АПЕЛЯЦІЙНИЙ     СУД    ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

         Справа № 22ц-5342/2010                         Головуючий в 1й інстанції – Воронко І.А.  

                         Категорія –57                                 Доповідач -   Григорченко Е.І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня  2010 року Апеляційний суд Дніпропетровської області в складі :

головуючого – Костюченко Н.Є.    

    суддів –Григорченка Е.І., Кіктенко Л.М.

    при секретарі –  Сичевській А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою

Головного управління пенсійного фонду України Дніпропетровської області

на постанову Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 17 червня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління пенсійного фонду України Дніпропетровської області про стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги,-

 встановив:

Головне управління пенсійного фонду України Дніпропетровської області звернулося з апеляційною скаргою на постанову Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 17 червня 2009 року, де ставить питання про скасування та ухвалення нового рішення, яким  у  задоволенні  позовних  вимог  відмовити, посилаючись на те, що постанова необґрунтована, ухвалена з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Постановою Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 17 червня 2009 року позовні вимоги задоволені частково, визнана неправомірною бездіяльність відповідача щодо невчинення дій по перерахунку та виплаті позивачу підвищення до пенсії дітям війни за період з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2007 року. Відповідач зобов’язаний перерахувати та виплатити позивачу щомісячну надбавку до пенсії за період з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2007 року у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, що встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач має статус «дитини війни» та, відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», має право на державну соціальну підтримку у вигляді підвищення до пенсії в розмірі 30 % від мінімальної пенсії за віком.

Однак, відповідач, в порушення вимог зазначеного закону, підвищував пенсію відповідачу в меншому розмірі, ніж передбачено ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог,  зобов’язавши відповідача  нарахувати та сплатити на користь позивача підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, передбаченому статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», за період з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2007 року.

Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів не находить підстав для задоволення  апеляційної скарги та скасування постанови суду, з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному об’ємі з’ясував права та обов’язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм правову оцінку. Висновки суду підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами та поясненнями  учасників процесу.

При вище наведених обставинах справи, суд першої інстанції, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року та від 09.07.2007 року,  ст. ст. 22, 46, 152 Конституції України, прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, визнавши неправомірною бездіяльність відповідача та зобов’язав його нарахувати та сплатити на користь позивача підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, передбаченому статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Доводи відповідача, приведені в апеляційній скарзі, що судом першої інстанції допущені порушення норм матеріального права, не можуть бути підставою для скасування постанови, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, позивач має статус «дитини війни» та, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», має право на державну соціальну підтримку у вигляді підвищення до пенсії в розмірі  30 %  від мінімальної пенсії за віком.

Не може бути прийнято до уваги посилання відповідача на пункт  41  розділу   2 Закон України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», оскільки, зазначений закон, в порушення вимог ст. 22 Конституції  України, звужує зміст та обсяг існуючих прав позивача, що є недопустимим.

Крім того, зазначений закон, у відповідній частині, визнаний Конституційним Судом України в рішенні від 22 травня 2008 року неконституційним.

Що ж стосується розміру мінімальної пенсії за віком, з якої має обчислюватись зазначене підвищення пенсії, то суд першої інстанції обґрунтовано визнав, що  розрахунок необхідно проводити з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», оскільки іншого розміру такої пенсії законодавством не передбачено.

        Колегія суддів не враховує посилання відповідача на відсутність коштів для забезпечення таких виплат позивачці, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів, як на підставу невиконаних своїх зобов'язань, які встановлені ст.46 Конституції України.

Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі відповідачем, не можуть бути  прийняті до уваги, оскільки вони  зводяться до особистого тлумачення апелянтом норм права та до іншої оцінки фактичних обставин справи, яка відрізняється від зробленої судом першої інстанції оцінки і висновків суду не спростовують.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування судового рішення, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Таким чином, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, а постанову суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, апеляційний суд, –

    ухвалив :

            Апеляційну скаргу Головного управління пенсійного фонду України Дніпропетровської області відхилити.

            Постанову Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 17 червня 2009 року залишити без змін.

Ухвала суду набуває законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців, з дня проголошення.

СУДДІ: