РІШЕННЯ

Іменем України

19 липня 2007 року                                                                                     м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі

головуючого                         судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів                                     ІГНАТЮКА Б.Ю., КОЖУХ О.А.

при секретарях                      БОКЛАХ Г. І., ШПОНТАК В. В.

за участю позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, представника відповідачів адвоката ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, яка діє також в інтересах ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_8, на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 квітня 2007 р. у справі за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_8, до ОСОБА_3, ОСОБА_4, Ужгородської міської ради Закарпатської області, третя особа без са­мостійних вимог на стороні відповідачів Комунальне підприємство „ЖРЕР №4" м. Ужгорода, про усунення перешкод у користуванні підвальним приміщенням, що перебуває у спільній сумісній власності, -

встановив:

ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_7, та ОСОБА_8 06.02.2006 р. звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті осо­би без самостійних вимог на стороні відповідачів Ужгородська міська рада та КП „ЖРЕР №4" м. Ужгорода, про усунення перешкод у користуванні підвальним при­міщенням, що перебуває у спільній сумісній власності. Ужгородську міську раду судом притягнуто до участі в справі в якості співвідповідача. Позов мотивується тим, що оскільки позивачі є власниками квартири НОМЕР_1,а відповідачка ОСОБА_3 -власницею квартири НОМЕР_2 в будинку АДРЕСА_1, то відпо­відно до Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду" сторо­ни є співвласниками комори у підвальному приміщенні площею 16,5 м2. Це примі­щення, в якому розміщені комунікації будинку, і раніше було в спільному користу­ванні мешканців обох квартир. Однак, відповідачі самовільно зайняли це примі­щення, встановили свій замок та не дають ним користуватися позивачам, чим по­рушують їх право власності та користування спільним майном. Просили усунути перешкоди в користуванні підвалом шляхом зобов'язання відповідачів їх не чини­ти.

Справа НОМЕР_22ц-1042/07                                

Головуючий у 1-й інстанції ФЕРЕНЦ A.M. Доповідач КОНДОР Р.Ю.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 25.04.2007 р. у позові відмовлено.

Позивачі в апеляції ставлять питання про скасування рішення суду першої інстанції з направленням справи на новий розгляд. На їх думку, рішення однобіч­не, судом не з'ясовані обставини справи, справу розглянуто у відсутність певних її учасників. Ужгородська міська рада не повідомлялася судом про притягнення її до участі в справі в якості співвідповідача. Спірний підвал було переобладнано від­повідачами для газифікації квартири з порушенням закону та без згоди позивачів.

У письмових запереченнях на апеляцію відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вказують на законність і обґрунтованість судового рішення, яке просять за­лишити без змін.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 апеляцію підтримали, просять її задовольнити, відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 та їх представник ОСОБА_5 апеляцію не визнали, просять рішення суду першої інстанції залишити без змін. Представники відповідача Ужгородської міськради та КП „ЖРЕР № 4", будучи належно повідомленим, в судове засідання не з'явилися, про причини не­явки не повідомили. Апеляційний суд відповідно до ст. 305 ч. 2 ЦПК України ви­знав за можливе розглянути апеляцію у відсутність представників юридичних осіб, які не з'явилися

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідан­ня, обговоривши доводи сторін, перевіривши матеріали справи, суд приходить до наступного.

У справі встановлено, що позивачі ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_7, та ОСОБА_7, шляхом приватизації державного житлового фонду на підставі розпорядження органу приватизації від 06.08.1993 р. набули у власність квартиру НОМЕР_1 загальною площею 27,9 м2 у двоквартирному будинку АДРЕСА_1, відповідачка ОСОБА_3 на підставі аналогічного розпоря­дження від 23.02.1994 р. стала власником квартири НОМЕР_2 загальною площею 74,34 м2 в цьому ж будинку, ½  якої 09.08.2005 р. подарувала ОСОБА_4(а.с. 5-13, 31-32 т. 1, а.с. 29-35 т. 2). До приватизації позивачі та ОСОБА_3 були наймачами цих же квартир. Між сторонами виник спір щодо користування підвальним приміщен­ням площею 16,5 м2, розташованим під квартирою відповідачів.

Ст. 1, ст. 10 ч. 2 Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду" (далі - Закон „Про приватизацію...") передбачають, що одночасно із квар­тирами у спільну власність громадян передаються також належні до будинку гос­подарські споруди і приміщення (в т.ч. - підвали), власники приватизованих квар­тир є також співвласниками допоміжних приміщень, технічного обладнання буди­нків і зобов'язані брати участь у витратах з утримання будинку відповідно до своєї частки в ньому. Враховуючи правову характеристику спільного Майна власників квартир, конкретизовану в Законі України „Про об'єднання співвласників багато­квартирного будинку" (далі - Закон „Про об'єднання..."), неподільне майно буди­нку, до якого відносяться й комунікації водопостачання та водовідведення, пере­буває у спільній сумісній власності і не підлягає відчуженню, загальне майно (в т.ч. підвали) може перебувати у спільній частковій власності (ст. 19 Закону).

Отже, обидві сторони разом з набуттям у приватну власність квартир, набу­ли і право власності на належні до будинку господарські споруди, приміщення, технічне обладнання.

Проте, частки сторін в будинку не визначалися, при цьому, суд констатує, що при їх визначенні враховується площа квартир, яка у відповідачів перевищує таку площу в позивачів більш ніж у 2,5 рази.

Водночас судом встановлено й те, що саме відповідачі з часу вселення у свою квартиру в 1985 р. відкрито й безперервно користуються спірним підвалом, розташованим під їх квартирою. Позивачі щонайменше з часу встановлення відпо­відачами у 1985 р. опалювального обладнання (з 1992 р. - газового) не мали до­ступу до спірного підвалу та не користувалися ним, не змінилася ця ситуація і піс­ля приватизації квартир. Твердження позивачів про протилежне, як і пояснення в апеляційному суді про припинення доступу до підвалу тільки 2001 р., не ґрунту­ються на доказах, суперечать матеріалам справи, не спростовують заперечень відповідачів і тому не можуть бути взяті до уваги. Доказів створення відповідача­ми перешкод для позивачів щодо користування системами водопостачання та водовідведення, як і перешкод для обслуговування та ремонту цих систем відповід­ними службами, створення відповідачами аварійних ситуацій тощо, в справі не­має. У справі немає даних про наявність у відповідачів претензій до позивачів стосовно володіння належним до будинку майном, яке починаючи з 1985 р. фак­тично склалося між сторонами.

Доводи позивачів про неправомірність встановлення відповідачами в підва­лі опалювального обладнання як такі не мають правового значення в справі за да­ним позовом, проте, самі по собі додатково стверджують в усякому випадку більш ніж трирічну як до часу звернення до суду, так і до часу набрання чинності ЦК України (2003 р.) обізнаність позивачів з фактом порушення їх права. Відповідачі просили суд застосувати строк позовної давності.

Ці факти не спростовані.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що право влас­ності позивачів не було порушене. Однак, враховуючи наведені особливості на­буття права власності, апеляційний суд приходить до висновку, що порушення права позивачів з боку відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на відповідну час­тину власності щодо спірного підвалу мало місце, але позивачами пропущено строк позовної давності, поновити який вони не просили. За змістом ст. 10 ч. 7 Закону „Про приватизацію...", ст.ст. 11, 24 Закону „Про об'єднання...", до утво­рення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, він в цілому перебу­ває на балансі попереднього власника, в даному випадку - Ужгородської міської ради, до зняття з балансу право власності на будинок, в т.ч. і при поділі в натурі, за іншою особою не може бути зареєстроване. Цим відповідачем, який про притя­гнення його до участі в справі та про судові засідання, як і третя особа (а.с. 161, 183, 196-198 т. 1), належно повідомлявся, права позивачів не порушувалися.

Дані правовідносини регулюються нормами ЦК України (1963 р.) та іншого законодавства про власність та позовну давність.

Відповідно до ст.ст. 71, 75, 76, 80 ЦК України (1963 p.), трирічний строк по­зовної давності обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізна­тися   про   порушення   свого   права,   позовна   давність   застосовується   судом

обов'язково, а закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є під­ставою для відмови в позові.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань, підставою для зміни рішення суду з ухвален­ням нового рішення є неправильне застосування норм матеріального права (ст. 308 ч. 2, ст. 309 ч. 1 п. 4, ч. 2 ЦПК України).

Рішення суду першої інстанції є правильним і справедливим по суті спору та враховує фактичні правовідносини, що склалися між сторонами. Судом дана пра­вильна оцінка наявним доказам та доводам сторін. Доводи позивачів щодо надан­ня їм постійного доступу до спірного підвалу для обслуговування зазначених ко­мунікацій надумані, оскільки фактично йдеться про їх вимогу щодо права постій­ного користування підвальним приміщенням як таким. Разом з тим, суд безпідста­вно послався на Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затверджене наказом Держжитлокомунгоспу України № 56 від 15.09.1992 р., не врахувавши чинне на час вирішення спору законодавство, яке регулює спірні питання. Крім того, суд, правильно відмовивши в позові до Ужго­родської міської ради по суті, безпідставно не застосував відповідний закон про позовну давність щодо вимог до відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4

З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість апеляції, а саме, щодо підстав для відмови в позові до відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Тому апеляцію слід задовольнити част­ково, рішення суду першої інстанції - змінити, відмовити в позові до відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 внаслідок пропуску позивачами строку позовної давно­сті, залишивши в решті рішення без змін.

Керуючись ст. 307, ст. 308 ч. 2, ст. 309 ч. 1 п. 4, ч. 2, ст.ст. 314, 316 ЦПК України, апеляційний суд -

вирішив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_7, та ОСОБА_8 задовольнити частково, рішення Ужгородського міськра-йонного суду Закарпатської області від 25 квітня 2007 р. - з м і н и т и , у їх позові до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні підвальним приміщенням, що перебуває у спільній сумісній власності -відмовити на під­ставі ст.ст. 71, 80 ЦК України (1963 р.) внаслідок закінчення строку позовної дав­ності.

В решті апеляцію відхилити, рішення суду залишити  без  змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили негайно і протягом двох місяців з дня його проголошення може бути оскаржене безпосередньо до Верхов­ного Суду України.