ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2-214 / 2010

01 червня 2010 року Славутицький міський суд Київської області в складі :

Головуючого :Малишенко Т.О., при секретарі : Брагіда А.А.

За участі сторін : позивача ОСОБА_1,  представника позивача ОСОБА_2 , відповідач відсутній  

Розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства  комерційний банк “Приватбанк” , -  визнання звільнення незаконним, про зміну  формулювання причин звільнення, -  

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовною заявою про зобов’язання відповідача визнати наказ про  притягнення його до дисциплінарної відповідальності  недійним,  визнати звільнення з роботи за п.3 ст. 40 КЗпП України  та виданий наказ про звільнення з роботи незаконним,  зобов’язати відповідача змінити формулювання причини звільнення, внести запис до трудової книжки. У ході розгляду справи позивач уточнив свої позовні вимоги та доповнив їх вимогами про  стягнення спричиненої  йому  моральної шкоди у розмірі 10000 гривень.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що він  працював  на посаді ведучого юрисконсульта ПАТ КБ “Приватбанк”. 12.01.2010 року  звернувся до адміністрації підприємства із заявою про розірвання трудового договору  за угодою сторін по п.1 ст. 36 КЗпП України з 26.01.2010 року.  Ніякої відповіді на свою заяву не отримав, а  приблизно через дві неділі отримав поштою свою трудову книжку, яка містила запис про звільнення його з роботи за п.3 ст. 40 КЗпП України – систематичне не виконання  трудових обов’язків.  До дисциплінарної відповідальності  його не притягували,  письмових пояснень не вимагали, в зв’язку з чим вважає підстави свого  звільнення не законним.   Просить суд визнати накази про притягнення до відповідальності не дійсними та звільнення з роботи незаконним,  як наслідок змінити формулювання причини звільнення. Позивач пояснив, що незаконними діями та порушенням його трудових прав йому спричинено моральну шкоду, яку він оцінює в 10000  гривень та просить суд стягнути зазначену суму на його користь.

Як на попередньому розгляді справи, так і під час судового розгляду, позивач і його представник підтримали свої позовні вимоги та просили суд їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач як у попереднє судове засідання, так і у судове засідання не з’явився, клопотань  про відкладення розгляду справи не подав. Про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Відповідач вважається належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, в судове засідання  не з’явився без повідомлення причин, письмових заперечень проти позову не подав.

За таких обставин суд на правилами ст. 224 ЦПК України, за згодою позивача ,  ухвалив заочне рішення на підставі наявних доказів.

Вислухавши позивача, його представника, вивчивши надані докази, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню зі слідуючих підстав.

Судом встановлено, що позивач  відповідно до наказу № 1792  від 05.06.2008 року  був прийнята на роботу до підприємства “Приват Банк” з 05.06.2008  року у якості ведучого менеджера центру  персонального обслуговування  індивідуальних клієнтів  в м. Славутич, з 23.11.2008 року наказом № 7152 від 27.10.2008 року переведений  на посаду керівника центру  персонального обслуговування індивідуальних клієнтів  у м. Славутичі, з 31.03.2009  року наказом № 1918 від 31.03.2009 року  переведений  на посаду ведучого юрисконсульта  в направлення  операційно – правової роботи та наказом № 840К від 26.01.2010 року  звільнений  з роботи 26.01.2010  року за систематичне порушенні трудових обов’язків  ст. 40 п. 3  КЗпП України, про що свідчать записи в його  трудовій книжці, копії якої  долучена до матеріалів справи ( а.с  4-6).

Позивач звернувся до відповідача з заявою про звільнення його з роботи  за угодою сторін по ст. 36 ч.1 КЗпП України , визначив, що останній робочий день 26.01.2010 року, копія  якої приєднана до матеріалів справи.

23.01.2010 року   відповідач видав наказ , згідно якого   в зв’язку з тим, що  працівнику банку ОСОБА_1 було об’явлено  догану  за порушення термінів передачі справ , а також встановлено новий термін  для виконання цієї роботи, але працівник і в цей термін  не передав справи повністю,  в зв’язку з систематичним не виконанням без поважних причин  своїх обов’язків,  звільнити  ОСОБА_1  ведучого юрисконсульта   за систематичне  порушення трудових обов’язків  ст. 40 п.3 КЗпП України  26.01.2010 року ,  про що свідчить фотокопія наказу без підписів, яка  знаходиться у матеріалах справи  ( а.с.8,9).

Як вбачається із наданих позивачем копій документів  підприємства – відповідача, ні з наказом про  оголошення йому догани, ні з наказом про звільнення з роботи у встановленому порядку він не був ознайомлений у встановлені терміни.

Відповідно до вимог ст. 10,11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи  на засадах змагальності сторін.  Суд розглядає цивільні справи не інакше як       за зверненням фізичних осіб, в межах позовних вимог і на підставі доказів  сторін.

Ст. 148 КЗпП України  встановлено, що дисциплінарне стягнення  застосовується власником або уповноваженим ним органом  безпосередньо за  виявленням проступку, але не пізніше місяця з дня  його виявлення.  Ст. 149 КЗпП України встановлено порядок застосування дисциплінарних стягнень, відповідно до якого  до застосування  дисциплінарного стягнення  власник або уповноважений ним орган  повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмових пояснень. Стягнення оголошується в наказі і повідомляється  працівникові під розписку.

Оскільки,  відповідач проігнорував вимоги суду про надання  необхідних документів, доказів та можливих заперечень на позовну заяву, не використав встановлених цивільно – процесуальним законодавством  принципів   змагальності та диспозитивності, то  на підставі наданих позивачем доказів, суд приходить до висновку,  що дисциплінарне стягнення у вигляді догани, про яке згадується у наказі про звільнення з роботи, накладене відповідачем з порушенням встановленого порядку та вимог трудового законодавства України, а тому  суд  знаходить усі підстави  для визнання наказу  без визначення номера та дати  про накладення на ОСОБА_1 – позивача по справі  дисциплінарного стягнення у вигляді догани  за порушення строків передачі справ  таким, що не відповідає вимогам  законодавства та є недійсним.

 Ч. 3 ст. 40 КЗпП України  передбачено  розірвання трудового договору власником або уповноваженим ним органом   у випадках:  систематичного не виконання  працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника  раніше  застосовувалися  заходи  дисциплінарного чи громадського стягнення.  

Оскільки, із  вище вказаних причин  ігнорування відповідачем  свого процесуального права сторони у процесі,  у судовому засіданні не можна встановити  обсяг обов’язків  працівника – позивача по справі, які складали зміст його трудових функцій під час виконання посадових обов’язків у  відповідача, а також  визначити межі  обов’язків, встановлених Правилами внутрішнього трудового розпорядку , які повинен був виконувати працівник і які  з них він порушив, а так само і   встановити поважність чи навпаки не поважність причин їх не виконання,  суд вважає  безпідставність розірвання трудового договору з працівником з підстав п.3 ст. 40 КЗпП України доведеною.  Більш того, оскільки  систематичність не виконання  працівником без поважних причин обов’язків також не доведена, а з викладених вище підстав, судом встановлено, що наказ про накладення на ОСОБА_1 – позивача по справі  дисциплінарного стягнення у вигляді догани  за порушення строків передачі справ  є таким , що не відповідає встановленим нормам законодавства, а тому  є недійсним, то   судом добуто усі підстави  для визнання  звільнення позивача  за ч.3 ст. 40 КЗпП України  відповідно до наказу № 84-К від 26.01.2010 року  незаконним.

 Враховуючи вище викладене,  виходячи з меж позовних вимог позивача,  та з урахуванням того факту, що позивач звертався до адміністрації підприємства з заявою про розірвання трудового договору саме з 26.01.2010 року, суд знаходить, що   обставинам,   якими відповідач мотивував звільнення з роботи позивача,  дана неправильна юридична кваліфікація.   Виходячи з цього, вважає необхідним   змінити  формулювання причини звільнення з роботи саме  з дати проведення звільнення з роботи та  привести  формулювання причини звільнення відповідно до вимог чинного законодавства  на підставі ст. 38 КЗпП України – власне бажання.  

Змінити формулювання причин звільнення з роботи  з дати постановлення рішення судом, виходячи  з вище викладених обґрунтувань,  підстав немає.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування моральної шкоди працівникові проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Судом встановлено, що  розірвання  трудового договору  відповідачем з незаконним формулюванням причини звільнення, а як наслідок не можливість подальшого працевлаштування,  призвело до того, що позивач постійно прикладає зусилля , щоб вийти із скрутного становища.  Дана ситуація досить негативно відображається на його психологічному стані, внаслідок чого він зазнав  моральних страждань. Виходячи з характеру порушень прав позивача та тривалості його моральних страждань, суд оцінює розмір відшкодування моральної шкоди на суму 1000  гривень.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стягненню з відповідача підлягає судовий збір на користь держави в розмірі, передбаченому ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” № 007-93 від 21.03.1993 р. та витрати на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10,11,209,213-215,218 ЦПК України,  ст. 38; 40; 148-149;  237-1 КЗпП України,  суд ,-

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги  задовольнити частково.

Визнати недійсним наказ без номеру і дати про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді догани за порушення строків передачі справ..

Визнати звільнення ОСОБА_1 з Публічного акціонерного товариства  комерційний банк “Приватбанк” за ч.3 ст. 40 КЗпП України відповідно до наказу № 84-К від 26.01.2010 року незаконним.

Змінити причину формулювання  звільнення ОСОБА_1 з Публічного акціонерного товариства  комерційний банк “Приватбанк” за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням з 26.01.2010 року.

Зобов’язати  Публічне акціонерне  товариства  комерційний банк “Приватбанк” зробити запис  до трудової книжки  ОСОБА_1 про причину формулювання звільнення з роботи.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства  комерційний банк “Приватбанк” на користь ОСОБА_1 моральну шкоду  у сумі 1000 гривень.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства  комерційний банк “Приватбанк” витрати на інформаційно – технічне забезпечення у сумі 120 гривень, судовий збір у сумі  51 гривні.

Заочне рішення може бути переглянуто за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом десяти днів до суду першої інстанції.

Рішення суду  може бути оскаржене  в апеляційному порядку  до апеляційного суду Київської області через Славутицький міський суд шляхом подачі  в 10-ти денний  строк з дня проголошення  рішення заяви  про апеляційне оскарження і подання після цього  протягом 20-ти днів   апеляційної скарги  з подачею її копії  до апеляційної інстанції  або в порядку  ч.4 ст. 295 ЦПК України.

Повне рішення виготовлено 05.06.2010 року.

Суддя