УХВАЛА
Іменем України
2 серпня 2007 року м. Ужгород
Апеляційний суд Закарпатської області в складі
головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.
суддів ІГНАТЮКА Б.Ю., КОЖУХ О.А.
при секретарі БОБИК О.І.
за участю представників: позивача ОСОБА_1- ОСОБА_2, HACK „Оранта" -БОРИМЧУК О.М., УМВС України в Закарпатській обл. - МАЛЯР Г.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 18 квітня 2007 р. у справі за позовом ОСОБА_1до Національної акціонерної страхової компанії „Оранта" та Управління МВС України в Закарпатській області про стягнення недоплаченої страхової суми, -
встановив :
ОСОБА_1 оскаржив рішення Хустського районного суду від 18.04.2007 p., яким йому відмовлено в позові до HACK „Оранта" та УМВС України в Закарпатській обл. про стягнення недоплаченої страхової суми. Судом до участі в справі в якості співвідповідача притягнуто УМВС України в Закарпатській обл. Позивач в апеляції ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції з направленням справи на новий судовий розгляд, вважає, що воно постановлене з порушенням норм матеріального права, оскільки відповідно до чинного законодавства позивач мав право на одержання страхового відшкодування, щодо якого було заявлено позов.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 апеляцію підтримав та пояснив, що власне до УМВС України в Закарпатській обл. позивач претензій не має. Представники відповідачів Боримчук О.М. та Маляр Г.М. апеляцію не визнали, просять її відхилити, а законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін осіб, обговоривши доводи сторін, перевіривши матеріали справи, суд приходить до наступного.
У справі встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ з 11.09.1978 р. по 25.12.2003 р. та звільнився у відставку у званні підполко
Справа№ 22ц-1140/07
Головуюча у 1-й інстанції ВОЛОЩУК О.Я. Доповідач КОНДОР Р.Ю.
вника міліції за п. 65 „а" Положення Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженого Постановою КМ України № 114 від 29.07.1991 р. (із змінами), тобто - за віком. Внаслідок пов'язаності захворювання позивача з проходженням служби, йому 23.12.2003 р. встановлена інвалідність ІІІ-Ї групи із ступенем втрати працездатності в 50% (а.с. 6-9). Страховиком, відповідальним за виплачену страхову суму в розмірі 4000,00 грн., на час настання страхової події є HACK „Оранта". Ці факти визнані сторонами.
Позов мотивувався тим, що до позивача неправильно було застосоване законодавство про обов'язкове державне особисте страхування, оскільки страхову суму було нараховано виходячи з рівня прожиткового мінімуму у 80,00 грн., тоді як відповідно до ст. 23 Закону України „Про міліцію" таке нарахування слід було провести з грошового утримання за останньою посадою і недоплачена страхова сума складає 44182,40 грн., які просив стягнути з HACK „Оранта".
Відповідно до законодавства щодо обов'язкового державного страхування працівників міліції в чинній на час виникнення даних правовідносин (грудень 2003 р.) редакції:
1) у разі інвалідності працівника міліції, що настала в період проходження служби внаслідок відповідного захворювання, йому виплачується одноразова допомога в розмірі від 3-річного до 5-ти річного грошового утримання (залежно від ступеня втрати працездатності), проте, порядок та умови такого страхування встановлюються КМ України, а зазначена норма Закону набирає чинності після їх встановлення (ст. 23 Закону України „Про міліцію", Постанова ВР України № 583-ХІІ від 25.12.1990 р. „Про порядок введення в дію Закону УРСР „Про міліцію");
2) особам начальницького складу органів внутрішніх справ у разі встановлення інвалідності ІІІ-Ї групи, що настала у період служби внаслідок захворювання, що мало місце при виконанні службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку і громадської безпеки, боротьбі із злочинністю, виплачується страхова сума в розмірі трирічного грошового утримання, а в інших випадках захворювання, одержаного в період проходження служби - відповідно до Постанови КМ України № 488 від 19.08.1992 р. (п. 2 пп. „а" ч.ч. 1, 3, пп. „б" ч. 1 Положення про порядок і умови державного обов'язкового особистого страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ України, затвердженого Постановою КМ УРСР №59 від 29.06.1991 p.);
3) у разі втрати застрахованим працездатності, що сталася внаслідок захворювання, одержаного в період проходження служби, виплачується страхова сума в розмірі залежно від ступеня втрати працездатності, що визначається у процентному відношенні до загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті (п. 6 „б" Умов державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум, затверджених Постановою КМ України № 488 від 19.08.1992
Р-);
4) відповідно до ст. 5 Закону України „Про державну соціальну допомогу
малозабезпеченим сім'ям", ст. 48 Закону України „Про державний бюджет Украї
ни на 2003 рік", страхова сума для вищезазначеної виплати позивачу нараховува
лася з рівня забезпечення прожиткового мінімуму у 80,00 грн.
Отже, виплата страхової суми позивачу виходячи з його грошового утримання за останньою займаною посадою могла мати місце лише за дотримання ви-
щенаведених умов та у випадку пов'язаності набутого захворювання з безпосередньою участю в охороні громадського порядку і громадської безпеки, боротьбі із злочинністю. Однак, доказів такої пов'язаності захворювання з відповідними умовами проходження служби позивач суду не надав.
Відповідно до ст.ст. 212-213, 303, 308 ЦПК України, суд, забезпечивши належний розгляд справи, постановляє законне і обґрунтоване рішення, яке апеляційним судом перевіряється в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Кожна сторона повинна належно довести ті обставини, на які вона посилається у підтвердження своїх вимог або заперечень, і на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета спору (ст.ст. 11, 57-60 ЦПК України).
Суд, відмовивши в позові, правильно застосував до даних правовідносин положення законодавства про обов'язкове державне особисте страхування працівників міліції, якими вони регулюються, та керувався нормами ЦПК України щодо вирішення спору в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами належних і допустимих доказів. Апеляційний суд враховує, що в апеляції ставиться питання лише про порушення судом першої інстанції матеріального права, а участь у справі УМВС України в Закарпатській обл. нічиїх прав не порушила та сприяла більш повному і об'єктивному з'ясуванню обставин справи.
З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд приходить до висновку про необґрунтованість апеляції позивача. Твердження про невірне застосування судом матеріального права - необґрунтовані. Суд першої інстанції не мав підстав для висновку про наявність у позивача права на одержання страхової суми виходячи з його грошового утримання за останньою займаною посадою. Доводи апеляції висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляцію слід відхилити, а постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, апеляційний суд -
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 18 квітня 2007 р. у справі за його позовом до HACK „Оранта" та УМВС України в Закарпатській обл. про стягнення недоплаченої страхової суми -залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно і протягом двох місяців з дня її проголошення може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України.