АПЕЛЯЦІЙНИЙ     СУД    ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

         Справа № 22ц-6054/2010                         Головуючий в 1й інстанції – Сторожук С.М.

                         Категорія –57                                 Доповідач -   Григорченко Е.І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня  2010 року Апеляційний суд Дніпропетровської області в складі :

головуючого – Костюченко Н.Є.    

    суддів –Григорченка Е.І., Кіктенко Л.М.

    при секретарі –  Сичевській А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою

Управління праці та соціального захисту населення Павлоградської районної державної адміністрації

на постанову Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 червня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Павлоградської районної державної адміністрації про перерахунок та стягнення боргу одноразової допомоги при народженні дитини та перерахунок розміру допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку,

встановив:

Управління праці та соціального захисту населення Павлоградської районної державної адміністрації звернулося з апеляційною скаргою на постанову Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 червня 2009 року, де ставить питання про скасування постанови та ухвалення нового рішення про відмову в позові,  посилаючись на те,  що постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

 Постановою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 червня 2009 року позовні вимоги задоволені частково, визнані протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу державної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, за період часу з вересня 2007 року по грудень 2007 року включно, а також за період часу з січня 2009 року, та стягнено з відповідача на користь позивача недоотриману суму допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, за період часу з вересня 2007 року по грудень 2007 року включно, у розмірі – 1507,60 грн. Також відповідач зобов’язаний перерахувати, нараховувати та виплатити позивачу державну допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у відповідності до ст.15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» в розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом для дітей віком до шести років, на час її виплати у період з 01 січня 2009 року до досягнення трьохрічного віку дитиною - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачка має дитину ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв'язку з чим має право на допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми».

За 2007 рік позивачка отримала допомогу у меншому розміру, ніж передбачено ч. 1 ст. 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», оскільки дія цього положення була зупинена згідно п. 14 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 року.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року та від 22.05.08 року визнані неконституційними положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» і  Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо зупинення виплати та обмеження розміру допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, передбаченого ч.1 ст. 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми».

Відповідач відмовив позивачці в проведенні перерахунку допомоги по догляду за дитиною.

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, оскільки відповідач нараховував та виплачував позивачці допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі нижчому, ніж прожитковий мінімум, встановлений законом.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, апеляційний суд не находить підстав для задоволення  апеляційної скарги та скасування рішення суду, з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному об’ємі з’ясував права та обов’язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм правову оцінку. Висновки суду підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, поясненнями учасників процесу.

При вище наведених обставинах справи, суд першої інстанції, відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року та від 22.05.08 року, ст. 22 Конституції України, прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі відповідачем щодо відсутності коштів для забезпечення виплат позивачу допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, не можуть бути підставою для скасування постанови суду, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на підставу невиконаних своїх зобов'язань, які встановлені ст. 46 Конституції України.

Не може бути прийнято до уваги посилання відповідача на Закон України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та   Закон України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», якими відповідно зупинені виплати та обмежений розмір допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, оскільки зазначені закони, в порушення вимог ст. 22 Конституції  України, звужує зміст та обсяг існуючих прав позивача, що є недопустимим.

Крім того, зазначені закони, у відповідній частині, рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року та від 22.05.08 року, визнані неконституційними.

Посилання відповідача на  Закон України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» щодо призначення розміру допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку Кабінетом Міністрів України, не може бути прийнято до уваги, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист в випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян  на отримання гарантованого державою рівня матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім’ї, її доходів та віку дітей, спрямованого на забезпечення пріоритету державної допомоги сім’ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення, визначені та закріплені в Законі України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми».

    Наявність такого права у позивачки є визначальним для вирішення даного спору і це право гарантується їй Конституцією України.

            Відповідно до частини 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини 4 ст. 8 ЦПК України у разі невідповідності правового акта закону України або міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує акт законодавства, який має вищу юридичну силу.

            Отже, виходячи з принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначені розміру соціальної допомоги по догляду за дитиною позивачки, на думку колегії суддів, застосуванню підлягає саме ч.1 ст. 15 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» в редакції, яка передбачає, що допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до шести років, а не ч.2 ст. 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» та пунктом 22 постанови Кабінету Міністрів України  № 1751 від 27.12.2001 року «Про затвердження Порядку призначення  і виплати державної допомоги сім’ям з дітьми», які істотно звужують обсяг встановлених законом прав сімей з дітьми на одержання державної соціальної допомоги.

            Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі відповідачем, не можуть бути  прийняті до уваги, оскільки вони  зводяться до особистого тлумачення апелянтом норм права та до іншої оцінки фактичних обставин справи, яка відрізняється від зробленої судом першої інстанції оцінки і висновків суду не спростовують.

    Справа судом 1-ї інстанції розглянута в межах заявлених вимог та на підставі наданих суду доказів.

Судом апеляційної інстанції не встановлено порушень матеріального або процесуального закону, які могли б потягти за собою скасування рішення суду в оскаржуваній частині.

Таким чином, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду – залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, апеляційний суд, –

    ухвалив :

            Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Павлоградської районної державної адміністрації відхилити.

            Постанову Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 червня 2009 року залишити без змін.

Ухвала суду набуває законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців, з дня проголошення.

СУДДІ: