ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                              У Х В А Л А  

04.08.06 р.                                                                                     Справа № 17/222           

за скаргою: Комунального підприємства «Донецькміскводоканал», м. Донецьк

на дії Державної виконавчої служби у Київському районі міста Донецьк

стягувач: Відкрите акціонерне товариство «Донвуглеводоканал», м. Донецьк,

боржник: Комунальне підприємство «Донецькміскводоканал», м. Донецьк

Суддя господарського суду Донецької області В.М.Татенко

За участю представників сторін

від стягувача: Казієв Л.С.

від боржника: Гнатюк О.І.

та ДВС: Гололобова М.С. (у судове засідання 14.08.2006р. не з‘явилася)

Боржник звернувся зі скаргою на дії (далі – «ДВС»), за якою вимагає:

-          визнати незаконною бездіяльність по не закінченню виконавчого провадження про примусове виконання наказу господарського суду Донецької області від 28.02.06р. по справі № 17/222;

-          зобов’язати ДВС припинити виконавче провадження з примусового виконання зазначеного наказу господарського суду.

В обґрунтування своїх вимог, боржник послався на те, що незважаючи на добровільне виконання боржником наказу господарського суду шляхом заліків зустрічних однорідних вимог та – перерахуванням грошових коштів на порушення вимог п. 8 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (далі – «Закон») ДВС відмовляється закінчити виконавче провадження.

Представник ДВС проти доводів скарги заперечує, посилаючись на те, що наказ господарського суду має бути виконаним виключно у грошовій формі шляхом стягнення (перерахування) грошових коштів

Стягувач проти задоволення скарги заперечує, посилаючись на те, що наказ господарського суду має бути виконаний виключно у грошовій формі. До того ж правочини щодо заліків зустрічних однорідних вимог є недійсними, оскільки зустрічні однорідні вимоги боржника до стягувача насправді відсутні.

Дослідивши матеріали справи заслухавши пояснення представників сторін та ДВС, господарський суд вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

21.03.06р. ДВС за заявою стягувача порушило виконавче провадження про примусове виконання наказу господарського суду Донецької області від 28.02.06р. по справі № 17/222 про стягнення з боржника на користь стягувача загалом суми 174‘183,98 грн.

          Листом № 09/1461 від 31.03.2006р. боржник надіслав на адресу стягувача 3 повідомленнями про залік зустрічних однорідних вимог №№ 09/1462, 09/1463, 09/1464 від 31.03.2006р., якими здійснив частковий залік заборгованості перед стягувачем по справі № 17/222 у сумі 174‘174,53 грн. заліками суми заборгованості стягувача перед боржником по інших зобов‘язаннях у тій – самій сумі (174‘174,53 грн.). крім того, платіжним дорученням № 681 від 31.03.2006р. боржник перерахував стягувачу суму 09,45 грн. на остаточне виконання вимог за наказом господарського суду.

В силу ст.174 Господарського кодексу («ГК») України господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу («ЦК») України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Відповідно до ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однією сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

В силу ст.601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних  однорідних вимог,  строк виконання  яких  настав, а також вимог, строк виконання яких  не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги.  Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

При цьому, характер зобов’язань, їх мета, зміст та види при зарахуванні не мають значення. Зустрічні вимоги мають бути однорідними за своєю юридичною природою та матеріальним змістом.

Отже, за правовою природою припинення зобов’язання зарахуванням зустрічної вимоги є односторонньою угодою, яка оформляється заявою однієї сторони. Якщо друга сторона не погоджується з проведенням зарахування, вона вправі на підставі статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до господарського суду і спір підлягає вирішенню по суті з урахуванням усіх матеріалів і обставин справи.

Виходячи з вимог ст. 204 ЦК України існує презумпція правомірності правочинів. За диспозицією означеної норми правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або, якщо він не визнаний недійсним судом.

Стягувач із відповідним позовом про визнання недійсними правочинів щодо заліку зазначених зустрічних однорідних вимог до суду не звертався.

Згідно ст.ст.202, 203 ГК України зобов’язання припиняється, зокрема зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. До відносин щодо припинення господарських зобов’язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу ст.601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних  однорідних вимог,  строк виконання  яких  настав, а також вимог, строк виконання яких  не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги.  Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом.

В силу ст.1 Закону, виконавче провадження – це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначений у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом названої норми, виконавчим провадженням поновлюються майнові та особисті немайнові права громадян і юридичних осіб шляхом застосування процесуальних засобів  і способів примусу до осіб, які відмовилися добровільно виконати свої обов’язки у сфері матеріальних відносин.

У разі повного добровільного виконання рішення боржником у встановлений для добровільного виконання строк державний виконавець складає про це акт, який є підставою для закінчення виконавчого провадження (ч. 4 ст. 30 Закону).

Системний аналіз положень названого Закону свідчить про те, що тільки у випадку невиконання боржником рішення суду добровільно у встановлений строк, відповідно до ч. 5 ст.30 Закону державний виконавець невідкладно розпочинає його примусове виконання.

При цьому, надаючи боржнику можливість добровільно виконати судове рішення, ні Закон, ні Інструкція про проведення виконавчих дій, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999р. № 74/5, не передбачають конкретних способів такого виконання.

Враховуючи, що згідно ст.1 Закону, регулювання відносин у сфері виконавчого провадження не обмежується лише цим Законом, а здійснюється “…на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону, та інших законів...”, добровільне виконання може здійснюватись у будь-який, передбачений чинним законодавством спосіб, або у спосіб, що не суперечить вимогам чинного законодавства. (Такої правової позиції додержується Верховний Суд України у постанові від 01.11.2005р., за касаційною скаргою ЗАТ «Фрідом Фарм Інтернешнл» у справі № 15/154 за позовом  ТОВ Агрофірма «Співдружність» до ДП «Фрідом Фарм Інтернешнл Инк»).

Статтями 203 ГК України та 601 ЦК України встановлено такий спосіб припинення зобов’язання як зарахування зустрічних однорідних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи боржник направив стягувачу повідомлення про проведення заліку своїх грошових вимог до стягувача у сумі 174‘174,53 грн. зустрічною однорідною грошовою вимогою позивача до відповідача на цю ж суму.

Про зазначений залік та – перерахування коштів боржник повідомив ДВС листом № 09/1517 від 04.04.2006р., додавши до нього відповідні докази. Проте, на порушення вимог Закону ДВС виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду не закінчив. Відповідної постанови – не прийняв.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст. 86, 1212 ГПК України, господарський суд,

УХВАЛИВ:

Скаргу Комунального підприємства «Донецькміскводоканал», задовольнити.

Визнати незаконною бездіяльність по не закінченню виконавчого провадження про примусове виконання наказу господарського суду Донецької області від 28.02.06р. по справі № 17/222.

Суддя                                                                                            Татенко В.М.