь грошову компенсацію у розмірі 25000 грн. Крім того, у зв'язку з втратою здоров'я і неможливістю виконувати попередню роботу, просила стягнути на її користь щомісячно втрачений заробіток у розмірі 563 грн. 75 коп.
Рішенням Калінінського районного суду м. Донецька від 27 лютого 2007 р. позовні вимоги ОСОБА_3 були задоволені частково: з відповідача ОСОБА_4 на користь позивачки було стягнуто втрачений заробіток за період з 29 липня 2004 р. по лютий 2007 р. у розмірі 5950 грн. 12 коп., щомісячно з березня 2007 р. по 169 грн. 12 коп. та грошову компенсацію у рахунок відшкодування моральної шкоди у розмірі 3000 грн., в іншій частині позовних вимог було відмовлено. Крім того, на відповідача було покладено судові витрати.
Не погодившись з рішенням суду, представник відповідача ОСОБА_4 приніс апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду змінити, оскільки його висновки не відповідають фактичним обставинам справи, яким суд дав неправильну правову оцінку. Просив у рахунок відшкодування моральної та матеріальної шкоди стягнути з його довірителя суму лише у розмірі 3453 грн., в іншій частині позовних вимог просив відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги представник відповідача посилався на те, що суд не дав належної оцінки відсутності вини його довірителя у дорожньо-транспортній пригоді та грубій необережності з боку позивачки і необгрунтовано дійшов висновку про наявність 70% вини водія. Крім того, вважає, що суд неправильно застосував норми матеріального права, оскільки
розрахунок заробітку за вимогами ст. 1197 ЦК України проводиться лише у випадках знаходження сторін у трудових правовідносинах. Оскільки сторони між собою у трудових відносинах не знаходилися, то суд повинен був стягнути лише різницю у заробітній платі з урахуванням проценту втрати професійної працездатності. Суду також необхідно було врахувати, що вартість медикаментозного лікування позивачки у розмірі 1453 грн. 45 коп. була сплачена відповідачем, а також на відшкодування матеріальної шкоди передано їй 2000 грн. Вказані обставини привели до неправильного визначення розміру матеріальної шкоди та неправильної оцінки моральних страждань позивачки.
Позивачка також не погодилася з рішенням суду і її представником було принесено апеляційну скаргу, в якій останній просив змінити рішення суду в частині відшкодування матеріальної шкоди та стягнення втраченого заробітку. Просив в цій частині позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги представник позивачки посилався на те, що суд, враховуючи надані докази, безпідставно визнав вину його довіреної особи у розмірі 70%.
Представник відповідача у судовому засіданні свою апеляційну скаргу підтримав і просив її задовольнити у повному обсязі. Апеляційну скаргу позивачки просив відхилити.
Представник позивачки проти апеляційної скарги відповідача заперечував, просив її відхилити, а рішення суду змінити, задовольнивши його апеляційну скаргу у повному обсязі.
Позивачка ОСОБА_3 та відповідачі ОСОБА_4 і ОСОБА_5 до судового засідання не прибули, про день час та місце слухання справи повідомлені належним чином.
Заслухавши доповідача, сторони, перевіривши матеріали цивільної справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення суду в частині стягнення втраченого заробітку скасуванню з ухваленням нового за таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, суд правильно визначив правовідносини, які виникли між сторонами, дав їм належну правову оцінку і обґрунтовано прийшов до висновку про наявність вини позивачки у дорожньо-транспортній пригоді.
Між тим, при визначенні сум, які підлягають стягненню на користь позивачки у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та щомісячних виплат суд допустив невідповідність висновків фактичним обставинам, що згідно п. З ч.1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення.
При розгляді справи судом було встановлено, що 29 липня 2004 р. мала місце дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої автомобілем „Toyota Corolla" держзнак НОМЕР_1 під керуванням водія-відповідача по справі ОСОБА_4 була травмована позивачка ОСОБА_3 На підставі висновку судово-медичної експертизи, потерпілій були спричинені тяжкі тілесні ушкодження. Згідно постанови слідчих органів відносно водія ОСОБА_4 було відмовлено у порушенні кримінальної справи за відсутності в його діях складу злочину. Згідно висновку МСЕК від 22 листопада 2004 р. позивачку визнано інвалідом другої, а згодом третьої групи загального захворювання з втратою професійної працездатності відповідно 65 та 55%, що привело до втрати частини заробітку, оскільки ОСОБА_3 працювала за трудовим договором.
Відповідно до діючого законодавства, зокрема, ст.ст. 1187, 1195, 1197 ЦК України, суд обгрунтовано дійшов висновку про те, що відповідач, який на законних підставах керував вищевказаним автомобілем, повинен відшкодувати позивачці заподіяну шкоду, в тому числі і втрачений заробіток, розрахунок якого необхідно провести згідно ст. 1197 ЦК України.
Суд також обгрунтовано дійшов висновку про наявність з боку позивачки грубої необережності, яка сприяла збільшенню шкоди, і відповідно до вимог ст. 1193 ЦК України, встановив ступень її вини 30%, на які необхідно зменшити спричинені збитки. Судом правильно проведені розрахунку загальних сум, заподіяної позивачці шкоди, разом з тим, при підрахуванні вказаних сум з урахуванням вини останньої (30%), суд фактично зменшив їх на 70%.
Таким чином, рішення в цій частині підлягає зміні і позивачці підлягають стягненню:
· одноразово втрачений заробіток за період з 29 липня 2004 р. по лютий (включно) 2007 р. - 13883 грн. 62 коп. (19833 грн. 75 коп. х 70%);
щомісячно втрачений заробіток, починаючи з 1 березня 2007 р. по 394 грн. 62 коп.
При цьому апеляційний суд вважає за необхідне врахувати суму у розмірі 2000 грн., передані ОСОБА_4 позивачці у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, що не заперечується сторонами, у зв'язку з чим одноразово позивачці слід стягнути 11883 грн. 62 коп. (13883 грн. 62 коп. - 2000 грн.).
Доводи представника відповідача про те, що судом при визначенні розміру середнього заробітку неправильно застосовані норми матеріального права не заслуговують уваги, оскільки безпідставні. У даному випадку правовідносини між сторонами регулюються нормами цивільного законодавства, визначення ж розміру середнього заробітку для відшкодування шкоди, заподіяної в результаті пошкодженні здоров'я при трудових правовідносинах регулюється іншими законами України.
Апеляційний суд не може прийняти до уваги доводи представника відповідача про те, що позивачка фактично не втратила заробіток, оскільки продовжувала його отримувати за попереднім місцем роботи в якості оплати за лікарняними та у зв'язку з виходом на роботу, оскільки вони безпідставні. Відповідно до вимог ч.3 ст. 1197 ЦК України при ушкодженні здоров'я отримані потерпілим доходи при відшкодуванні шкоди не враховуються.
Суд обгрунтовано відмовив позивачці у стягнення вартості санаторно-курортної путівки, оскільки доказів понесення таких витрат позивачкою не надано і обґрунтовано відмовив у стягнення витрат на медикаментозне лікування, оскільки такі витрати фактично були понесені відповідачем.
Оскільки, відповідно до вимог ст. 23 та ч.2 ст. 1167 ЦК України, позивачка має право на відшкодування моральної шкоди незалежно від вини відповідача, то з урахуванням наданих доказів, їх оцінки, принципів розумності та достатності, суд обґрунтовано визначив суму грошової компенсації у розмірі 3000 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303-304, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п. З, 313, 314 ч.2, 316 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
Апеляційні скарги представників відповідача ОСОБА_1 та позивачки ОСОБА_2, діючих на підставі довіреностей відповідно від імені ОСОБА_4 та ОСОБА_3, задовольнити частково.
Рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 27 лютого 2007 р. в частині стягнення втраченого заробітку скасувати.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 одноразово втрачений заробіток за період з 29 липня 2004 р. по 1 березня 2007 р. у розмірі 11883 грн. 62 коп. та починаючи з 1 березня 2007 р. щомісячно по 394 грн. 62 коп.
В іншій частині рішення суду залишити без зміни.
Рішення набирає законної сили з дня його проголошення, але може бути оскаржене в
касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня
надрання чинності.