Судове рішення 22-8195 від 19.07.2010

Судове рішення #10042766

Справа 22ц-8195/2010 р. Головуючий у 1 інстанції

Ченченко Т.О.

Категорія 37 Доповідач Прокопчук Л.М.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2010 року м. Донецьк

Апеляційний суд Донецької області у складі :

Головуючого: судді Голубинського А.М.

Суддів Прокопчук Л.М., Жданової В.С.

При секретарі Опря В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними, із апеляційною скаргою ОСОБА_3 Володировичача на рішення Димитровського міського суду від 20 квітня 2010 року, -

В С Т А Н О В И В :

У жовтня 2009 року позивач звернувся із зазначеним позовом до суду. Посилався на те, що 10 липня 2002 року помер його батько. Він не подавав заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори, оскільки між спадкоємцями померлого існувала домовленість про те, що спадкове майно – будинок та земельну ділянку, які знаходяться за адресою АДРЕСА_1 успадкує дружина померлого, їхня мати, тобто відповідачка ОСОБА_4

У травні 2009 року із іншої справи йому стало відомо про те, що у квітні та грудні 2003 року відповідачами було отримано свідоцтво про право на спадщину законом на вказане спадкове майно. Просив визнати їх недійсними, оскільки нотаріусом не були виконані вимоги ст. 97 Закону «Про нотаріат», а саме: він не повідомив інших спадкоємців про відкриття спадщини. Дані про нього як про спадкоємця містяться в домовій книзі. Крім того, нотаріусом були невірно визначені розміри часток у спадковому майні, тому що будинок і земельна ділянка були придбані його батьками під час шлюбу.

Рішенням Димитровського міського суду від 20 квітня 2010 р. позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені. Визнані недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, видані 22 квітня 2005 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, видане 23 грудня 2003 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати. Вважає його незаконним, оскільки судом порушені норми матеріального та процесуального права. Звертає увагу на те, що земельна ділянка була придбана спадкодавцем шляхом приватизації, тобто безоплатно перейшла у власність, тому вона не є спільною сумісною власністю подружжя. Суд не звернув увагу на те, що до нотаріальної контори він та мати надали ощадні книжки про вклади на ім’я спадкодавця, що є обставиною, яка підтверджує факт вступу в управління спадковим майном. Позивач та треті особи знали про відкриття спадщини. Своїм правом подати заяву про прийняття спадщини не скористалися, пропустили строк звернення до суду. Крім того, посилається на те, що відповідач ОСОБА_4 не була повідомлена про розгляд справи, її інтереси в судовому засіданні ніхто не представляв.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача – апелянта підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду скасувати, відмовити в задоволенні позову.

Представник відповідача ОСОБА_4, він же третя особа - ОСОБА_5, просив апеляційну скаргу відхилити.

Позивач та треті особи в судове засідання апеляційного суду не з’явились, про розгляд справи повідомлені.

Заслухавши доповідача, пояснення представника відповідача - апелянта, представника відповідача ОСОБА_4 – ОСОБА_5, він же є третьою особою, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду скасувати та постановити нове рішення з наступних підстав.

Відповідно до п.3, 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 08.09.1949 року ОСОБА_6 та ОСОБА_4 уклали шлюб. 23.12.1955 року ними на підставі угоди про надання у безстрокове користування земельної ділянки на ім’я ОСОБА_7 для забудови житлового будинку було набуте право власності на будинок АДРЕСА_1. Рішенням Димитровської міської ради від 09.07.1996 року у власність ОСОБА_6 передана земельна ділянка площею 0,0535 га, яка розташована за тією ж адресою. 10.07.2002 року ОСОБА_6 помер. 09.04.2003 року до Димитрівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини звернулись відповідачі, які в заяві зазначили, що вони є єдиними спадкоємцями, спадщину вони прийняли фактично, оскільки мешкали у спадковому будинку, ощадні книжки зберігаються у них. 23.04.2003 року Димитрівська нотаріальна контора видала свідоцтво про право на спадщину за законом на ім’я відповідачів кожному в рівних частинах на житловий будинок, грошові вклади. 23.12.2005 року тією ж нотаріальною конторою видано відповідачам свідоцтво про право на спадщину за законом на ім’я відповідачів кожному по Ѕ частину на земельну ділянку. Задовольняючи позов, суд вважав, що і будинок, і земельна ділянка належить кожному із подружжя по Ѕ частки.

Суд прийшов до висновку про те, що відповідачка ОСОБА_4 прийняла спадщину, оскільки на час відкриття спадщина була зареєстрована у спірному будинку. Відповідач ОСОБА_3 зареєструвався у будинку 18.01.2003 року, тобто через 6 місяців після смерті спадкодавця. Інших даних про фактичне прийняття спадщини він не надав. З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку про те, що свідоцтва про право на спадщину видані з грубим порушенням вимог цивільного законодавства.

Суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, але з висновками суду погодитись не можна.

При вирішенні спору суд правильно послався на те, що в даному випадку правовідносини між сторонами регулюються нормами ЦК України 1963 року та Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14.06.1994 року № 18/5, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин (далі - Інструкція).

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що нотаріусом Димитровської державної нотаріальної контори при видачі свідоцтва про право на спадщину законом були порушені вимоги ст. 68 Закону «Про нотаріат» та п.п. 97, 113, 114 Інструкції, але такий висновок суду є помилковим.

З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до нотаріальної контори відповідачами були надані документи, що підтверджують факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, документи, що підтверджують родинні зв’язки спадкодавця із спадкоємцями, які подали заяву, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину (а.с.48-72). Нотаріусом перевірені надані документи, а також факт прийняття спадщини, про що зроблена відмітка на заяві (а.с.48), тобто вимоги ст. 68 Закону України «Про нотаріат» в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, нотаріусом були виконані.

Інші спадкоємці, які мали право на спадкування, заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори в передбачений законом строк не подавали; подані спадкоємцями – відповідачами до нотаріальної контори документи не містять відомостей про наявність інших спадкоємців, тому у суду не було підстав робити висновок про те, що нотаріусом не були виконані вимоги п. 97 Інструкції щодо повідомлення інших спадкоємців про відкриття спадщини.

Відповідно до роз’яснень п. 18-2 Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16.04.2004 року № 7 із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19.03.2010 року № 2, земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Суд вірно встановив, що серед іншого спадковим майном є будинок та земельна ділянка, розташовані в АДРЕСА_1. Вірним є висновок суду про те, що будинок є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки він придбаний під час знаходження ОСОБА_6 та ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі.

Висновок суду про те, що земельна ділянка, одержана в приватну власність шляхом приватизації ОСОБА_8, також є спільною сумісною власністю подружжя, не відповідає вимогам закону.

З висновком суду про те, що нотаріусом не виконані вимоги п. 121 Інструкції, оскільки нотаріус мав право видати свідоцтво про право на спадщину після смерті одного з учасників спільної сумісної власності лише після виділення (визначення) частки померлого у спільному майні, погодитись не можна, оскільки ОСОБА_9 не подавала заяву про видачу їй свідоцтва про право власності на Ѕ частину спадкового майна за правилами ст. 22 КЗпШС . В поданій до нотаріальної контори заяві відповідачі просили видати їм свідоцтво про право на спадщину за законом у рівних частках.

Відповідно до п.113 Інструкції свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто таким, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини (ст. 549 Цивільного кодексу). Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов'язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки , іменних цінних паперів, квитанції про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім'я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців.

Як свідчить заява, що подана відповідачами до нотаріальної контори, вони надають ощадні книжки як доказ прийняття спадщини без будь-яких заперечень з боку одне одного.

З огляду на вищевикладене, висновок суду про те, що відповідач ОСОБА_3 не прийняв спадщину не відповідає обставинам справи, зроблено з порушенням норм матеріального права.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб,або державні чи суспільні інтереси.

Як свідчать матеріали справи, насамперед, позовна заява, позивач не прийняв спадщину після смерті свого батька, тобто в розумінні ст.ст. 548, 549 ЦК України 1963 року, він не є спадкоємцем. Інші особи, які прийняли спадщину не наділяли позивача правом звернутися до суду із захистом їх прав.

Таким чином фактом отримання відповідачами свідоцтва про право на спадщину не порушені права, свободи чи інтереси позивача.

Довід апеляційної скарги стосовно того, що відповідачка ОСОБА_4 не була повідомлена про слухання справи, не заслуговує на увагу, оскільки її інтереси в судовому засіданні суду першої інстанції приставляв її опікун – ОСОБА_5

З урахуванням вищевикладеного, висновки суду про те, що свідоцтва про право на спадщину за законом видані з порушенням законодавства яке існувало на час їх видання, не відповідають обставинам справи, вимогам норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до вимог п.3, 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України рішення суду слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, задовольнивши апеляційну скаргу.

Керуючись ст. 307, 309, 316 ЦПК України, апеляційний суд, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 Володировичача задовольнити.

Рішення Димитровського міського суду від 20 квітня 2010 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом на земельну ділянку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, видані 22 квітня 2005 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та свідоцтва про право на спадщину за законом на будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, видане 23 грудня 2003 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4, залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення. Касаційна скарга на нього може бути подана до Верховного Суду України протягом двох місяців, починаючи з дня набрання законної сили.

Головуючий Судді