копія

Справа № 11-304, 2010 року                                                       Головуючий в 1-й інстанції      Цермолонська Л.С.

Категорія: ст.286 ч.2 КК України                           Доповідач                                               Ващенко С.Є.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

09 червня 2010 року               Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Хмельницької області у складі:

головуючого - судді                Ковтуна В.П.,

суддів                                        Ващенка С.Є., Дуфнік Л.М.,

з участю прокурора               Сарела В.П.,  

потерпілих                               ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3,

їх представника-адвоката    ОСОБА_4,

засудженого                             ОСОБА_5,

його захисника-адвоката      ОСОБА_6

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Хмельницькому кримінальну справу за апеляціями потерпілих ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_3 на вирок Волочиського районного суду від        01 квітня 2010 року.

Цим вироком щодо ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця села Ільківні Теофіпольського району Хмельницької області, жителя с. Пангоди Надимського району Ямало-Ненецького автономного округу Тюменської області Російської Федерації, громадянина Росії, українця, одруженого, на утриманні якого знаходиться одна неповнолітня дитина, працюючого механізатором НУТ ТІСТ, раніше не судимого,

визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та призначено йому покарання у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки.

Запобіжний захід до вступу вироку в законну силу залишено попередній – тримання під вартою.

    Строк відбуття покарання постановлено обчислювати з 29 червня 2009 року, зарахувавши в цей строк час знаходження під вартою.

    Стягнуто з ОСОБА_5:

•   на користь ОСОБА_1 – 9449 грн. 47 коп. у відшкодування матеріальної та 20000 грн. моральної шкоди;

•   на користь ОСОБА_3 – 9449 грн. 46 коп. у відшкодування матеріальної та 20000 грн. моральної шкоди;

•   на користь ОСОБА_7 та на його ж користь в інтересах неповнолітнього сина відповідно по 10000 грн. моральної шкоди;

•    на користь Теофіпольської районної лікарні - 69 грн. витрат на стаціонарне лікування потерпілих від злочину.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Вирішено речові докази по справі:

- велосипед „Ardis Либідь”, що знаходиться на зберіганні в Теофіпольському РВУ МВС України, - повернути потерпілій ОСОБА_1;

- частину пластмаси, що схожа на корпус дзеркала заднього виду автомобіля, дві пари літніх тапок, пластмасову деталь, що схожа на омивач скла фари автомобіля, - знищити.

Арешт, накладений на належний ОСОБА_10 автомобіль TOYOTA CAMRY, державний номерний знак „НОМЕР_2”, знято, обернувши його в рахунок відшкодування шкоди потерпілим ОСОБА_11, ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_1 та Теофіпольській ЦРЛ.

За вироком суду 29 червня 2009 року, біля 22 год. 30 хв. ОСОБА_5, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, в порушення п.2.9 „а” Правил дорожнього руху, згідно з вимогами якого водієві забороняється керувати транспортними засобами у стані алкогольного сп’яніння, керував автомобілем TOYOTA CAMRY, державний номер НОМЕР_1. Рухаючись в темну пору доби на 25 км + 300 м дороги Теофіполь-Лисогірка зі швидкістю близько 70 км/год. із увімкненим ближнім світлом фар, ОСОБА_5 не дотримався вимог:

п.2.3. „б” Правил дорожнього руху, згідно з якими для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов’язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;

п.12.1. Правил дорожнього руху, згідно з якими під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен урахувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним;

п.12.2. Правил дорожнього руху, згідно з якими у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості швидкість руху повинна бути такою, щоб водій мав змогу зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги.

В силу стану сп’яніння, через порушення ПДР відволікся від керування транспортним засобом та скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_12, що рухалася по правій обочині у попутному напрямку.

В результаті порушення Правил дорожнього руху, які перебувають у прямому причинному зв’язку із наслідками, що настали, ОСОБА_5 спричинив ОСОБА_12 тяжкі тілесні ушкодження, що небезпечні для життя в момент заподіяння, у вигляді перелому кісток основи черепа, субарахноїдальних крововиливів у ділянці обох півкуль головного мозку та мозочка, крововиливів під м’якими покривами голови, рани в лобно-скронево-тім’яній ділянці справа та крововиливу в правій навколоочній ділянці, від яких остання померла в реанімаційному відділенні Теофіпольської ЦРЛ.

Потерпілий ОСОБА_3, посилаючись на неповноту та однобічність досудового слідства, у своїй апеляції просить вирок скасувати, а справу направити на додаткове розслідування. Вважає, що вказані органами досудового слідства та судом час, місце та спосіб вчинення злочину не встановлені. Звертає увагу на те, що вказані в обвинуваченні і вироку час, місце та спосіб вчинення злочину суперечать показанням свідка ОСОБА_13 про те, що, коли він прибув на місце події о 22-22 год. 30 хв., то потерпілої на місці пригоди вже не було; показанням потерпілого ОСОБА_8 про те, що наїзд на нього з матір’ю відбувся в той час, коли вони рухалися по лівій обочині дороги і коли ще не стемніло, та показанням свідка ОСОБА_14 про те, що він знайшов потерпілого на городі, розташованому за лівим кюветом. Зазначає, що при зіставленні локалізації пошкоджень обох постраждалих пішоходів важко дійти висновку, що наїзд стався під час руху по правій обочині; що згідно з висновком експерта смерть ОСОБА_12 могла настати біля 14 години до проведення дослідження трупа в морзі, але час його дослідження в морзі не вказаний. На його думку, неповнота досудового слідства полягає і в тому, що експерт, який проводив експертизу не допитаний; працівники лікарні, які виїжджали на місце пригоди, не встановлені й не допитані; інформація щодо часу останніх розмов покійної ОСОБА_12 з її мобільного телефону у ЗАТ „Київстар” Дж.Ес.Ем.” не витребувана; у план-схемі протоколу місця пригоди точного місця наїзду на пішоходів не відображено; швидкість автомобіля в момент наїзду вказана тільки зі слів засудженого і ніякими розрахунками не підтверджена.

Потерпілі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у своїй спільній апеляції просять вирок Волочиського районного суду скасувати через невідповідність призначеного судом покарання тяжкості злочину та особі засудженого, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. При цьому зазначають, що позитивна характеристика засудженого з місця роботи та проживання, яку врахував суд при призначенні покарання, суперечать його ставленню до законів України, до тих заборон і обмежень, які покладаються на осіб, діяльність яких пов’язана з використанням транспортних засобів як джерел підвищеної небезпеки. Вважають, що суд, відмовивши їм у відшкодуванні матеріальної та моральної шкоди у повному обсязі, ту незначну суму, яку ОСОБА_5 відшкодував потерпілому ОСОБА_15, безпідставно розцінив як обставину, що пом’якшує покарання. На думку апелянтів, суд безпідставно визнав обставинами, що пом’якшують покарання, і щире каяття засудженого та активне сприяння викриттю злочину, оскільки у вироку не вказано, в чому це проявилося, а зміна показань з появою захисника, керування автомобілем у стані алкогольного сп’яніння та рух по дорозі від обочини до обочини, приводить до протилежних висновків. Вважають, що зняття арешту з автомобіля засудженого перешкодить його оберненню у відшкодування шкоди потерпілим, оскільки він зареєстрований в Росії і перебуває під митним контролем.

Заслухавши доповідача, пояснення потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та їх представника на підтримку апеляцій з посиланням на зазначенні у них доводи, засудженого та його захисника, які просять залишити апеляції без задоволення, міркування прокурора, який підтримав апеляції потерпілих, перевіривши матеріали справи та доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що вони задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_5 у вчиненні злочину за вказаних у вироку обставин ґрунтується на досліджених в судовому засіданні та правильно оцінених доказах.

Так, сам ОСОБА_5 визнав, що, керуючи автомобілем у стані алкогольного сп’яніння у темну пору доби - після 22 години на швидкості                    60-70 км/год., за Теофіполем скоїв наїзд на двох пішоходів.

На те, що ДТП відбулася на правому узбіччі дороги біля 22 години 30 хвилин, коли було вже темно, вказали свідки ОСОБА_16 та ОСОБА_17, які в той час на службовому автомобілі останнього з включеними фарами рухалися за автомобілем ОСОБА_5 в попутному напрямку на відстані 50-100 метрів, свідок ОСОБА_18, який їхав за ними, та свідок ОСОБА_19, який їхав назустріч автомобілю ОСОБА_5

Свідки ОСОБА_16, ОСОБА_17 та ОСОБА_18 також показали суду, що спочатку біля машини ОСОБА_5 на правому узбіччі вони побачили потерпілого, а потім за правою обочиною в кущах знайшли й жінку.

Показання свідків щодо часу і місця ДТП об’єктивно підтверджуються і даними протоколів огляду місця події від 29-30 червня та 1 липня 2009 року та планів-схем до них, з яких видно, що ДТП сталася на 25 км + 300 м вказаної дороги неподалік знаку „Початок населеного пункту” – „Теофіполь” і що саме на правому узбіччі (відносно напрямку руху автомобіля ОСОБА_5) тоді було виявлено велосипед потерпілих, їх тапки, пляму бурого кольору, схожу на кров, уламок пластмаси та деталь до автомобіля, розсипану картоплю та пакети з продуктами, а на автомобілі ОСОБА_5 було зламане праве дзеркало заднього виду та пошкоджена права частина лобового скла.

За показаннями свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_17 ОСОБА_5 їхав із швидкістю приблизно 70 км/год. До такого висновку вони дійшли, виходячи з того, що їх автомобіль рухався з швидкістю 60 км/год.

Згідно з показаннями цих свідків, зрозумівши, що сталася ДТП, вони одразу по телефону повідомили відділення міліції та швидкої допомоги.

Такі їх показання співпадають і з даними наданих суду довідок Теофіпольського РВ УМВС України в Хмельницькій області та Теофіпольської центральної районної лікарні про те, що ними 29.06.2009 року були зареєстровані телефонні повідомлення про ДТП о 22 годині 39 хвилин та о       22 годині 42 хвилини відповідно; з даними протоколу огляду місця події від 29.-30.06.2009 року, з якого видно, що слідчий, який складав протокол, про ДТП був повідомлений о 22 год. 40 хв., а на місце події прибув о 22 год. 55 хв., а також з показаннями потерпілого ОСОБА_7, згідно з якими він останній раз розмовляв з дружиною по телефону приблизно о 22-й-напочатку 23-ї години, згодом йому по телефону повідомили про ДТП, а біля 22 год. 45 хв. він прибув на місце події.

Крім того, з висновку судово-медичної експертизи №7 від 30.06.2009р.-24.07.2009р. видно, що ОСОБА_12 доставлена у Теофіпольську ЦРЛ 29.06.2009 року о 22 : 55 і після огляду черговим лікарем та ургентним травматологом її було транспортовано в реанімаційне відділення, де о 24 : 00 констатовано її смерть.

Зі змісту вступної та дослідницької частини цього висновку також видно, що дослідження трупа ОСОБА_12 відбулося 30.06.2009 року в приміщенні моргу Волочиського міжрайонного відділення судово-медичної експертизи, тобто в іншому населеному пункті, і не раніше, як після надходження експерту постанови слідчого від 30.06.2009 року про призначення судово-медичної експертизи.

Відповідно до безпосередніх висновків вказаної експертизи: наявні у потерпілої ОСОБА_12 тілесні ушкодження, у тому числі тяжкі, які знаходяться у прямому причинному зв’язку з настанням смерті, могли виникнути незадовго до часу настання смерті, внаслідок дій якихось тупих твердих предметів з обмеженою поверхнею, що травмує, якими могли бути і виступаючі частини кузова автомобіля, що рухався, з подальшим відкиданням потерпілої на капот та падінням на тверде покриття дороги чи узбіччя правою стороною тіла; враховуючи характер та розташування наявних на тілі потерпілої тілесних ушкоджень, можна припустити, що в момент наїзду автомобіля на ОСОБА_12, остання була обернена по відношенню до автомобіля задньою поверхнею тіла; смерть потерпілої могла настати біля 14-ти годин до проведення дослідження трупа в морзі, про що свідчить характер ранніх трупних змін: трупних плям та трупного заклякання.

Наведені докази узгоджуються між собою, у зв’язку з чим не викликають сумнівів у їх достовірності, і повністю спростовують доводи апелянтів про те, що час, місце і спосіб вчиненні злочину та час смерті ОСОБА_12 не встановлені.

Правильно суд оцінив досліджені докази і з точки зору їх достатності, оскільки вони повно, всебічно та об’єктивно відображають фактичні обставини вчиненого злочину. У зв’язку з цим у суду не було необхідності в допиті експерта, працівників лікарні, які виїжджали на місце пригоди, та у витребуванні інформації щодо часу останніх розмов покійної ОСОБА_12 з її мобільного телефону.

Будь-які інші дані, які давали б можливість встановити більш точні швидкість, з якою рухався ОСОБА_5, місце та спосіб наїзду ним на пішоходів у справі відсутні, апелянти таких даних не надали.

Судом обґрунтовано відхилені показання потерпілого ОСОБА_8, на які вказують апелянти. По-перше, вони спростовуються сукупністю досліджених судом зазначених доказів, по-друге, за його показаннями в суді, почувши шум мотора автомобіля, він втратив свідомість і прийшов до неї лише на городі, а за таких обставин його показання не можуть бути визнані достовірними.

Посилання апелянтів на показання ОСОБА_14 про те, що він знайшов потерпілого на городі, розташованому за лівим кюветом, також є безпідставними, оскільки в дійсності за показаннями цього свідка в суді одразу після ДТП він бачив потерпілого біля машини на правому узбіччі, а потім хлопець кудись пішов. І лише згодом, коли була знайдена потерпіла, він знайшов його на городі.

Показання ж ОСОБА_13, на які є посилання в апеляції, не спростовують сукупності наведених доказів щодо часу вчинення злочину, оскільки він очевидцем події не був, а в суді, тобто через вісім місяців після вказаних подій, говорив лише про приблизний час його прибуття на місце ДТП.

На думку колегії суддів, покарання ОСОБА_5 призначене з дотриманням вимог ст.65 КК України, а доводи з цього приводу, на які посилаються потерпілі в апеляції, є необґрунтованими і такими, що не можуть бути підставою для направлення справи на новий судовий розгляд.

Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_5 після наїзду на потерпілих зупинився і знаходився на місці події до приїзду працівників міліції, свою вину у вчиненні злочину за вказаних у вироку обставин, у тому числі у стані сп’яніння, визнавав і з приводу скоєного давав показання, просив у потерпілих пробачення, повністю визнавав цивільні позови в частині відшкодування матеріальних збитків та частково - моральних, добровільно відшкодував потерпілим ОСОБА_15 44000 грн., тобто частину заподіяної шкоди, пропонував часткове відшкодування шкоди іншим потерпілим, заявляв, що згоден відбувати покарання, яке призначить суд, і при цьому не просив призначити більш м’яке, ніж передбачене за вчинений ним злочин, виявив намір допомагати потерпілому до тих пір, доки він зможе самостійно себе утримувати, неодноразово висловлював в суді пропозицію продати його автомобіль і передати потерпілим кошти у відшкодування шкоди.

Такі поведінка ОСОБА_5 після вчинення злочину та його ставлення до наслідків, що настали, свідчать про щирість його каяття та активне сприяння ним розкриттю злочину. Тому суд обґрунтовано визнав ці обставини такими, що пом’якшують покарання.

Відповідно до ч.2 ст.66 КК України при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом’якшують, й інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті. Обмежень щодо визнання часткового відшкодування шкоди підсудним пом’якшуючою обставиною у вказаній статті немає. У зв’язку з цим суд правильно врахував цю обставину при призначенні покарання.

Вчинення злочину у стані сп’яніння, не спростовує позитивної характеристики підсудного до цього і не позбавляє суд можливості врахувати цю характеристику при призначенні покарання. Більше того, за змістом вимог ст.65 КК України суд зобов’язаний врахувати усі дані про особу, у тому числі і його характеристику, як за місцем роботи, так і за місцем проживання.

До того ж вчинення злочину у стані сп’яніння судом обґрунтовано визнане, обставиною, що обтяжує покарання.

А нехтування ОСОБА_5 законодавства України щодо правил безпеки дорожнього руху, що спричинило вказані наслідки, визначило остаточну кваліфікацію його дій за ч.2 ст.286 КК України, яка, до речі, апелянтами не оспорюється. Тому ця обставина не може додатково враховуватися при призначенні покарання як обтяжуюча.

Показання ОСОБА_5, що його відволікло намагання відрегулювати світло фар за допомогою коректора, про що він не говорив у своїх перших показаннях, які давав без захисника, не міняє його показань в цілому, у яких свою вину у вчиненні злочину за вказаних обставин, у тому числі в стані алкогольного сп’яніння, він визнав повністю.

Що стосується зняття арешту з автомобіля, то це узгоджується з рішенням суду про обернення його в рахунок погашення цивільних позовів потерпілих. Крім того, у випадку необхідності арешт на нього може бути накладений органом, який буде виконувати вирок в цій частині.

За таких обставин колегія суддів вважає, що вирок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування в межах апеляцій не убачає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.365, 366 КПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Вирок Волочиського районного суду від 01 квітня 2010 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, а апеляції потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_3 - без задоволення.

Головуючий /підпис/

Судді /підписи/

Згідно з оригіналом:

    Суддя апеляційного суду

    Хмельницької області                                                                 С.Є.Ващенко