Справа № 22 Ц- 3115/2010 р. Суддя 1-ї інстанції: Спінчевська Н.А.
Категорія- 53 Суддя-доповідач апеляційного суду: Галущенко О .І Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
2010 р., червня місяця, 16 дня Судова колегія судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого: Галущенка О.І.
суддів: Лівінського І.М.
Шаманської Н.О.
при секретарі: Фірсовій Т.В.
за участю:
представників
відповідача - ОСОБА_3.
позивача - ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за
апеляційною скаргою
ОСОБА_5 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25.03.2010 р., у справі за
позовом
ОСОБА_5 до приватного підприємця ОСОБА_6 (далі ПП ОСОБА_6) про стягнення заборгованості по заробітній платні, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди,
встановила:
21.10.2009 р. ОСОБА_5 звернувся з позовом до ПП ОСОБА_6 про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платні з врахуванням компенсації невикористаної відпустки, її індексації по день прийняття рішення, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Позивач зазначав, що працював у відповідача технологом.
Розмір його заробітної плати, погодженої з підприємцем, складав 1500 грн.
15.11.2007 р. його було звільнено з посади за власним бажанням на підставі п.1 ст. 38 КЗпП України.
При звільнення йому не була виплачена заробітна плата за відпрацьований час за попередні місяці з врахуванням компенсації днів невикористаної відпустки та її індексації відповідно до вимог закону з допомога в зв’язку з тимчасовою непрацездатністю.
Крім того, його звільнено без належних підстав, оскільки він не подавав заяв про звільнення за власним бажанням.
Отримавши трудову книжку в листопаді 2007 р. він звернувся досуду з пропуском строку з поважних причин.
Порушення трудових прав крім того, завдали йому моральних страждань, а грошова їх компенсація складає 3000 грн.
Посилаючись на ці обставини, позивач просив про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку, та моральної шкоди.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25.03.2010 р. постановлено про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску строку звернення до суду..
В апеляційній скарзі позивач ставить питання про скасування рішення і ухвалення нового про задоволення позовних вимог вважаючи, що висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи та наданим доказам Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд виходив з того, що позивач без поважних причин пропустив строк зверненя за захистом порушеного права.
Алез такими висновками суду погодитись неможливо, оскільки вони не відповідають дійсним обставинам справи та суперечать вимогам норм матеріального права.
.Відповідно до положень ст. 116 КЗпП України, в день звільнення з працівником має бути проведений повний розрахунок.
У тому числі, на підставі ч.1 ст.24 Закону України «Про відпустки» має бути виплачена грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.
В разі невиплати розрахункових у день звільнення власник, або уповноважений ним орган, має виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку.
Згідно з положеннями ст. 117 КЗпП України та роз’ясненнямип.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 р № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», така відповідальність власника наступає за наявності його вини та з врахуванням її ступеня, а розмір відшкодування має визначатися з врахуванням істотності частки заборгованості у порівнянні з розміром середнього заробітку.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач працював у відповідача технологом.
Розмір його заробітної плати, погодженої з підприємцем, складав 1500 грн.
Зазначене підтверджується довідкою про нарахування заробітної плати та звітами підприємця, згідно з якими він звітував перед Пенсійним фондом про нарахування заробітної плати у розмірі 1500 грн., сплативши страхові внески до фонду саме з такого розміру нарахованої заробітної плати за 2006-2007 р.р. (а.с.5-7)
15.11.2007 р. позивача було звільнено з посади на підставі п.1 ст. 38 КЗпП України.
Від оскарження підстав звільнення він відмовився у зв’язку з хворобою.
При звільненні йому не була виплачена заробітна плата за відпрацьований період, за виключенням 500 грн.. виплачених у жовтні 2007 р., з врахуванням компенсації днів невикористаної відпустки та її індексації відповідно до вимог закону.
Відповідно до приписів ст. 110 КЗпП України, власник зобов’язаний при кожній виплаті заробітної плати повідомити працівника про загальну суму заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та загальну суму заробітної плати, що належить до виплати.
Всупереч цим положенням трудового законодавства, відповідач не надав розрахункових відомостей про виплату заробітної плати чи іншого письмового документу, який би свідчив про здійснення повного розрахунку з позивачем у день звільнення чи після звернення з такою вимогою звільненого працівника.
Відповідно до положень ч. 3 ст.233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Належною до виплати вважається заробітна плата, яка нарахована, але не виплачена з вини власника.
Власник видав довідку про розмір нарахованої заробітної плати позивача за весь період роботи, але не надав доказів того, що вона своєчасно та в повному обсязі виплачена йому.
Суд не врахував цих обставин справи та вимог закону і відмовляючи у задоволенні позову, безпідставно послався на пропуск строку звернення до суду.
Встановлене свідчить про неповне з’ясування дійсних обставин справи та неправильне застосування судом норм матеріального права, що, відповідно до приписів ч.1 ст. 309 ЦПК України, є підставою для скасування рішення та ухвалення нового про задоволення позовних вимог частково..
Ухвалюючи нове рішення, колегія суддів виходить з таких встановлених фактів та вимог закону.
Позивач працював у відповідача технологом.
Розмір його заробітної плати, погодженої з власником, складав 1500 грн.
Зазначене підтверджується довідкою про нарахування заробітної плати та звітами підприємця, згідно з якими він звітував перед Пенсійним фондом про нарахування заробітної плати у розмірі 1500 грн., сплативши страхові внески до фонду саме з такого розміру нарахованої заробітної плати за 2006-2007 р.р. (а.с.5-7).
Що стосується заробітної плати, та режиму робочого часу встановлених договором ( а.с-3), то зазначені умови не можуть бути враховані при вирішенні спору, оскільки вищезазначеними доказами підтверджено, що фактично позивач працював в режимі повного робочого часу з оплатою праці у розмірі 1500 грн. щомісячно
15.11.2007 р. позивача було звільнено з посади.
При звільненні йому не була виплачена заробітна плата за відпрацьований період, за виключенням 500 грн. виплачених у жовтні 2007 р. згідно з даними книги доходів та витрат підприємця ( а.с.-43), з врахуванням компенсації днів невикористаної відпустки та її індексації відповідно до вимог закону.
Доказів того, що нарахована позивачу заробітна плата була своєчасно виплачена йому в належному розмірі суду не надано.
Таким чином, розмір заборгованості по заробітній платі за відпрацьовані 13 місяців, з врахуванням компенсації відпустки, має складати 19000 грн.
Зазначена заборгованість підлягає індексації відповідно до приписів ст.ст. 2, 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», оскільки заробітна плата є об’єктом індексації, а величина індексу інфляції за період накопичення заборгованості перевищила поріг індексації у розмірі 101 відсотка.
Розмір заборгованості з врахуванням індексу інфляції складає за спірний період 19782 грн. 70 коп.
Відповідно до приписів ч.1 ст. 117 КЗпП України, підлягає також стягненню з відповідача середній заробіток за затримку розрахунку, оскільки затримка, на переконання суду, сталася з його вини, а доказів, які б спростовавали такий висновок, при судовому розгляді не надано.
При визначенні розміру цього виду відшкодування суд враховує розмір заборгованості заробітної плати, обставини правопорушення, ступінь вини власника та розмір цієї частки у порівнянні з розміром заборгованості.
З врахуванням цих чинників колегія суддів вважає необхідним стягнути середній заробіток за затримку розрахунку у розмірі 5000 грн.
Оскільки несвоєчасний розрахунок з позивачем є порушенням трудових прав, то цими діями йому завдано моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню на підставі ст. 237-1 КЗпП України, у розмірі 500 грн., що є достатньою компенсацією моральних страждань позивача.
Що стосується вимог про стягнення 3% річних, то вони задоволенню не підлягають, оскільки спір виник стосовно заробітної плати, спірні відносини є трудовими і до них мають застосовуватися норми спеціального законодавства про індексацію заробітної плати, а не норми ч. 2 ст.625 ЦК України.
З врахуванням наведеного стягненню на користь позивача підлягає сума у розмірі 25282 грн. 70 коп.
Відповідно до правил ст. 88 ЦПК України з відповідача в доход держави підлягає стягненню 247 грн.82 коп. в рахунок судового збору та 120 грн. в рахунок витрат на інформаційно-технічне забезпечення.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, судова колегія
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25.03.2010 р. – скасувати.
Постановити нове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_5 задовольнити частково.
Стягнути з приватного підприємця ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 25282 грн.70 коп. в рахунок заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку, відшкодування моральної шкоди та в доход держави 247 грн.82 коп. судового збору і 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але з цього часу на протязі двох місяців може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий: О.І. Галущенко Судді: Н.О. Шаманська
І.В..Лівінський