Справа №22 Ц-2289/2010 Суддя I- інстанції: Рум’янцева Н.О.
Категорія - 57 Суддя-доповідач апеляційного суду: Галущенко О.І.
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
23 червня 2010 р. колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого: Галущенка О.І,
суддів: Лівінського І.В.,
Шаманської Н.О.
при секретарі: Фірсової Т.В.
за участю:
представника
відповідача - Богданова Б.Ф.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві справу за
апеляційною скаргою
Департаменту праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Миколаївської міської ради
на постанову
Ленінського районного суду м. Миколаєва від 04 березня 2010 року у справі за
позовом
ОСОБА_5 до Департаменту праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Миколаївської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
в с т а н о в и л а :
25.08.2009 р. ОСОБА_5 звернувся до Департаменту праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Миколаївської міської ради (далі – Департамент) з позовом про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Позивач зазначав, що відповідно до ст. 48 Закону України від 28 лютого 1991 р. № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі – Закон № 796-ХІІ) він як особа, що приймала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат, визначених на момент виплати.
Посилаючись на те, що зазначену допомогу у 2007 – 2009 роках він отримував лише у розмірі по 100 грн. за кожний рік, позивач просив визнати неправомірними такі дії відповідача та стягнути з нього заборгованність по щорічній допомозі на оздоровлення.
Постановою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 04 березня 2010 року ОСОБА_5 поновлено строк звернення до суду, а позов задоволено частково.
Постановлено визнати неправомірними дії Департаменту, зобов’язано Департамент перерахувати, начислити та виплатити на користь ОСОБА_5 недоплачену грошову допомогу на оздоровлення за 2007, 2008, 2009 роки згідно ст. 48 Закону у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат, визначених на момент виплати.
В апеляційній скарзі Департамент, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права, просить постанову скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у позові.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, дослідивши обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що ОСОБА_5 приймав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а тому, в силу ст. 48 Закону має право на щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат, розмір якої визначається на момент виплати.
Протягом 2007-2008 років Департаментом виплачувалася позивачу така допомога в розмірі 100 грн. щорічно: 11 червня 2007 р., 26 травня 2008 р. та 10 січня 2009 р. відповідно.
Цей розмір визначено постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2005 р. № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі – постанова КМУ №562).
Між тим, за спірний період часу розміри мінімальної заробітної плати постійно змінювались.
Зі змісту Закону № 796-ХІІ вбачається, що Кабінету Міністрів України не надано повноважень щодо зменшення розмірів допомоги, встановлених цим Законом.
Більш того, ч. 1 ст. 67 Закону № 796-ХІІ передбачено, що конкретні розміри усіх виплат підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
Незважаючи на постійне збільшення мінімальної заробітної плати розмір допомоги, передбаченої ст. 48 Закону № 796-ХІІ, яка виплачувалася позивачу, залишався незмінним у 2007-2009 роках.
Статтею 71 Закону України від 19 грудня 2006 р. № 489 – V «Про Державний бюджет України на 2007 рік» було зупинено на 2007 р. дію ст. 48 Закону № 796-ХІІ у частині виплати компенсацій та допомог.
Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 9 липня 2007 р. у справі № 1-29/2007 про соціальні гарантії громадян були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ст. 71 Закону України 19 грудня 2006 р. № 489 – V «Про Державний бюджет України на 2007 рік».
Підпунктом 11 пункту 28 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України від 28 грудня 2007 р. № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік» текст ст. 48 Закон № 796-ХІІ викладено в такій редакції: «одноразова компенсація учасникам ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім’ям, які втратили годувальника із числі осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов’язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України».
Лише рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 р. № 10-рп/2008 нова редакція ст. 48 Закону № 796-ХІІ визнана такою, що не відповідає конституції ( є неконституційною).
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, здійснюючи 11 червня 2007 р. виплату спірної щорічної допомоги у розмірі 100 грн., Департамент діяв правомірно, а тому суд необґрунтовано задовольнив позовні вимоги стосовно щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 р.
З врахуванням встановленого та на підставі ч.1 ст. 309 ЦПК України, рішення в цій частині підлягає зміні, оскільки правових підстав для виплати допомоги у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат, визначених на момент виплати за 2007 р. не вбачається..
В той же час, висновок суду щодо неправомірності дій відповідача стосовно виплати допомоги у 2008 р. є правильним, оскільки його ухвалено з врахування того, що положення підпункту 11 пункту 28 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону № 107-VI втратили чинність з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України, тобто з 22 травня 2008 р., а виплата спірної допомоги проведена 26 травня 2008 р. –тобто в період, коли наведені норми закону були визнані неконституційними та втратили свою чинність.
Таким чином, дії Департаменту на час виплати грошової допомоги на оздоровлення позивачці за 2008 р. були неправомірними, оскільки не узгоджувалися з положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України, у зв’язку з чим рішення в цій частині вимог є обґрунтованим і законним.
Також правильними слід вважати висновки суду і стосовно незаконності дій Департаменту щодо виплати щорічної допомоги на оздоровлення у 2009 р.
Так, Законом України від 26 грудня 2008 р. № 835-VI «Про Державний бюджет України на 2009 рік» (далі – Закон № 835-VI) дія ст. 48 Закону № 796-ХІІ не зупинялась, а тому ця норма діяла в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.
Статтею 71 Закону № 835-VI надано право Кабінету Міністрів України у 2009 р. встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
Однак, дана норма не надавала Кабінету Міністрів України права зменшувати, встановлений Законом № 796-ХІІ, розмір доплати на оздоровлення.
З огляду на ці обставини та загальні засади пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні позовних вимог за 2009 р. застосуванню підлягає розмір допомоги, встановлений на підставі Закону № 796-ХІІ, інших законів щодо встановлення розміру мінімальної заробітної плати на даний рік, а не розмір допомоги, визначений відповідачем на підставі постанови КМ України № 562.
Крім того, пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права громадян на достатній життєвий рівень і тому, враховуючи ч. 3 ст. 22 Конституції України, звуження підзаконним актом змісту та обсягу права, наданого Законом № 796-ХІІ, є безпідставним.
Доводи відповідача щодо правомірності своїх дій із посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплати на оздоровлення не приймаються до уваги, оскільки ці обставини не можуть бути підставою для відмови у поновленні порушених прав громадян, а питання фінансування цих видатків не є предметом цього спору.
Проблеми надання бюджетних коштів Департаменту для виконання покладених на нього обов’язків у справах цієї категорії виходять за межі заявлених вимог і тому судом не розглядалися.
Безпідставними є також посилання відповідача на неможливість нецільового використання коштів Департаменту, оскільки суд не ухвалював рішення про проведення виплат із власних джерел фінансування останнього.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу Департаменту праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Миколаївської міської ради - задовольнити частково.
Постанову Ленінського районного суду м. Миколаєва від 04 березня 2010 р.- змінити.
Зобов’язати Департамент праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Миколаївської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_5 щорічну допомогу на оздоровлення за 2008 та 2009 роки відповідно до положень ст. 48 Закону України від 28 лютого 1991 р. № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат, визначених на момент виплати.
В іншій частині постанову суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але з цього часу на протязі двох місяців може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий: О.І. Галущенко
Судді: І.В. Лівінський
Н.О. Шаманська