РІШЕННЯ  

іменем України  

Справа № 2-100 /2010

      10 березня 2010 року Славутицький міський суд Київської області у складі:

головуючого Малишенко Т.О. ,при секретарі Брагіда А.А., за участю  сторін : позивача  ОСОБА_1, представників відповідача  Мельникова В.В., Рябчевської Т.І.  

 Розглянувши у відкритому  судовому засіданні в м. Славутичі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ВАТ “Ремонтно – будівельне управління” про стягнення (повернення) грошових коштів, -

  ВСТАНОВИВ:  

 До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1    з вимогами  до ВАТ “Ремонтно – будівельне управління” про стягнення (повернення) грошових коштів в розмірі – 755 933 гривень   та судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що відповідач добровільно не повертає отриману у нього суму коштів,  які він сплатив йому як попередню оплату за виконання  укладеного  договору  поставки  технологічного обладнання  по переробці відходів деревини, який сторони уклали  наприкінці 2006 року на підставі квитанції  до прибуткового касового ордера  № 11/10 від 11.10.2006 року, заяви та усної домовленості.   Через не виконання взятих на себе відповідачем зобов’язань,  позивач  поніс збитки. За  недобросовісність відповідача,  вважає необхідним застосувати до нього вимоги про стягнення  сплаченої попередньої оплати – 400000 гривень,  з урахуванням індексу інфляції -  250508 гривень 34 копійки,   трьох відсотків річних – 12000 гривень та пені -  93424 гривні 66 копійок, всього на загальну суму -  755 933 гривні.  

  У судовому засіданні  позивач  підтримав   позовні вимоги у повному обсязі і просив  суд позов задовольнити повністю.   Пояснив суду, що  на час  звернення до суду він не є суб’єктом підприємницької діяльності, а захищає свої інтереси  як фізична особа.  

Представники відповідача  позов не визнали, подали суду  письмові заперечення  та пояснили суду , що між  підприємством ВАТ “РБУ” та  СПП “Тетяна і Ко” , директором якого був  ОСОБА_1 – позивач по справі  було дійсно укладено  договір № 11  від 16.10.2006 року  на поставку технологічного обладнання. Пізніше до зазначеного договору були укладені додаткові угоди,  в зв’язку з взяттям на себе зобов’язань по зазначеному договору правонаступниками. В кінцевому результаті таким правонаступником став  ОСОБА_1 – фізична особа суб’єкт підприємницької діяльності, який є позивачем по даній справі.  По зазначеному договору і проводилися усі взаєморозрахунки між сторонами.  Прибутковий касовий ордер № 11/10 від 11.10.2006 року на суму  300 000 гривень було дійсно виписано на ім’я  позивача,  але потім  на його вимогу було повернуто йому грошові кошти, а він повернув в адресу ВАТ “РБУ” видану йому квитанцію до прибуткового касового ордера.  Прибутковий касовий ордер  № 19/12 від 19.12.2006 року  на суму 100000 гривень було видано  позивачеві  як підтвердження взаємних  боргових зобов’язань. Кошти у касу підприємства не вносилися та на рахунок не зараховувалися.  З зазначеного питання робила перевірку прокуратура та податкова інспекція, але порушень не виявили.   Просять суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, так як усно ніяких угод з позивачем не укладали, а відповідних  заяв  до них  він не подавав.

 Суд, вислухавши сторони, дослідивши  письмові матеріали справи та надані сторонами докази,  вважає  позов  таким, що не  підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що  ОСОБА_1  – позивач по справі  будучи директором  МПП “Тетяна і Ко”  уклав з  ВАТ “РБУ”  договір  № 11  від 16.10.2006 року  на поставку технологічного обладнання. Пізніше до зазначеного договору були укладені додаткові угоди,  в зв’язку з взяттям на себе зобов’язань по зазначеному договору правонаступниками, останнім з став  ОСОБА_1 – фізична особа суб’єкт підприємницької діяльності, який є позивачем по даній справі.  

Прибутковий касовий ордер № 11/10 від 11.10.2006 року на суму  300 000 гривень було дійсно виписано посадовими особами відповідача  на ім’я  позивача,  але потім, оскільки   на його вимогу було повернуто йому грошові кошти, то  він повернув в адресу ВАТ “РБУ” видану йому квитанцію до прибуткового касового ордера на зазначену суму.  Прибутковий касовий ордер  № 19/12 від 19.12.2006 року  на суму 100000 гривень було видано  позивачеві  як підтвердження необхідності проведення в подальшому взаємних  розрахунків  по боргових зобов’язаннях. Кошти у касу підприємства  позивачем не вносилися та на рахунок  підприємства  не зараховувалися.  

Доводи позивача про те, що між ним та відповідачем фактично було укладено договір поставки, суд не може визнати належними, виходячи з наступного.  

Ст. 638 ЦК України  визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній  формі досягли  згоди з усіх істотних умов  договору.  

Відповідно до вимог  ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися в усній або  в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину.

Ст. 208 ЦК  України  визначено, що  правочини між фізичною особою та юридичною особою належить вчиняти в письмовій формі.  

Дійсно ст. 207 ч.1 ЦК України  встановлено, що  правочин вважається  таким, що вчиненим у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах , у листах, телеграмах, якими  обмінялися сторонами.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести  ті обставини, на які вона  посилається  як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач не надав суду жодного із письмових документів в оригіналі, на які він посилається  в підтвердження своїх вимог, як на підставу укладення договору поставки  :  ні заяву,  ні   квитанції до прибуткових ордерів про внесення грошей до каси  ВАТ “РБУ” – відповідача по справі,  фотокопії яких ним додані до позовної заяви  ( а.с.8,9).  

Суд не може погодитися з твердженнями позивача про те, що  надані суду фотокопії  квитанцій  до прибуткового касового ордера  є формою укладеного правочину,  так  як  зазначений документ за своїм змістом не є та не може бути право чином.  

Судом  при  розгляді справи не добуто підстав вважати, що спірні відносини між сторонами, які описані позивачем у позовних вимогах, є   формою укладення договору поставки – купівлі – продажу обладнання, так як  позивач не надав, а  суд не здобув  доказів наявності  між сторонами  згоди щодо усіх істотних умов, передбачених законодавством для укладення  такої форми договору.  

 А тому,  з огляду на  ст. 64 ЦПК України,  суд не може  знайти підстав для визнання  таких доказів достатніми для  визнання  факту укладення договору,  виконання його умов зі сторони  позивача та порушення умов його виконання зі сторони відповідача,  а як наслідок  і задоволення позовних вимог  майнового характеру.  

.

     На підставі викладеного та керуючись ст. 209, 215  ЦПК України, -

 ВИРІШИВ:

      У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до  ВАТ “Ремонтно – будівельне управління”  про стягнення  (повернення) грошових коштів  - відмовити.  

 Рішення може бути оскаржено у апеляційному  порядку до апеляційного суду  Київської області  через Славутицький міський суд шляхом подачі в 10-ти денний  строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження  і подання  після цього протягом 20 - ти днів апеляційної  скарги, з подачею її копії  до апеляційної інстанції або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.    

Повне рішення виготовлено 15.03.2010 року.

  Суддя