Справа № 22 Ц – 6221/2010 Суддя I –ї інстанції: Вуїв О.В.
Категорія - 27 Суддя-доповідач апеляційного суду: Галущенко О.І.
У Х В А Л А
іменем України
07 липня 2010 р. Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого: Галущенка О.І.
суддів: Шаманської Н.О.
Лівінського І.В.
при секретарі: ФірсовійТ.В. ,
за участю
позивача - ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу за
апеляційною скаргою
ОСОБА_4 на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 01.04. 2010 р. у справі за
позовом
ОСОБА_4 до ТОВ «Укрпромбанк» про стягнення відсотків за користування вкладом,
в с т а н о в и л а:
23.10.2009 р. ОСОБА_4 звернувся з позовом до ТОВ «Укрпромбанк» про стягнення депозитного вкладу.
Позивач зазначав, що 02.10.2008 р. він уклав з Банком договір банківського вкладу (депозиту), за яким розмістив у відповідача на депозитному рахунку вклад у розмірі 6380.00 дол. США. під 12% річних, строком повернення до 31.01.2009 р.
Після закінчення строку дії договору Банк вклад не повернув.
25.11.2009 р. позивач уклав договір з АТ «Родовід Банк» про розміщення зазначеного вкладу на новий строк на нових умовах.
22.12.2009 р. позивач змінив позовні вимоги та вимагав стягнення 9 відсотків за користування вкладом за період після закінчення строку договору до передачі депозиту до «Родовід Банку», вважаючи, що вправі вимагати відшкодування відсотків за користування вкладом, оскільки фактично «Укрпромбанк» продовжив дію договору, а тому має сплати відсотки на умовах передбачених договором..
Посилаючись на вказане позивач просив про задоволення позову.
Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 01.04. 2010 р. у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову
На думку апелянта, суд неповно з'ясував обставини справи, порушив норми матеріального та процесуального права.
Перевіряючи законність та обгрунтованність рішення в межах оскарження, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Правовідносини щодо надання фінансових послуг врегульовані Законами України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» ( далі - Закон про фінансові послуги), «Про банки та банківську діяльність», (далі - Закон про Банки» а також нормами Цивільного кодексу щодо позики, кредиту та банківського вкладу.
Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов’язання мають виконуватися належним чином, відповідно до умов договору, Цивільного кодексу та інших актів законодавства.
Зокрема, статтями 2 та 85 Закону по Банки передбачено право Національного Банку України на встановлення мораторію щодо виконання комерційними банками грошових зобов'язань за договорами з надання фінансових послуг.
При цьому, протягом дії мораторію не нараховується неустойка, штраф, пеня, інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань перед кредиторами.
З матеріалів справи вбачається, що 02.10.2008 року позивач уклав з Банком договір банківського вкладу (депозиту), за яким розмістив у відповідача на депозитному рахунку вклад у розмірі 6380.00 дол. США. під 12% річних, строком повернення до 31.01.2009 р.
Після закінчення строку дії договору Банк сплатив нараховані відсотки, а вклад не повернув.
25.11.2009 р. позивач уклав договір з АТ «Родовід Банк» про розміщення зазначеного вкладу на новий строк на нових умовах.
Згідно з п 5.1 першого договору сторони домовились, що умови їх відповідальності за невиконання чи несвоєчасне виконання зобов’язань за цією угодою визначаються законом.
Угода з надання банківського вкладу регулюється нормами ЦК України, а тому умови відповідальності сторін банківського вкладу мають визначатися ст. 625 ЦК України.
Після закінчення договору його умови щодо нарахування процентів припиняють свою дію та наступає відповідальність банку за невиконання грошового зобов’язання, передбачена ст. 625 ЦК України, тобто сплата боргу з урахуванням індексу інфляції та три процента річних від простроченої суми, оскільки інший процент за прострочення договором не обумовлювався.
В той же час, позивач таких вимог не заявляв і вони не були предметом судового розгляду.
Суд повно та всебічно дослідив зазначені обставини справи дав належну юридичну оцінку наданим доказам і прийшов правильного висновку про відсутність правових підстав для стягнення відсотків, про які сторони після закінчення строку дії договору не домовлялися.
З врахування такого висновку судом обгрунтовано постановлено про відмову у задоволенні позовних вимог.
Доводи апелянта про продовження дії умов договору щодо нарахування процентів не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджені відповідними доказами.
Керуючись ст. 303, 307, 308, 314-315 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 – відхилити, а рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 01.04. 2010 р. - залишити без зміни.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але з цього часу протягом двох місяців може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий: О.І. Галущенко
Судді: І.В.Лівінський
Н.О.Шаманська