АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-1783/ 2007 Головуючий по 1 -й інстанції
Зємцов В.В.
Суддя-доповідач: Дорош А.І.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 липня 2007 року м. Полтава
Колегія судців Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області в складі:
Головуючого: Дорош А.І.
Суддів Карнауха П.М., Драниці Ю.В.
при секретарі Бідній О.С.
з участю
позивачаОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_10
відповідача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_11
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1- ОСОБА_2
на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 10 травня 2007 року
по справі за позовом ОСОБА_3до ОСОБА_1про визнання права користування жилим приміщенням, усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням, визнання свідоцтва про право власності частково недійсним, визнання права власності, вселення , -
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача Дорош А.І., -
ВСТАНОВИЛА:
03.11.2003 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання права користування жилим приміщенням. Вказувала, що перебуваючи з останнім у фактичних шлюбних відносинах, у червні 1999 року поселилася разом зї своєю дочкою ОСОБА_4, 1988 р.н. від першого шлюбу, в однокімнатну АДРЕСА_1жилою площею 17,5 кв.м. У 1993 році ОСОБА_1 отримав ордер на цю квартиру, особливий рахунок оформлений на його ім'я. З часу вселення у квартиру вона користується нею як член сім'ї, бере участь у витратах, пов'язаних з оплатою комунальних послуг та виконує інші зобов'язання. У квартирі знаходить все її майно. За час спільного проживання відповідач мав намір прописати її у квартиру, але цьому перешкоджала та обставина, що вона була прописана у приватному будинку у м. Харкові. 27.09.2003 року у неї народилася донька ОСОБА_5. Із-за відсутності прописки у спірній квартирі вона не може отримати матеріальну допомогу при народженні дитини та по догляду за нею. У липні 2003 р. стосунки з відповідачем
2
погіршилися, потім сімейні відносини були припинені. Оскільки відповідач не бажає визнати за нею право користування жилим приміщенням, просила суд визнати за нею право користування жилим приміщенням у спірній квартирі.
01.04.2004 р. ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні квартирою, виселення без надання іншого жилого приміщення. 06.04.2004 р. надав доповнення та зміни до зустрічного позову, вказав другого відповідача - ОСОБА_6 та просив суд зобов'язати ОСОБА_3 та ОСОБА_6 усунути перешкоди в користуванні належною йому квартирою , виселити їх разом з дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_5 без надання іншого житлового приміщення, усунувши порушення його права користування належним житлом.
2004 р. ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання свідоцтва про право власності на житло частково недійсним та визнання права власності на 3/4 частину жилого приміщення. Вказала, що коли її позов знаходився у суді, відповідач без згоди осіб, проживаючих у квартирі, отримав в Управлінні житлово-комунального господарства виконкому Кременчуцької міської Ради свідоцтво про право власності на житло, видане згідно розпорядження від 26.02.2004 р., та зареєстрував його у МБТІ. Вважаючи, що діями відповідача суттєво порушені її житлові інтереси та інтереси неповнолітніх дітей, просила суд визнати свідоцтво про право власності на житло на ім'я ОСОБА_1 на спірну квартиру частково недійсним. Визнати за нею та дітьми ОСОБА_4 і ОСОБА_5 право власності на 3/4 частини квартири.
2005 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про вселення та усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням. Вказала, що 06.05.2005 р. за час її відсутності відповідач змінив вхідні двері у квартирі та замок, поставив металеві віконні грати, чим позбавив її можливості користуватися жилим приміщенням у квартирі. Просила вселити її та дочку ОСОБА_5 в спірну квартиру та зобов'язати ОСОБА_1 не чинити перешкод у користуванні нею.
Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 26 грудня 2006 року прийнято відмову відповідача ОСОБА_1 від зустрічного позову. Провадження у справі в частині зустрічного позову ОСОБА_1до ОСОБА_1, ОСОБА_6про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням та їх виселення - закрите.
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 10 травня 2007 року позов ОСОБА_1 задоволений частково.
Визнано за ОСОБА_1право користування АДРЕСА_1
Визнано недійсним свідоцтво про право власності на АДРЕСА_1, видане 20.02.2004 року на ім'я ОСОБА_1.
Вселено ОСОБА_3із дочкою ОСОБА_5, 2003 року народження в АДРЕСА_1
Зобов'язано ОСОБА_1не чинити ОСОБА_3перешкоди в користуванні АДРЕСА_1
В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
3
В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить вищевказане рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом вимог ст.ст. 8, 10 ЦПК України, судом неповно з'ясовані обставини, що мали значення для справи; залишилися недоведеними обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; висновки суду не відповідають обставинам справи; судом неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 307 ч.1 п.2 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Згідно ст. 309 ч.1 п.п.3,4 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції встановлено, що у 1999 році позивач ОСОБА_3 разом зі своєю донькою ОСОБА_4, 1988 р.н. поселилася в АДРЕСА_1, яка належала до державного житлового фонду, на правах члена сім'ї ОСОБА_1, з яким перебувала у фактичних шлюбних відносинах. ІНФОРМАЦІЯ_1у них народилася донька ОСОБА_5, батьком якої за рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 17.06.2005 р., залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області від21.11.2005 р., визнаний ОСОБА_1 та стягнуто з останнього аліменти на користь позивача на її утримання (а.с.21, 186, 187-188 т.1). Як вбачається із вищевказаних судових рішень, сторони проживали у спірній квартирі однією сім'єю з 1999 року по 2003 рік, вели спільне домашнє господарство, виховували дітей від перших шлюбів.
Згідно ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання за нею права користування та вселення у спірну квартиру, суд першої інстанції виходив з того, що припинивши шлюбні відносини, остання залишалася проживати у спірній квартирі разом з доньками до травня 2005 р., а тому у відповідності до вимог ст. 64 ЖК України має право користування нею.
Проте, з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може, оскільки місцевий суд дійшов його без повного, всебічного та об'єктивного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін в даних правовідносинах, у порушення вимог ст 214 ЦПК України належним чином не перевірив зазначених обставин, не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що їх регулює, не дав правової оцінки доказам, а тому прийшов до передчасного висновку, а саме.
Виходячи із змісту ст.ст. 64,65 ЖК України, наймач і члени сім'ї, що проживають разом з ним, набувають права користування одним жилим приміщенням у будинку державного або громадського житлового фонду, особа яка вселилася до наймача як член сім'ї, не набуває права користування займаним ним жилим приміщенням, якщо вона
4
зберігає за собою право користування іншим жилим приміщенням у будинку державного чи громадського житлового фонду.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" приватизацією є відчуження квартир державного житлового фонду на користь громадян України з використанням житлових чеків безоплатно в межах санітарної норми ( 21 кв.м на одного наймача та додатково 10 кв.м на сім'ю, що дорівнює номінальній вартості житлового чеку 4,20 грн.) та з доплатою за надлишки житлової площі.
Як вбачається із матеріалів справи, згідно свідоцтва про право власності на житло від 10.02.2000 р., виданого відділом приватизації житла підприємства "Харківські теплові мережі" за наказом від 07.02.2000 р. № 64, одноквартирний будинок за адресою АДРЕСА_2, загальною площею 51,5 кв.м., належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_6, матері ОСОБА_3, та ОСОБА_1та зареєстрований міським бюро технічної інвентаризації за ними за реєстром № В-53816 від 21.02.2000 р. (а.с. 108 т.2).
Вищевказане свідоцтво про право власності на житло ОСОБА_3не оспорено у судовому порядку, її посилання на те, що вона не знала про приватизацію будинку у м. Харків, не заслуговують на увагу.
Враховуючи, що ОСОБА_3 приймала участь у приватизації житла у 2000 р., що підтверджується вищевказаним свідоцтвом про право власності, житловий чек нею був використаний повністю, то вона не має права на приватизацію іншого житла.
З урахуванням фактичних обставин по справі, факт приватизації ОСОБА_1 спірної квартири не впливає на права та обов'язки позивача ОСОБА_1 та не тягне для неї за собою правових наслідків.
Крім цього, як встановлено колегією суддів, згідно довідки відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Управління УМВС України в Харківській області від 09.03. 2004 р. ОСОБА_3 разом з дочкою ОСОБА_4 була постійно зареєстрована за адресою АДРЕСА_2з 04.11.1997р. по 17.02.2004р. (а.с. 179 т.1), тобто на час приватизації житла у м. Харкові значилася у ньому зареєстрованою.
Згідно медичного свідоцтва про народження № 1732 від 01.10.2003 р., виданого пологовим будинком м. Кременчука, у громадянки ОСОБА_1, яка проживає АДРЕСА_2ІНФОРМАЦІЯ_1, народилася дівчинка (а.с. 73 т.1).
Згідно штампів у паспортах на ім'я ОСОБА_1, вона реєстрована з 03.08.2004р. за адресою АДРЕСА_3, а її дочка ОСОБА_7- за цією ж адресою з 12.01.2005 р. (а.с. 132,133 т.1) та довідки комунального госпрозрахункового житлово-експлуатаційного підприємства "Центральне" м. Кременчук від 16.09.2004 р. за № 2115 ОСОБА_3 дійсно проживає за вищевказаною адресою у складі сім'ї : дочки - ОСОБА_7, 1988 р.н. та ОСОБА_5, 2003 р.н. (а.с. 129 т.1).
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом про визнання права користування жилим приміщенням 03.11.2003 року, а 28.10.2005 року із зустрічною позовною заявою про вселення та усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням. На час пред'явлення зустрічного позову вона вже була з 03.08.2004 р. зареєстрована та фактично проживала за адресою АДРЕСА_3
5
тому її твердження в тій частині, що вона у спірній квартирі проживала до травня 2005 року і вимушено залишила її у зв'язку із заміною відповідачем вхідних дверей та замків, не відповідає фактичним обставинам справи, докази в цій частині нею не надані, вимоги про вселення та усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням є необгрунтованими та недоведеними, а тому у їх задоволенні слід відмовити.
Таким чином, колегія суддів встановила і це підтверджується зібраними доказами по справі, що ОСОБА_3, маючи на праві спільної сумісної власності одноквартирний будинок за адресою АДРЕСА_2, зберігала у ньому свою реєстрацію до 17.02.2004 року і зазначала дану адресу як місце помешкання, з 03.08.2004 р. значиться зареєстрованою та проживає за адресою АДРЕСА_3, що вказує на те, що вона зберігала за собою право користування іншим житлом за час фактичного шлюбу з відповідачем, а тому відсутні законні підстави для визнання за нею права користування спірною квартирою, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.
Крім цього, як встановлено колегією суддів, спірна квартира є однокімнатною, житлова площа якої становить 17,5 кв.м., загальна - 34,1 кв.м. 29.10.2005 р. відповідач ОСОБА_1 уклав шлюб з ОСОБА_8, від якого 05.04.2006 року у них народилася дочка ОСОБА_7(а.с. 169, 264 т.1). Згідно довідки комунального госпрозрахункового житлово-експлуатаційного підприємства" Автозаводське" м. Кременчук від 17.04.2006 р. за № 977/3 у спірній квартирі проживають відповідач ОСОБА_1 із сім'єю, яка складається з 4-х осіб: він, його дружина, дочка ОСОБА_72006 р.н., син ОСОБА_91995 р.н., місце проживання якого визначено з батьком за рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 06.12.1999 року (а.с. 164 т.1). Забезпеченість членів сім'ї відповідача жилою площею у вказаній квартирі становить по 4,37 кв.м на кожного.
Позивач ОСОБА_3 разом зі своє матір'ю ОСОБА_6 має на праві спільної сумісної власності будинок загальною площею 51,5 кв.м, що вказує на забезпеченість її житлом.
Позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання свідоцтва про право власності на житло частково недійсним, визнання права власності на 3/4 частини квартири є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Таким чином, у судовому засіданні з достовірністю встановлено, що позовні вимоги ОСОБА_1 не грунтуються на законі і задоволенню не підлягають
З огляду на викладене, апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2. задвольнити, рішення суду першої інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.3,4, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1- ОСОБА_2 - задовольнити.
Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 10 травня 2007 року скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
6
У задоволенні позову ОСОБА_1до ОСОБА_1про визнання права користування жилим приміщенням, усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням, вселення, визнання свідоцтва про право власності на житло частково недійсним, визнання права власності на 3/4 частини квартири відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.