Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м   У к р а ї н и

Справа номер 2-164/2010р.

09 березня 2010  року Славутицький міський суд, Київської області, у складі:

головуючого :     Малишенко Т.О.

при секретарі:     Брагіда А.А.

за участі         адвоката ОСОБА_1

за участі сторін:     позивача: ОСОБА_2, відповідача: ОСОБА_3

Розглянувши в відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2  до ОСОБА_3  – про стягнення аліментів на дитину та дружину,

в с т а н о в и в :

    Позивач звернулась до суду з позовною заявою про стягнення аліментів на  дитину та дружину. Посилається на те, що з відповідачем від спільного шлюбу  мають неповнолітнього сина  ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1. В даний час відповідач  пішов з дому та проживає окремо.  Позивачка є інвалідом 2 групи загального захворювання та за станом здорова не може працювати.  Відповідач надає  матеріальну допомогу, але на свій розсуд  визначає розмір  та час надання  її та сину матеріального утримання.  Зазначений розмір такого утримання є для неї  незначним. Угоди про добровільну сплату аліментів  ними не досягнуто.  А тому вона  бажає одержувати  матеріальну допомогу на себе та на дитину  по виконавчому листу у розмірі, визначеному судом.

В судовому засіданні позивач свої вимоги підтримала в повному об’ємі. Просила стягувати з відповідача :  аліменти на утримання неповнолітнього сина   у розмірі ј  від усіх видів заробітку, але не меньше  ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання  до суду  позовної заяви до  його повноліття;  аліменти на своє утримання  у розмірі  ј всіх видів заробітку відповідача, як на особу, яка потребує утримання.

Відповідач позовні вимоги визнав частково, згоден з тим, що необхідно утримувати свого сина  та  не заперечує з приводу утримання з нього аліментів у розмірі ј частини  усіх видів заробітку на утримання сина.  Згоден з тим, що він  повинен допомагати дружині матеріально, але  розмір  аліментів ј усіх видів заробітку на її утримання категорично не визнає.  Свої доводи обґрунтовує у письмових запереченнях на  позовну заяву, де визначає, що позивачка є дійсно інвалідом 2 групи загального захворювання, але відповідно  до медичного висновку може працювати з визначеними обмеженнями для створення робочого місця. Вважає, що позивачка  навмисно відмовляється від роботи, навіть  належно оплачуваної,  щоб свідомо поставити себе у становище  такої, що потребує матеріальної допомоги.  У зазначеній частині -  стягнення аліментів на її утримання згоден їх сплачувати у розмірі 1/12  усіх видів свого заробітку.

Допитаний у судовому засіданні свідок   ОСОБА_5 пояснила суду, що  вона проживає разом зі своєю невісткою  ОСОБА_2 – позивачкою по справі та онуком  ОСОБА_4.  ЇЇ син  ОСОБА_3  - відповідач  по справі, в даний час не проживає разом з ними, хоча зареєстрований за  зазначеною адресою.  На виховання  онука постійно  необхідно затрачувати кошти,  вона допомагає своєю  пенсією, але грошей все рівно не вистачає. Дитина росте, потребує  нових речей, взуття  та інших предметів першої необхідності.  Позивачка хворіє та потребує лікування.

Суд, вислухавши позивача та його представника, відповідача,   свідка, вивчивши матеріали справи та надані сторонами письмові докази, дійшов до висновку про можливість задоволення позову частково з наступних підстав.

В судовому засіданні було встановлено, що позивач та відповідачка  перебувають  у шлюбі,  зареєстрованому  07 березня 1997 року  у відділі реєстрації актів  громадянського стану Славутицького міськвиконкому, актовий запис № 63, про що свідчить копія свідоцтва про укладення шлюбу, долучена до матеріалів справи (а.с.4) .

Від сумісного шлюбу мають  неповнолітнього сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1, батьком якого є відповідач, що підтверджено копією свідоцтва про народження, яке знаходиться в матеріалах справи ( а.с5).  

На даний час сторони проживають окремо, дитина проживає разом з позивачкою.

Відповідно до вимог ст. 180  Сімейного Кодексу України батьки  зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Угоди про добровільну  сплату аліментів сторонами не досягнуто. Про способи виконання відповідачем – батьком дитини обов’язку  по утриманню дитини не домовилися.

При визначенні розміру аліментів , які підлягають до стягнення з платника, суд повинен враховувати обставини передбачені ст.ст.182  Сімейного Кодексу України.

Відповідач являється працездатною особою, має регулярний та постійний заробіток, його середньомісячна заробітна плата за останні шість місяців роботи, як визначено відповідною довідкою ( а.с. )  складає – 7428 гривень.  А тому суд вважає  правильним визначення розміру  аліментів саме у частці  від заробітної плати (доходу), як  цього вимагає ст. 183 Сімейного Кодексу України.  Враховуючи те, що   визначений межами позовних вимог розмір  аліментів на утримання неповнолітньої дитини, який  визнає  відповідач повністю,  при обрахуванні у відношенні  до його середньомісячного заробітку, є  у декілька разів більший за  встановлений державою розмір прожиткового мінімуму для дітей,  то суд  находить  можливим  задовольнити вимоги про стягнення аліментів з відповідача на утримання неповнолітнього сина саме в розмірі ј частини від усіх видів заробітку  ( доходу)  відповідача.

Задовольняючи частково вимоги позивачки про стягнення  аліментів на її утримання, суд виходив із такого.

Позивач просила стягувати з відповідача аліменти у розмірі ј  від всіх доходів (заробітку) відповідача на її утримання.  На підставі вивчених документів, суд вважає, що позивач у судовому засіданні не достатньо  обґрунтувала розмір аліментів. З аналізу наданих доказів,  як з боку позивача так і відповідача, суд вважає, що вимога позивача  в цій частині підлягає  частковому задоволенню.

Судом  встановлено, що позивачка є інвалідом 2 групи  загального захворювання.  Відповідно до довідки   Сер. КИО-1 № 257350, виданої  на підставі акту №  382 від  24.03.2009 року , копія якої долучена до матеріалів справи ( а.с.9), їй встановлена 2 група інвалідності  з 01 травня 2009 року  на строк до 01 травня  2011 року  з можливістю працювати у  створених умовах.   Із досліджених судом  наданих письмових доказів сторонами, видно, що  позивачка дійсно має  проблеми зі здоров’ям, які є підставою для спеціальних обмежень  при працевлаштуванні та потребує  додаткових заходів і пільг при  організації  робочого місця, на якому б вона могла працювати.  Але суд не може погодитися з доводами позивача про те, що  вона не може зовсім працювати  за станом здоров’я.  Зазначені висновки суду  знайшли підтвердження  і у висновку  Голови обласної  МСЕК № 2  за № 159, копія якого долучена до матеріалів справи ( а.с.26).

Ч. 2 Ст. 75 Сімейного Кодексу України передбачено, що  право на  отримання аліментів  має право той із подружжя, який є  непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що інший із подружжя,  може надавати таку матеріальну допомогу.   Ч.4 зазначеної статті  визначено умови саме визначення потреби матеріальної допомоги  одного із подружжя.  Так за змістом зазначеної норми  статті   один із подружжя  вважається таким, що  потребує матеріальної допомоги, якщо пенсія, інші доходи не забезпечують йому  прожиткового мінімуму, встановленого законом.  

Законом України  “Про встановлення прожиткового мінімуму та  мінімальної заробітної плати”  № 1646-У1 від 20.10.2009 року  встановлено розміри прожиткового мінімуму, в тому числі і для осіб , які втратили працездатність  з 01.11.2009 року -  573 гривні,  з 01.01.2010 року – 695 гривень. Як видно із розпорядження   Управління Пенсійного Фонду України у м. Славутичі від 19.01.2010 року, копія якого долучена до матеріалів справи (а.с.10) позивачка є отримувачем пенсії по  інвалідності у загальному розмірі  - 770 гривень 65 копійок, що перевищує встановлений законодавством  розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Більш того,  у даному розпорядженні визначено, що встановлення  розміру пенсії проводиться відповідно до визначеного законодавством на державному рівні розміру  прожиткового мінімуму.  

З огляду на  викладені норми  Сімейного законодавства  та досліджені докази,  суд не знаходить підстав для  визнання позивачки   такою, яка потребує значної  матеріальної допомоги та  має право на повне  утримання з боку відповідача.  

Але враховуючи вимоги ч.1 ст. 75 Сімейного Кодексу України, якими визначено, що  чоловік та дружина повинні   підтримувати один одного  та той факт, що відповідач  не заперечує  проти виплати аліментів  на утримання  дружини в розмірі  1/12 частини  його заробітку ( доходу), то суд    знаходить підстави для задоволення позову в даній частині частково, саме у  такому розмірі, так як це не протирічить і вимогам ч. 1 ст. 80 Сімейного Кодексу України.

Визначаючи час, на протязі якого   сплачуються аліменти  подружжю, суд виходить із норм, затверджених  ст.  79 Сімейного Кодексу.   Так частиною першою зазначеної статті визначено, що  аліменти присуджуються до стягнення з дня  подачі позовної заяви.  Ч.3  цієї статті  передбачено, що  у разі отримання аліментів одним із подружжя  внаслідок інвалідності,  сплата аліментів визначається  терміном встановлення  інвалідності.  Як визначено відповідною довідкою МСЕК та  копією пенсійного посвідчення ( а.с. 8,9)  інвалідність позивачки встановлена на строк до 01.05.2011 року.

 Виходячи з викладеного, суд  знаходить підстави для задоволення позовних вимог  про стягнення аліментів на утримання позивачки у розмірі 1/12 частини усіх видів заробітку ( доходу) позивача з 04.02.2010 року по 01.05.2010 року.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України  при розгляді справи  судом, вирішується питання про розподіл судових витрат, окрім того стороні, на користь  якої ухвалено судове рішення,   підлягають стягненню  документально підтверджені судові витрати.  За таких обставин, суд вважає за  доцільним  задовольнити вимоги позивачки про стягнення на її користь з відповідача  понесені нею витрат на правову допомогу у розмірі 850 гривень, які підтверджені  квитанцією до прибуткового касового ордера (а.с 36).

 За правилами ст. 79, ЦПК та Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”  відповідач звільнений від сплати судового збору,  натомість  відповідно до вимог ст. 79,  81 ЦПК України  витрати на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу  у встановленому Кабінетом Міністрів України розмірі підлягають стягненню з відповідача

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.75,79,80,180,182,183,191 Сімейного Кодексу України, ст.ст.10,11,212 - 215,218 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

Позов задовольнити частково.

Стягувати з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця м. Архангельська, зареєстрованого АДРЕСА_1, працюючого ведучим інженером  ДСП “ЧАЕС”, аліменти :

?   у розмірі ј  частини всіх видів його доходів кожен місяць на утримання сина ОСОБА_4  ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_2, зареєстрованої  за адресою : АДРЕСА_1  04.02.2010 року.

?   у розмірі 1/12  частини всіх видів його доходів кожен місяць на утримання дружини  ОСОБА_2 до 01.05.2011 року. Стягнення розпочати з  04.02.2010 року.

Стягнути з ОСОБА_3  витрати за інформаційно-технічне забезпечення у сумі 120 гривень.  Від сплати Судового Збору ОСОБА_3 звільнити  на підставі Декрету КМ України „Про Державне Мито”.

Стягнути з ОСОБА_3   на користь  ОСОБА_2   витрати за надання правової допомоги у сумі 850 гривень 50 копійок.

Допустити негайне виконання рішення у межах платежу аліментів за один місяць.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області через Славутицький міський суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20-ти днів апеляційної скарги, з подачею  її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.

Повне рішення виготовлено 12.03.2010 року.

Суддя