Копія

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

14.06.10Справа №2а-1030/10/2770

м. Севастополь

10 год. 25 хв.

Окружний адміністративний суд міста Севастополя в колегії суддів:

головуючого судді - Мінько О.В.;

суддів: Єфременко О.О., Майсак О.І.,

  при секретарі - Трігуб Г.В.,

позивач - ОСОБА_1 - не з'явилася;

за участю:представника відповідача - Державної Судова Адміністрація України - Лашкевич Світлани Петрівни, довіреність № 11-625\10 від 08.02.2010р., паспорт НОМЕР_2, виданий Гагарінським РВ УМВС України в м. Севастополі 27.02.1998р,  

представника відповідача Територіального Управління Державної Судової Адміністрації в м. Севастополі Лашкевич Світлани Петрівни, довіреність № 231/2\1 від 23.02.2010р., паспорт НОМЕР_2, виданий Гагарінським РВ УМВС України в м. Севастополі 27.02.1998р,  

представник відповідача - Державного казначейства України - не з'явився;

представник 3-й особи -  Кабінету Міністрів України - не з'явився;

представник 3-й особи - Міністерства фінансів України - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Севастополі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1   до Державної Судової Адміністрації України, Територіального Управління Державної Судової Адміністрації в м. Севастополі, Державного казначейства України, 3-ті особи Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України  про стягнення по заробітної платні, компенсації втрати частини грошових доходів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України (далі –ДСА України), Територіального управління Державної судової адміністрації в місті Севастополі (далі –ТУ ДСА в м. Севастополі), Державного казначейства України про зобов’язання Державного казначейства України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені ДСА України за бюджетною програмою “Виконання рішень судів на користь суддів” для виплати судді Ленінського районного суду м. Севастополя Проценко Олександри Іванівни та стягнення з ТУ ДСА в          м. Севастополі та ДСА України на її користь заборгованість з щомісячного грошового забеспечення за період 2006-2009 у сумі 103084, 60 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2009 року позивач отримувала заробітну плату з обмеженням встановленим пунктом 41 постанови Кабінету Міністрів України “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів”, тобто виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні, чим порушені її права, оскільки розмір мінімальної заробітної плати неодноразово збільшувався.

Ухвалою Окружного адміністрнативного суду м. Севастополя від 07.04.2010 відкрито провадження в адміністративній справі.

Цією же ухвалою в порядку статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України судом до участі у справі залучено як треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Міністерство фінансів України, Кабінет Міністрів України, оскільки рішення у справі може вплинути на їх права, свободи, інтереси або обов’язки

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 07.04.2010 закінчено підготовче провадження, справа призначена до судового розгляду.

Ухвалою від 29.04.2010 у задоволенні клопотання ДСА України, ТУ ДСА в м. Севастополі про залучення до участі у справі в якості належних відповідачів Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України відмовлено.

Позивач ОСОБА_1 13.05.2010р. надав заяву про уточнення позову, просив - зобов’язати Державне казначейство України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою “Виконання рішень судів на користь суддів” у сумі 103084,60 грн. та 22500,10 грн. для виплати її,  - стягнути з Державної судової адміністрації України на її користь різницю між розрахунковою  сумою заробітної плати та фактично нарахованою та виплаченою заробітною платою за січень 2006 року по грудень 2009 року у сумі у сумі 103084,60 грн. без урахування утримання податків та інших обов’язкових платежів, - стягнути з Державної судової адміністрації України на її користь суму компенсації втрати частини грошових доходів у сумі 22500,10 грн. без урахування утримання податків та інших обов’язкових платежів.

В судове засідання позивач не з'явився, надав заяву, з якої вбачається, що позов позивач підтримує у повному обсязі, просить розглянути справу за його відсутністю.

Представник відповідачів - ДСА України, ТУ ДСА в м. Севастополі  надав суду пояснення, просив у задоволенні позову відмовити, з підстав вказаних у запереченнях на адміністративний позов (а.с. 32 - 34).

Відповідач Державне казначейство України повноважного представника в судове засідання не направив, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, надав суду заперечення до позову (а.с. 26 - 28), відповідно до якого, відповідач позов не визнає у повному обсязі, просить розглянути справу за відсутністю представника.

3-я особа Міністерство фінансів України в судове засідання повноважного представника не направив, надав до суду письмові заперечення на позов (а.с. 46 - 48), просить у задоволенні позову відмовити, справу розглянути за відсутністю представника.

3-я особа Кабінет Міністрів України в судове засідання повноважного представника не направив, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неприбуття суд не повідомив.

Оскільки частиною третьою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності, суд визнав за можливе заявлені клопотання задовольнити, розглянути справу за відсутністю позивача, представників відповідача та 3-х осіб, за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до частини другої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття в судове засідання без поважних причин представників сторін, або неповідомлення ними про причини неприбуття, не є перешкодою для розгляду справи.

За таких обставин, враховуючи те, що представник Кабінету міністрів України викликався в судове засідання, але в судове засідання не прибув, витребувані документи не надав, суд вважає можливим розглянути справу за відсутностю представника, за наявними в ній матеріалами.

На підставі частини 3 статті 122 Кодексу Адміністративного судочинства України, справу розглянуто  у порядку письмового провадження.

          Суд, заслухав пояснення предстаника відповідачів ДСА України, ТУ ДСА в                    м. Севастополі, встановивши обставини по справі, дослідівши матеріали справи, вважає позов таким, що підлягає задоволенню частково.

Указом Президента України від 04.11.2004 р. № 1367/2004 «Про призначення суддів»ОСОБА_1 призначено суддею Ленінського районного суду м. Севастополя в межах п’ятирічного строку в Ленінський районний суд м. Севастополя.

Постановою Верховної Ради України від 20.03.2008р. № 239-YI "Про обрання суддів" ОСОБА_1 обрано на посаду судді безстроково.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України “Про статус суддів” судді знаходяться на публічній службі зі здійснення правосуддя в Україні, держава гарантує фінансове та матеріально-технічне забезпечення судів та суддів. Конституційний Суд України в своєму рішенні від 20.03.2002 зазначив, що видатки Державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією України і положеннями частини першої статті 129, частини першої статті 130 Конституції України у взаємозв'язку зі статтями 11, 14 Закону України “Про статус суддів” свідчать, що Верховна Рада України, приймаючи Державний бюджет, не вправі скасувати чи зменшити матеріальне та побутове забезпечення суддів без відповідної компенсації.

Відповідно до Конституції України та Закону України “Про статус суддів” позивач мав право на належне матеріальне та соціальне забезпечення.

Заробітна плата судді, як складова його матеріального та соціально-побутового забезпечення, є елементом статусу судді. Частиною першою статті 44 Закону України “Про статус суддів” визначено, що заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.

03 вересня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову “Про оплату праці суддів” № 865 (з 16 січня 2008 назву постанови викладено у наступній редакції –“Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів”) (далі –Постанова) якою, затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів, а також (з 16 січня 2008 року) розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи.

Поняття мінімальної заробітної плати визначено частиною першої статті 3 Закону України “Про оплату праці” і відповідно до цієї норми мінімальна заробітна плата –це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт).

Відповідно до частини другої статті 9 цього Закону мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України у законі про Державний бюджет на відповідний рік. Так, Законом України “Про Державний бюджет на 2006 рік”, Законом України “Про Державний бюджет на 2007 рік”, Законом України “Про Державний бюджет на 2008 рік” визначені наступні розмірі   мінімальної заробітної плати: з 1 січня 2006 року –350,00 грн., з 1 липня 2006 року –375,00 грн., з 1 грудня 2006 року –400,00 грн., з 1 січня 2007 року –400,00 грн., з 1 квітня 2007 року –420,00 грн., з 1 липня 2007 року –440,00 грн., з 1 жовтня 2007 року –460,00 грн., 1 січня 2008 року –515,00 грн., з 1 квітня 2008 року –525,00грн., з 1 жовтня 2008 року –545,00 грн. та з 1 грудня 2008 року –605,00 грн. на місяць.

Урядом України 31 грудня 2005 року прийнято постанову “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865” № 1310. Серед іншого, Постанову доповнено пунктом 4-1 за змістом якого розміри посадових окладів суддів встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не проводиться.

Таким чином, щорічне поетапне збільшення розміру мінімальної заробітної плати, що передбачається законами про Державний бюджет України, не призводить до збільшення розміру заробітної плати суддів.

Пункт 4-1 Постанови визнано незаконним постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2009 року та набрала законної сили.

Згідно з довідками, прикладеними до матеріалів справи, за період роботи з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2006 року сума донарахованої позивачу заробітної плати без утримання податку з доходів фізичних осіб і внесків на соціальне страхування складає 3634,77 грн.; за період роботи з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2007 року –7586,54 грн.; з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2008 року –38523,24 грн., з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року –53340,05 грн.

У суду немає сумніву щодо наданих розрахунків, які також підтверджуються матеріалами справи.

Таким чином, загальна сума донарахованої заробітної плати за період з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2009 року становить 103084,60 грн.

Отже, суд дійшов висновку, що підставою недоотримання позивачем заробітної плати є незаконне заниження розміру посадового окладу, внаслідок незастосування фактичного розміру мінімальної заробітної плати у збільшеному розмірі для встановлення посадового окладу та не донарахування щомісячних премій, надбавок за вислугу років, щомісячного грошового утримання та інших виплат, розмір яких залежить від розміру посадового окладу.

Зазначені виплати здійснюються з Державного бюджету України відповідно до встановленого законодавством порядку.

Статтею 14 Закону України "Про судоустрій України" встановлено, що гарантії самостійності судів і незалежності суддів забезпечуються, у тому числі, особливим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, встановленим законом, належним матеріальним та соціальним забезпеченням суддів.

Статтями 120, 121 Закону України "Про судоустрій України" визначено основні засади та порядок фінансування судів.

Так, відповідно до частини першої статті 120 зазначеного закону, фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Частиною другою цієї статті передбачено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють:

1) Верховний Суд України, Конституційний Суд України, вищі спеціалізовані суди - щодо фінансового забезпечення діяльності цих судових установ;

2) Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів загальної юрисдикції, а також діяльності кваліфікаційних комісій суддів усіх рівнів, органів суддівського самоврядування та державної судової адміністрації.

Частинами 3, 4 статті 120 Закону України "Про судоустрій України" передбачено, що видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремими рядками по загальних судах і спеціалізованих судах, а також окремими рядками по місцевих судах, апеляційних судах (у тому числі Апеляційному суду України), військових судах (місцевих та апеляційних разом) та окремо по Касаційному суду України та кожному вищому спеціалізованому суду. Ці видатки не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році. Державна судова адміністрація України розробляє і затверджує за погодженням з Радою суддів України єдині нормативи фінансового забезпечення судів загальної юрисдикції. Нормативи доводяться до кожного суду і повинні переглядатися не рідше одного разу на три роки. Кошторис витрат на утримання кожного суду затверджується на підставі зазначених нормативів.

Згідно частини п’ятої статті 120 Закону України "Про судоустрій України" відповідальність за фінансове забезпечення діяльності кожного суду згідно з затвердженими нормативами покладається на державну судову адміністрацію. Контроль за додержанням вимог цього Закону щодо фінансування судів здійснює Рада суддів України, а також органи державної влади, визначені законом

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 126 Закону України "Про судоустрій України", до повноважень Державної судової адміністрації України віднесено виконання функцій головного розпорядника бюджетних коштів у випадках, передбачених цим Законом. Також з положень зазначеної статті вбачається, що Державна судова адміністрація України готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування відповідно до цього Закону, здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що здійснення виплат недоотриманої заробітної плати позивачу, за бюджетною програмою "Виконання рішень судів на користь суддів", відповідно Закону України "Про державний бюджет України", повинна ДСА України.

Крім того, колегія вважає за необхідне зазначити, що відповідно до норм Бюджетного кодексу України № 2542-III від 21.06.2001, бюджетна програма - систематизований перелік заходів, спрямованих на досягнення єдиної мети та завдань, виконання яких пропонує та здійснює розпорядник бюджетних коштів відповідно до покладених на нього функцій.

Відповідно до статті 48 Бюджетного Кодексу України та пункту 3 Положення про Державне казначейство України, останнє здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів.

Частиною восьмою статті 51 Бюджетного кодексу України встановлено, що Державне казначейство України здійснює платежі за дорученнями розпорядників бюджетних коштів у разі: 1) наявності відповідного бюджетного зобов’язання для платежу у бухгалтерському обліку виконання Державного бюджету України; 2) відповідності напрямів витрачання бюджетних коштів бюджетному асигнуванню; 3) наявності у розпорядників бюджетних коштів невикористаних бюджетних асигнувань.

Пунктом 1.1. Наказу Міністерства фінансів України "Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу" № 662 від 30.05.2007р., встановлено, що цей Порядок розроблено відповідно до частини четвертої статті 22, частини другої статті 32, статей 34, 35, 36, 47, 51 Бюджетного кодексу України, Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1837 від 27.12.2006р., постанов Кабінету Міністрів України          "Про затвердження Порядку спрямування і координації діяльності центральних органів виконавчої влади через відповідних міністрів" (із змінами) № 965 від 13.06.2000р., "Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ" (із змінами) № 228 від 28.02.2002р., розпорядження Кабінету Міністрів України "Про вдосконалення структури розпорядників бюджетних коштів" (із змінами) № 296-р від 31.05.2006р., наказу Міністерства фінансів України "Про затвердження Інструкції про статус відповідальних виконавців бюджетних програм та особливості їх участі у бюджетному процесі" № 574 від 14.12.2001р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.01.2002р. за № 3/6291.

Відповідно до пункту 1.2, цей Порядок регулює взаємовідносини між Міністерством фінансів України як головним розпорядником бюджетних коштів (далі - головний розпорядник коштів) та центральними органами виконавчої влади та урядовими органами державного управління (далі - відповідальні виконавці) у процесі складання, затвердження та виконання державного бюджету за кодом відомчої класифікації видатків 350 "Міністерство фінансів України" (далі - КВКВ 350) відповідно до Бюджетної класифікації, затвердженої наказом Міністерства фінансів України "Про бюджетну класифікацію та її запровадження" (із змінами) від 27.12.2001р.  № 604. До системи головного розпорядника коштів, крім центрального апарату Міністерства фінансів України, входить вісім відповідальних виконавців, а саме: Державне казначейство України; Головне контрольно-ревізійне управління України; Державна митна служба України; Державна податкова адміністрація України; Фонд державного майна України; Пенсійний фонд України; Державна пробірна служба України; Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів.

Пункт 1.3 Порядку встановлює, що  статус відповідальних виконавців та особливості їх участі в бюджетному процесі визначено Інструкцією про статус відповідальних виконавців бюджетних програм та особливості їх участі у бюджетному процесі.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1232 від 21.12.2005р. (далі- Постанова КМУ     № 1232) затверджено "Положення про  Державне казначейство України",  відповідно до якого Державне казначейство України (далі - Казначейство) є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується. Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Мінфіну та цим Положенням.

Згідно зі пунктом 3 Постанови КМУ № 1232 основними завданнями Казначейства є зокрема: розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів за цими зобов'язаннями. Казначейство відповідно до покладених на нього завдань: провадить безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів і бюджетних установ, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування; здійснює розподіл коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а також між рівнями місцевих бюджетів відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і перерахування розподілених коштів за належністю.

Відповідно до пункту 9.1 статті 9 Наказу Міністерства фінансів України № 662                від 30.05.2007р. "Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу", Державне казначейство України готує та затверджує розпорядження про виділення коштів головним розпорядникам і в установленому порядку повідомляє головному розпоряднику коштів (у розрізі відповідальних виконавців) розмір виділених сум.

Законом України “Про Державний бюджет України на 2009 рік” встановлені бюджетні видатки за програмою “Виконання рішень судів на користь суддів” на 9500,0 тис. грн.

За таких повноважень відповідачів, права позивача можуть бути відновлені шляхом зобов'язання Державного казначейства України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені ДСА України за бюджетною програмою "Виконання рішень судів на користь суддів" у сумі 103084,60 грн. для виплати позивачу та стягнення з ДСА України на користь ОСОБА_1 заборгованості із заробітної плати за період 2006-2009 років у розмірі 103084,60 грн.

При цьому, зазначена сума заборгованості зазначена без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов’язкових платежів. Оскільки справляння податку і сплата податків та інших обов’язкових платежів є обов’язком роботодавця та працівника, зазначена сума підлягає стягненню на користь позивача за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов’язкових платежів без визначення їх розміру.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до частин першої та  другої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно частини першої статті 17 Закону України “Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.

Так, при розгляді справи “Кечко проти України”(заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства.

Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення).

У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету і які є діючими, та Закону України “Про Державний бюджет” на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.

Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі  №59498/00 “Бурдов проти Росії”).

Конституцією України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21).

Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

Оскільки правові положення, які передбачають виплату заробітної плати є чинними, тобто не скасовані, не змінені, тому позивач має право на його одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.

Право на отримання грошового забезпечення не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.

Що стосується стягнення з Державної судової адміністрації України на користь позивача суми компенсації втрати частини грошових доходів у сумі 22500,10 грн. без урахування утримання податків та інших обов’язкових платежів, ці вимоги задоволенню не підлягають.

Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабинету Міністрів України   від 21.02.2001р., № 159, визначено, що дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно пункту 2 вказаного Порядку, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Згідно пункту 4 Порядку, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Тобто, аналізуючи норми вищевказаного Порядку, компенсація  втрати частини грошових доходів повинна бути стягнута громадянам, як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу. Виходячи з викладеного вище, позивач вимагає стягнення донарахованої заробітної плати за період з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2009 року в сумі 103084,60 грн., тобто заборгогваність, яка виникла відповідно Закону.

При даних обставинах, колегія дійшла висновку, що у частині цих вимог позов задоволенню не підлягає.

Крім того, судова колегія не приймає доводи представників Державного казначейства України, ТУ ДСА в м.Севастополі та ДСА України щодо застосування положень статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з пропуском позивачем річного строку для звернення з адміністративним позовом до  суду, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини третьої  статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Щодо спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються строки звернення до суду, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то застосуванню підлягають строки звернення до суду, визначені Кодексом законів про працю України.

Враховуючи, що з приводу позовних вимог про стягнення заробітної плати відповідно до вимог частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, особа має право звернутися до суду з позовом про стягнення належній їй заробітної плати без обмеження будь-яким строком, зазначені доводи відповідача не заслуговують уваги  та не тягнуть за собою наслідків, передбачених статтею 100 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин, суд дійшов до висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у частині позовних вимог, заявлених до Державної судової адміністрації України та Державного казначейства України у частині стягнення донарахованої заробітної плати за період з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2009 року становить 103084,60 грн..

Постанова складена та підписана у порядку частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України 18 червня  2010 року.

На підставі наведеного, керуючись статтями 158-163, статтею 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Зобов’язати Державне казначейство України (01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 20055032) провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України (01021, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 09744400) за бюджетною програмою “Виконання рішень судів на користь суддів” у сумі      103084,60 грн. (сто три тисячі вісімдесят чотири) грн. 60 коп. для виплати судді Ленінського районного суду м. Севастополя Балюкової Катерини Георгіївни.

Стягнути з Державної судової адміністрації України (01021, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 09744400) на користь судді Ленінського районного суду м. Севастополя Балюкової Катерини Георгіївни (АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1) заборгованість із заробітної плати за січень 2006 року по грудень 2009 року у сумі 103084,60 грн. (сто три тисячі вісімдесят чотири) грн. 60 коп. без урахування утримання податків та інших обов’язкових платежів.

У решті вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку частини 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Головуючий - суддя                                підпис                         Мінько О.В.

          Судді                                                    підпис                          Єфременко О.О.

                                                            підпис                                   Майсак О.І.

          З оригіналом згдіно:

Головуючий - суддя                                                                            Мінько О.В.