АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-2539/10 Головуючий у 1 інстанції: Яцун О.С.
Суддя-доповідач: Кухар С.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 червня 2010 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Ломейка В.О.
суддів: Прокопенка О.Л.
Кухаря С.В.
при секретарі Черненко А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6, ОСОБА_7 на заочне рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 13 січня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП,
В С Т А Н О В И Л А:
У листопаді 2009 року ОСОБА_8 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП. В позовній заяві зазначив, що 20.06.2009 року о 12-20 год. ОСОБА_9, керуючи автомобілем ВАЗ 111930, реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить на праві власності ОСОБА_6 та на відповідній правовій підставі ОСОБА_7, по вул. Автодорівський в м. Запоріжжі, при зміні напрямку руху не впевнився в безпеці та скоїв зіткнення з автомобілем марки «Mitsubishi Lancer», реєстраційний номер НОМЕР_2, власником якого є ОСОБА_8, та залишив місце ДТП. Відповідно висновку автотоварознавчого дослідження №310/08 матеріальна шкода без втрати товарної вартості склала 31575 грн., втрата товарної вартості склала 5066,82 грн. Матеріальна шкода без втрати товарної вартості була відшкодована ЗАТ «Страхова компанія «АХА Україна», з якою у позивача було укладено договір страхування, в повному обсязі. Залишився невідшкодованим розмір втрати товарної вартості у розмірі 5066,82 грн. На підставі викладеного просив суд стягнути з відповідачів у солідарному порядку на його користь збитки, пов’язані з втратою товарної вартості у розмірі 5066,82 грн., та витрати, пов’язані з проведенням дослідження у розмірі 300 грн.
Заочним рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 13 січня 2010 року позов задоволено. Стягнуто на користь ОСОБА_8 у солідарному порядку з ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9, матеріальну шкоду в розмірі 5366,82 грн., а також понесені судові витрати у розмірі 174 грн.
В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_6, ОСОБА_7 посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції у зв’язку з порушенням норм матеріального та процесуального права просить скасувати його та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог до ОСОБА_6, ОСОБА_7, а також стягнути з позивача на їх користь судові витрати, пов’язані з поданням апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п. 3, 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Задовольняючи заявлені позовні вимоги ОСОБА_8 про відшкодування завданої вказаної матеріальної шкоди, суд першої інстанції, виходив із того, що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини ОСОБА_9, який керував автомобілем НОМЕР_3, та ОСОБА_6, ОСОБА_7, які володіли вказаним автомобілем на праві власності, а тому відповідачі повинні солідарно відшкодувати позивачу завдану матеріальну шкоду.
Однак згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу власником автомобіля є ОСОБА_6, ОСОБА_7 має право керування, і саме вона на відповідній правовій основі володіла транспортним засобом і користувалась ним.
Не обґрунтовані судом підстави покладення відповідальності за шкоду, завдану позивачеві, на відповідача ОСОБА_6 - власника автомобіля ВАЗ 111930.
Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 4 постанови від 27 березня 1992 року N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).
Указані вимоги закону суд залишив поза увагою й всупереч зазначеним правилам поклав солідарну відповідальність в тому числі і на власника джерела підвищеної небезпеки, тому в цій частині рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову до ОСОБА_6
Як встановлено судом, ОСОБА_9 керував автомобілем не маючи відповідних документів на право управління транспортним засобом. При цьому розглядаючи справу, суд першої інстанції згідно наданих йому доказів з’ясував, що автомобіль опинився у користуванні ОСОБА_9, бо цьому сприяла недбалість його володільця ОСОБА_7
Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд не міг використовувати як доказ в цій частині постанову від 28.08.2009 (суд першої інстанції помилково зазначив дату 24.08.2009) прийняту начальником ВДАІ м. Запоріжжя про притягнення ОСОБА_7 до адміністративної відповідальності за передачу автомобіля ВАЗ 111930 особі, яка не має права керування транспортним засобом оскільки вказана постанова є незаконною бо винесена з порушенням ч. 1 ст. 38 КУпАП, і відповідно до ч. 4 ст. 61 ЦПК України вона не є доказом – є безпідставним. Так, вказана постанова є законною бо доказів того, що вона є скасованою не надано, окрім цього суд посилаючись в рішенні на цю постанову як доказ не застосовував норми ч. 4 ст. 61 ЦПК України (згідно тексту судового рішення) а оцінював її як письмовий доказ на ряду з іншими наданими доказами.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд не допитав свідків зі сторони відповідачів є також безпідставним оскільки в справі взагалі відсутня письмова заява відповідачів ОСОБА_6, ОСОБА_7 чи їх представників про допит свідків, яка відповідає вимогам ст. 136 ЦПК України де повинно бути вказано окрім зазначення ім’я свідка ще обов’язково його місце проживання (перебування) або місце роботи, та вказані обставини які може підтвердити кожен окремо свідок, не дивлячись на те, що представник цих відповідачів приймав участь у проведенні попереднього судового засідання по даній справі.
Відповідно до ч. 4 ст. 1187 ЦК України якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
Суд посилаючись в своєму рішенні на вказану норму закону, вважаючи доведеним факт недбалості володільця ОСОБА_7 щодо неправомірності заволодіння ОСОБА_9 транспортним засобом, її не застосував і стягнув шкоду солідарно.
Колегія суддів вважає за необхідне в цій частині рішення суду скасувати та постановити нове яким позовні вимоги ОСОБА_8 задовольнити частково та стягнути на користь позивача матеріальну шкоду з ОСОБА_7 з урахуванням того, що вона передала право керування транспортним засобом особі яка не мала такого права, у частці 30 % від розміру завданої шкоди, що в грошовому вираженні складає 1610,05 грн.; з ОСОБА_9, як особи яка безпосередньо своїми винними діями заподіяла шкоду, яка управляла транспортним засобом не маючи такого права, у частці 70 % від розміру завданої шкоди, в розмірі 3756,77 грн.
Понесені позивачем судові витрати у розмірі 174 грн. (з них 54 грн. судовий збір, 120 грн. витрати на ІТЗ судового розгляду) необхідно стягнути частково, оскільки позивачем оплачено судовий збір в сумі 54 грн. замість 53,67 грн. (що є 1% від суми задоволених позовних вимог), тому стягненню з відповідачів на користь позивача підлягає 173,67 грн. понесених ним судових витрат у частині задоволених вимог. Стягненню з відповідача ОСОБА_9 на користь ОСОБА_8 підлягає 121,57 грн. судових витрат тобто 70% від їх загальної суми, відповідно - з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 стягненню підлягає 52,10 грн., як 30% від зазначених витрат.
Щодо незалучення до участі у справі страхової компанії, то в силу ст. 11 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог; у справі відсутні докази того, що автомобіль ВАЗ 111930 застрахований; відповідач не заявляв клопотання про залучення страховика для субсидіарної відповідальності.
Враховуючи наведені обставини справи, колегія суддів дійшла до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню оскільки судом першої інстанції при розгляді справи вірно встановлені обставини справи однак допущено порушення норм матеріального права з постановленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7 задовольнити частково.
Заочне рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 13 січня 2010 року скасувати, та ухвалити нове рішення наступного змісту:
"Позовні вимоги ОСОБА_8 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_8 у відшкодування матеріальної шкоди 3756,77 грн., та судові витрати у сумі 121,57 грн.
Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 у відшкодування матеріальної шкоди 1610,05 грн., та судові витрати у сумі 52,10 грн.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити."
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.
Головуючий :
Судді :