Справа № 22ц-1290/2007 р. Головуючий у першій інстанції
БЕЧКОЄ.М.
Категорія - цивільна Доповідач: МИРОНЦОВ В.М.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 серпня 2007 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого-судді ЗАБОЛОТНОГО В Ж
суддів: МИРОНЦОВА В.М., ЄВСТАФІЇВА O.K.
при РЯБЧУКС.В.,МЕХЕДТ.О.
секретарях:
за участю: позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представника прокуратури Камкової І.М., представників відповідача Чернігівського державного інституту економіки і управління Дрозд Василя Івановича, Резніченко Олега Івановича,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 листопада 2006 р. по справі за позовом ОСОБА_1 до Чернігівського державного інституту економіки і управління, профспілкового органу Чернігівського державного інституту економіки і управління про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,-
ВСТАНОВИВ: В травні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Чернігівського державного інституту економіки і управління, профспілкового органу Чернігівського державного інституту економіки і управління про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 листопада 2006 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 листопада 2006 р скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що рішення винесене з порушенням норм трудового законодавства та законодавства про соціальний захист інвалідів. При цьому вказує на те, що ним були представлені докази на підтвердження того, що чинне законодавство передбачає звільнення по ст. 40 п.2 КЗпП України за висновком МСЕК, а не ЦЛКК, але суд не взяв їх до уваги. Вважає, що відповідач при укладанні з ним в липні 1998 року контракту був обізнаний про наявність у нього 2 групи інвалідності з правом працювати. Крім
того посилається на те, що відповідачем суду була надана сфабрикована копія направлення його на медогляд за №407-02/58 від 02.02.2006 p., якого взагалі в природі не існувало, а суд не врахував того, що його було направлено на медогляд в порушення ст.. 169 КЗпП України. Вказує, що суд першої інстанції не врахував того, що він виконував свої обов'язки належним чином, а тому у відповідача не було підстав для його звільнення на підставі вищезазначеної норми КЗпП України. Також суд першої інстанції не досліджував розрахунки позовної заяви про начислення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, допомоги по тимчасовій непрацездатності, начислення заробітку за роботу в нічний час.
Заслухавши доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до слідуючого висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1, з 22 липня 1998 р. працював на посаді чергового гуртожитку №4 житлово-комунального відділу Чернігівського державного інституту економіки і управління.
Відповідно до наказу №46 від 21 лютого 2006 р. ОСОБА_1 було звільнено з роботи за згодою профспілкового комітету у зв"язку з невідповідністю виконуваній роботі за станом здоровая, що перешкоджає продовженню даної роботи.
Протоколом №2 від 30.01.2006 р. засідання профспілкового комітету Чернігівського державного інституту-економіки і управління надано згоду на звільнення ОСОБА_1 з роботи за ч.2 ст. 40 КЗпП України.
Згідно ч.2 ст.40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк може бути розірваний власником або уповноважений ним органом в разі виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоровая, які перешкоджають продовженню даної роботи.
В п .21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 (зі змінами, внесеними постановами від 1.04.94 р.№4, від 26.10.95 р. №18 та від 25.05.98 р.№15) зазначається, що звільнення за п.2 ст.40 КЗпП буде правильним, якщо буде встановлено, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що виконання покладених обов'язків протипоказано за станом здоров"я.
Відповідно висновку МСЕК від 31.07.1996 р. ОСОБА_1 встановлена II група інвалідності, внаслідок загального захворювання з протипоказанням роботи з фізичними та емоційними перевантаженнями.
Згідно висновку ЦЛКК від 23.01.2006 р. ОСОБА_1, за станом здоров"я не рекомендовано фізичні та емоційні перевантаження, а також робота в нічний час.
При цьому, згідно посадових обов'язків чергового по гуртожитку, яку займав ОСОБА_1, входить здійснення пропускного режиму, обхід і перевірка внутрішніх приміщень гуртожитку, як в денний так і в нічний час, тривалість чергування становить 24 години.
Посадовими особами Чернігівського державного інституту економіки і управління у відповідності до ст. 170 КЗпП України ОСОБА_1 були запропоновані кілька посад, в тому числі і посада токаря по металу і після проведеної співбесіди 1 лютого 2006 р. останній дав згоду на переведення його на посаду токаря по металу.
2 лютого 2006 р. ОСОБА_1 направлявся в 2-гу поліклініку м. Чернігова для проходження попереднього медичного огляду на посаду токаря по металу, однак позивач відмовився від проходження медогляду, що підтверджується власноручним підписом ОСОБА_1, здійсненим на зворотній сторінці направлення, та підписами присутніх осіб (а.с.32 зворот).
Посилання ОСОБА_1 на те, що відповідач не мав права направляти його на медогляд, оскільки це не передбачено ст.. 169 КЗпП України не можуть бути враховані судом, з огляду на те, що працівники учбових закладів підлягають медогляду відповідно до Закону України „Про охорону праці", Закону України „Про санітарне та епідеміологічне благополуччя населення" і Переліку професій, працівники яких підлягають медичному огляду (додаток №1 до Положення про медичні огляди працівників окремих категорій), затвердженого наказом МОЗ №45 від 31.03.1994 р.
Враховуючи, що ОСОБА_1 за медичними висновками протипоказані фізичні та емоційні перевантаження, робота в нічний час, що входило в його посадові обов"язки чергового гуртожитку, а на протязі 2005 року останній перебував на лікарняному на протязі 81 календарного дня, від проходження первинного медичного огляду на запропоновану вакантну посаду токаря по металу відмовився то, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність правових підстав для поновлення на роботі на посаді чергового гуртожитку.
При цьому, звертаючи увагу на те, що звільнення позивача відбулось з дотриманням трудового законодавства і вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди є поєднаними з вимогами про поновлення на роботі то, висновок суду першої інстанції щодо відмови в їх задоволенні є обґрунтованими.
Також апеляційний суд вважає, що висновок суду першої інстанції про відмову ОСОБА_1 в задоволенні вимог про стягнення коштів в сумі 45830 грн.40 коп. за роботу в нічний час, так як здійсненим відповідачем розрахунком (а.с.61-64) йому за час роботи в нічний час у спірний період проведена повністю оплата в розмірі 40% годинної тарифної ставки за кожну годину роботи відповідно до ст.. 108 КЗпП України та генеральної угоди( а.с. 109).
Крім того, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час тимчасової непрацездатності, оскільки чинним законодавством таке стягнення не передбачено.
Обґрунтованим є висновок суду першої інстанції щодо відмови про стягнення витрат позивача за профогляд в розмірі 18 грн.11 коп., оскільки відповідач не повинний відшкодовувати позивачеві витрати за профогляд, який відбувся після його звільнення.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без зміни.
Керуючись ст.ст. 209, 218, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 листопада 2006 року - залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.