Справа № 22ц-1396/07                                                           Головуючий по 1 інстанції -

Категорія -11,13                                                                      Діденко Т.І.

Доповідач в апеляційній

інстанції-

Соломка І.А.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

" 06 "серпня 2007 р. Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

Головуючого         -   Адаменко Л.В.,

судді

суддів                             Бурлаки В.О., Соломки І.А.

при секретарі                Федьорко М.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1на рішення Монастирищенського районного суду від 07.11.2006 року по справі за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2про розірвання договору дарування,

вивчивши матеріали справи, судова колегія ,-

встановила:

02.10.2006 року позивачка звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2. про розірвання договору дарування 59/100 частини будинку в АДРЕСА_1 мотивуючи свої вимоги тим, що 18 серпня 2003 року вона уклала з відповідачкою на її вимогу договір дарування належної їй частини будинковолодіння, до укладення цього договору відповідачка тривалий час проживала у вказаному будинку , допомагала їй, але після одруження змінила відношення до позивачки, припинила їй допомагати , створила нестерпні умови для проживання, в добровільному порядку відмовилася розірвати договір дарування.

Рішенням Монастирищенського районного суду від 07.11 2006 року в позові відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила скасувати вказане рішення та винести нове, яким визнати договір дарування недійсним.

При цьому апелянт посилається на те, що при винесенні рішення судом порушено вимоги матеріального та процесуального права, суд не врахував, що вона не передавала

2

відповідачці подаровану частину будинковолодіння, продовжує в ній проживати на тих же умовах, що і до дарування, тому вказана угода була удаваною, яка фактично приховувала угоду довічного утримання, неправомірно відмовив в поновленні строку позовної давності.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши думку учасників судового розгляду, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог , заявлених в суді, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1. підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції посилався на те, що судом не встановлено підстав для розірвання договору дарування на вимогу дарувальника, передбачених ст.. 727 ЦК України, та в зв»язку з тим, що позивачка звернулася до суду з позовом пропустивши строк позовної давності, причини такого пропуску визнані судом неповажними, відповідач та її представник просили застосувати позовну давність.

Як вбачається з матеріалів справи і вірно встановлено судом першої інстанції, згідно договору дарування житлового будинку віді 8.08.2003 року ,посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_3та зареєстрованого в реєстрі за № 1940, ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_2безоплатно належну їй 59/100 частини житлового будинку  з належними будівлями та спорудами, розташовану по АДРЕСА_1. Відповідачка з вересня 1999 року по даний час проживає зі своєю сім»єю в даному будинку,за власні кошти , провела газифікацію, утримує його.

Судом встановлено, що договору дарування передувало укладення позивачкою 04.04.2000 року заповіту на користь відповідачки, яким вона заповіла їй вказану частину будинковолодіння (а.с. 44).

Враховуючи, що спірний договір дарування укладено сторонами 18.08.2003 року, в період дії ЦК України 1963 року, то при вирішенні даного спору необхідно керуватися вимогами ЦК України 1963 року.

Крім того, судова колегія вважає, що районний суд обґрунтовано прийшов до висновку , що позивачка пред»явила позов пропустивши без поважної причини строк позовної давності , відповідач заявив в судовому засіданні про застосування позовної давності.

Крім цього , ставлячи питання про розірвання договору дарування житлового будинку позивачка не зазначила жодної підстави для його розірвання чи визнання недійсним.

Колегія суддів також враховує те, що позивачкою в 1992 році пред»являвся до суду позов про визнання договору дарування будинку недійсним, виходячи з цього, вона є обізнаною і має практичний досвід з питань "укладення договорів дарування.

За наведених обставин судова колегія вважає, що при розгляді справи районний суд правильно встановив факти та відповідні їм правовідносини, постановив рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права , яке ґрунтується на зібраних по справі доказах, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються були предметом судового розгляду, суд першої інстанції дав їм належну оцінку і не дають підстав, передбачених ст..309 ЦК України, для його скасування та ухвалення нового рішення , про що просить в апеляційній скарзі позивачка.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст.ст.303, 304, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,-

            3

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1- відхилити.

Рішення     Монастирищенського районного суду від 07.11.2006 року     залишити без

змін.                                                                                                                               

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом 2 місяців із дня набрання законної сили.