АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 липня 2010 року м. Вінниця
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:
головуючого: Медяного В.В.,
суддів: Матківської М.В., Медвецького С.К.,
при секретарі: Сніжко О.А.,
за участю сторін у справі: представників позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 та адвоката ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення з зайнятого житлового приміщення,
за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 08 квітня 2010 року, -
в с т а н о в и л а :
У вересні 2009 року ОСОБА_1 звернулася в суд з даним позовом до СПД ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення з зайнятого житлового приміщення. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що вона є власником квартири АДРЕСА_1, у якій безпідставно знаходиться ОСОБА_4 та використовує її не за призначенням, оскільки розмістив в ній кафе. Після звернення до ОСОБА_4 з вимогою про звільнення квартири, останній ніяким чином не відреагував та в добровільному порядку звільнити квартиру не бажає. Тому просила ухвалити рішення, яким усунути перешкоди в користуванні житловою квартирою АДРЕСА_1, шляхом виселення з даної квартири СПД ОСОБА_4
В ході розгляду справи позивач збільшила розмір своїх позовних вимог та просила ухвалити рішення, яким усунути перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ФОП ОСОБА_5 разом з усіма особами, що там знаходяться без надання їм іншого жилого приміщення та стягнути з відповідачів понесені нею судові витрати.
Ухвалою суду до участі в розгляді справи залучено в якості співвідповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, оскільки останні займають спірне житлове приміщення.
Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 08 квітня 2010 року позов ОСОБА_1 задоволено. Усунуто перешкоди у користуванні ОСОБА_1 належною їй квартирою АДРЕСА_1, шляхом виселення з даного приміщення ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 без надання їм іншого жилого приміщення. Також стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача витрати по оплаті витрат на ІТЗ розгляду справи в сумі 37 грн. та судовий збір сумі 8,50 грн.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_5 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення судом норм матеріального права.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, заслухавши пояснення сторін у справі, що з’явилися до суду, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Стаття 10 ч. 3 ЦПК України зобов'язує кожну сторону довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом.
Згідно ч. 3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 311 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд вирішив питання про права та обов’язки осіб, які не брали участь у справі.
Задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції встановив та виходив з того, що відповідно до договору купівлі-продажу від 31.05.1994 р. ОСОБА_1 є власником житлової квартири АДРЕСА_1.
18.08.2008 року ОСОБА_1 надала ОСОБА_4 довіреність на право укладання від її імені договору оренди (найму) належної їй на праві власності квартири на строк до 12 липня 2009 року на умовах за його розсудом. Дана довіреність дійсна до 20.07.2009 р.
12.08.2009р. ОСОБА_1 направила на адресу місця реєстрації відповідача письмову вимогу щодо звільнення квартири АДРЕСА_1.
01.09.2008р. на підставі довіреності від 18.08.2008 р. ОСОБА_4 підписав два договори з фізичною собою підприємцем ОСОБА_5 в одному з яких строк оренди спірного приміщення вказано до 20.07.2009 року, а в іншому до 01.09.2011 року.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 248 ЦК України представництво за довіреністю припиняється у разі закінчення строку довіреності.
Договір оренди приміщення підписаний між ОСОБА_4 та фізичною собою підприємцем ОСОБА_5 всупереч повноважень наданих довіреністю підписаний на строк до 01.09.2011р. складає 3 роки, тоді як в довіреності надано повноваження укладати договори оренди на строк до 20.07.2009р.. Тобто правочин (договір оренди) вчинений представником з перевищенням повноважень.
Жодних дій, які свідчать про схвалення відповідного правочину позивач не вчиняв. Тобто договір оренди приміщення від 01.09.2008р. підписаний ОСОБА_4 та ОСОБА_5, де встановлено термін оренди по 01.09.2011р., не створив цивільних прав та обов'язків для сторін, оскільки не був схвалений позивачем та вчинений ОСОБА_4 з перевищенням повноважень.
Строк дії договору оренди приміщення підписаний між ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_5 на строк до 20.07.2009 р. з правом продовження його дії ще на шість місяців, за відсутності заперечень сторін, на даний час закінчився.
Строк оренди спірного приміщення, вказаний в договорі оренди приміщення від 01.09.2008р. на три роки до 01.09.2011 року, а тому договір підлягав державній реєстрації, що зроблено сторонами не було, а тому на думку суду першої інстанції є неукладеним.
Також суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що оскільки т ермін оренди спірного приміщення, визначений в договорі оренди приміщення від 01.09.2008р. підписаний ОСОБА_4 та ОСОБА_5 строком до 20.07.2009р., враховуючи його продовження на шість місяців, завершився 20.01.2010р., а тому в даний час ФОП ОСОБА_5 займає квартиру самоправно без належних на те підстав.
Крім цього, суд вважає, що посилання ФОП ОСОБА_5 на передачу грошових коштів за найму (оренду) квартири представнику позивача ОСОБА_2 не підтверджені належними та допустимими доказами по справі.
Також судом першої інстанції встановлено, що з гідно договору на виробниче навчання і виробничу практику учнів Державного навчального закладу „Центр професійно-технічної освіти торгівлі та харчування технології" від 01.09.2009р., з 01.09.2009р. по 30.06.2010р. в кафе «Наполеон» направлено два учні ОСОБА_6 та ОСОБА_7, для проходження виробничої практики, який підписано ОСОБА_5 та заступником директора навчального закладу.
Таким чином, оскільки судом першої інстанції встановлено, що в період з 21.07.2009р. по теперішній час ФОП ОСОБА_5 та її працівники ОСОБА_8, ОСОБА_6, та ОСОБА_7 самоправно займають житлове приміщення, тому підлягають виселенню без надання їм іншого житлового приміщення.
Колегія суддів не може повністю погодитись з такими висновками суду першої інстанції через неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права.
Зокрема, як зазначає відповідач ОСОБА_5 та підтверджується наявними у справі доказами, спірна квартира АДРЕСА_1 (у центрі міста) самочинно переобладнана у нежитлове приміщення та тривалий час використовується як кафе «Наполеон», що підтверджується: заявою на видачу дозволу від 06.10.2009 р. (а.с. 65), дозволом № 1376 на початок роботи від 06.10.2009 р. (а.с.66), експертним висновком протипожежного стану об'єкта від 05.10.2009 р. (а.с. 67), дозволом державної санітарно-епідеміологічної служби № 8451 від 06.10.2003 р. (а.с. 73), відповіддю КП «ВМБТІ» від 10.02.2010 р. № 196 (а.с. 54).
Таким чином, під час розгляду справи були беззаперечно встановлено, що жила квартира АДРЕСА_1 як житлове приміщення не використовується, а є самочинно переобладнаною у нежитлове приміщення, яке в теперішній час використовується як кафе «Наполеон».
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про виселення відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 без надання їм іншого жилого приміщення з квартири АДРЕСА_1, з невідомих причин належним чином не зважив на цю суттєву обставину та безпідставно керувався нормами ЖК України, постановивши рішення про виселення з житлового приміщення, хоча це приміщення є юридично – житловим, а фактично - нежитловим.
Встановивши зазначену обставину, суд першої інстанції мав би обов’язково залучити до участі у даній справі Виконавчий комітет Вінницької міської ради, оскільки саме до його компетенції відноситься вирішення питання про надання дозволу щодо переобладнання житлової квартири у нежитлове приміщення та його подальшу експлуатацію, однак судом цього зроблено не було, чим фактично зачіпаються його інтереси та вирішено питання про права та обов’язки осіб, який не брав участь у справі.
Крім цього, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в обґрунтування виселення відповідачів з квартири АДРЕСА_1 посилаючись у рішенні на вимоги ч. 3 ст. 116 ЖК України, не врахував те, що дане приміщення фактично тривалий час вже не є житловим, а й було зайняте відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не самоправно, а з дозволу його власника ОСОБА_1 При цьому також судом належним чином не з’ясовано та не враховано те, чи є правові підстави для виселення ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з даного спірного приміщення, оскільки вони фактично є працівниками кафе «Наполеон»
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 311, 315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 08 квітня 2010 року скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції іншим складом суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців з дня її проголошення до Верховного Суду України.
Головуючий: В.М.Медяний
Судді: М.В.Матківська
С.К.Медвецький