Справа №   22ц-1245 2007 р.                          Головуючий по 1 інстанції Смілянець А.П.

Категорія: 5, 30                                                 Доповідач в апеляційній інстанції Скіць М. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ   СУД   ЧЕРКАСЬКОЇ   ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

10 серпня 2007 року колегія    суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду

Черкаської області в складі:

головуючого                             Ювшина В.І.

суддів                                        Корнієнко Н.В.,  Скіця М. І.

при секретарі                            Петренко С. П.

з участю адвокатів                   ОСОБА_1,  ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційні скарги ОСОБА_3,  ОСОБА_4 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 03 березня 2007 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3,  ОСОБА_4 про визнання договору купівлі - продажу квартири таким,  що відбувся,  виселення та усунення перешкод в користуванні житлом, -

встановила:

ОСОБА_5 09 липня 2003 року звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу. В подальшому позовні вимоги змінила і просила суд визнати договір купівлі -продажу квартири таким,  що відбувся,  виселення та усунення перешкод в користуванні житлом,  зазначаючи,  що 03 березня 1997 року вона позичила ОСОБА_3 5 000 доларів США до першої вимоги на умовах щомісячної сплати їй 20% суми боргу.

Станом на липень 2003 року,  відповідачка заборгувавши їй значну суму - 345 000 гривень( з яких 25 000 гривень сума боргу,  а 320 000 відсотки від суми отриманої позики),  запропонувала їй укласти договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 в рахунок погашення зобов'язань.

Незважаючи,  що між нею і ОСОБА_3 було досягнуто всіх основних домовленостей по договору купівлі - продажу квартири,  остання таємно 21 липня 2003 року уклала договір купівлі продажу спірної квартири з ОСОБА_4

За рішенням суду вищезазначений договір купівлі - продажу було визнано недійсним.

Просила суд визнати договір купівлі - продажу спірної квартири таким,  що відбувся та виселити ОСОБА_4 із квартири.

Рішенням Уманського міськрайонного суду від 03 березня 2007 року позов задоволено в повному обсязі.

Визнано договір купівлі  продажу квартири АДРЕСА_1,  укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 15 липня 2003 року -дійсним.

Виселено ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 та зобов'язано його не чинити перешкод ОСОБА_5 в користуванні вказаною квартирою.

Не погоджуючись з рішенням суду,  відповідачі ОСОБА_3 і ОСОБА_4 подали апеляційні скарги,  в яких просять про скасування рішення суду і ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні вимог в повному обсязі з тих підстав,  що суд вірно встановивши фактичні

2

обставини прийшов до неправильних висновків,  висновки суду про відмову в задоволення позову не ґрунтуються на доказах по справі і неправильне застосування судом норм матеріального права.

Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача,  пояснення сторін,  що з'явилися,  вивчивши матеріали справи,  перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та вимог заявлених в суді першої інстанції,  колегія суддів приходить до висновку про те,  що апеляційні скарги повинні бути відхилені виходячи з наступного.

Відповідно до  ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни,  якщо визнає,  що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до вимог  ст. 60 ЦПК України,  кожна сторона зобов'язана довести ті обставини,  на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень,  крім випадків,  встановлених  ст. 61 ЦПК. Докази подаються сторонами та іншими особами,  які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини,  які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб,  які беруть участь у справі виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Задовольняючи позову районний суд виходив з того,  що в період 1996-1997 роки ОСОБА_3 позичила у ОСОБА_5 5 000 доларів США і до цього часу спромоглася віддати лише 300 доларів США. В процесі виконання боргових зобов'язань ОСОБА_3 вирішила передати в рахунок боргу належну їй квартиру АДРЕСА_1 і 15 липня 2003 року виразила свої наміри в письмовій формі,  однак порушуючи взяті на себе зобов'язання по поверненню боргу,  21 липня 2003 року продала спірну квартиру ОСОБА_4

Незважаючи на повне заперечення ОСОБА_3. вчинення нею письмової розписки з наміром передати в рахунок боргу позивачці квартиру,  дана обставина спростовується висновком судово -почеркознавчої експертизи (а.с.106-116),  з котрого вбачається,  що розписки від 20.12.96 p.,  03.03.97 p. та 15.07.2003р. (а.с.70-72),  виконані однією особою,  а факт дачі перших двох розписок не заперечує і сама ОСОБА_3

При таких обставинах суд першої інстанції вірно застосував положення законодавства на час виникнення правовідносин і відповідно до вимог ч.2  ст. 47 ЦК України 1963 р. та визнав договір купівлі продажу від 15 липня 2003 року укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 - дійсним.

Колегія суддів вважає,  що суд першої інстанції також дав належну оцінку твердженням відповідача ОСОБА_4 стосовно правомірності володіння ним спірною квартирою,  зазначивши,  що рішенням Уманського міськрайонного суду від 31 березня 2005 року,  залишеним без змін апеляційною і касаційною інстанціями,  договір купівлі - продажу спірної квартири від 21 липня 2003 року визнано недійсним і суд вірно констатував,  що відповідач ОСОБА_4 користується спірною квартирою без належних правових підстав і відповідно до положень  ст. 61 ЦПК України дана обставина не потребує доказування.

Розглядаючи спір,  судова колегія вважає,  що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі,  надані сторонами докази,  правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон,  який їх регулює та постановив правильне по суті і справедливе рішення.

Таким чином ,  судова колегія вважає,  що доводи апеляційних скарг суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права,  які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. На підставі наведеного та керуючись  ст.  ст. 307,  308,  314,  315 ЦПК України,  колегія суддів,

ухвалила: Апеляційні скарги ОСОБА_3 і ОСОБА_4 відхилити,  рішення Уманського міськрайонного суду від 03 березня 2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності одразу після проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України в касаційному порядку протягом двох місяців.