Справа № 22 Ц - 2374/2010 р. Суддя I-ї інстанції Старжинська О.Є.
Категорія: - 57 Суддя – доповідач апеляційного суду Галущенко О.І.
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
01 липня 2010 р. колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого: Галущенка О.І. ,
суддів: Лівінського І.В.
Шаманської Н.О.
при секретарі: Завтурі О.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві справу за
апеляційною скаргою
Управління Пенсійного фонду України у м. Вознесенську Миколаївської області (далі – УПФУ) на
постанову
Вознесенського міськрайонного суду м. Миколаєва від 19.11. 2009 р. за
позовом
ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, до УПФУ про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії,
в с т а н о в и л а :
03.11. 2009 р. ОСОБА_2. та інші звернулися до суду з позовом до УПФУ, в якому просили визнати протиправною бездіяльність щодо неперерахування їм, як особам, що мають правовий статус дітей війни, доплати (підвищення) до пенсії, передбаченої Законом України від 18 листопада 2004 р. «Про соціальний захист дітей війни» (далі – Закон від 18 листопада 2004 р.), у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 1 січня 2008 р. до 01 жовтня 2009 р. та зобов’язати УПФ здійснити перерахування такої допомоги і забезпечити виплату заборгованості у розмірі 1571 грн. 70 коп. кожному..
Постановою Вознесенського міськрайонного суду м. Миколаєва від 19.11. 2009 р. позов задоволено частково.
Зобов’язано УПФУ здійснити перерахунок пенсії з 01.01.2009 р. по 01.11. 2009 р. та провести відповідні виплати.
В задоволенні вимог щодо здійснення перерахунку за попередній період відмовлено.
В апеляційній скарзі УПФУ, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права, просило постанову скасувати і ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.
Перевіривши законність постанови в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивачі отримують пенсії та належать до категорії громадян, яким визначено статус дитини війни.
Положення ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р. (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.
Однак, згідно з пунктом 17 ст. 77 Закону України від 20 грудня 2005 р. «Про Державний бюджет України на 2006 рік» дію ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р. зупинено на 2006 рік.
До того ж, Законом України від 19 січня 2006 р. «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» із положень Закону України від 20 грудня 2005 р. «Про Державний бюджет України на 2006 рік» виключено пункт 17 ст. 77 вказаного вище Закону, а новою редакцією ст. 110 цього ж Закону встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р., запроваджуються у 2006 р. поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Між тим, Кабінетом Міністрів України протягом 2006 р. не приймав рішення на виконання вимог ст. 110 Закону України від 20 грудня 2005 р. «Про Державний бюджет України на 2006 рік».
Отже, пільги для дітей війни, передбачені ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р., безпосередньо у 2006 р. запроваджено не було.
В свою чергу, пунктом 12 ст. 71 Закону України від 19 грудня 2006 р. «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р. зупинено на 2007 р. із урахуванням ст. 111 названого вище Закону.
Проте, рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 р. № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення пункту 12 ст. 71 Закону України від 19 грудня 2006 р. «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 р. дію ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р. із урахуванням ст. 111 цього ж Закону.
Однак, підпунктом 2 пунктом 41 розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 р. «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» норми ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р. щодо розмірів підвищення пенсії дітям війни викладено в новій редакції.
Тоді як, рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 р. № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) зміни, внесені підпунктом 2 пунктом 41 розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 р. «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо розмірів підвищення пенсії дітям війни визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнанні неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Тому УПФУ як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсії та доплат до них, повинен був діяти відповідно до вимог ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р. і здійснити відповідні перерахування (за той період, коли дія цієї норми не була зупинена). Однак, УПФ у порушення зазначених положень цього Закону таких нарахувань не проводило, чим і допустило протиправну бездіяльність.
Таким чином, в межах позовних вимог право на здійснення перерахунку підвищення до пенсії у розмірах, визначених ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р., мають особи, наділені статусом дітей війни з 22 травня 2008 р. на подальший період.
В той же час, судом відмовлено у здійсненні перерахунку за період з 22.05.2008 р. по 01.01.2009 р. за пропуском строку позовної давності, а позивачі рішення в цій частині не оскаржують..
Доводи відповідача щодо правомірності своїх дій із посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни не приймаються до уваги, оскільки питання фінансування цих видатків не є предметом цього спору. Проблеми надання бюджетних коштів УПФ для виконання покладених на нього обов’язків у справах цієї категорії виходять за межі заявлених вимог і тому судом не розглядалися.
Безпідставними є також посилання відповідача на можливість нецільового використання коштів УПФУ, оскільки суди не ухвалювали рішення про проведення виплат із власних джерел фінансування останнього.
Разом з тим, зобов’язавши УПФУ нарахувати та виплатити підвищення до пенсії, суд першої інстанції не зазначив розмір підвищення, передбаченого ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р.
Тому постанова суду в цій частині підлягає зміні.
В іншій частині підстав для скасування чи зміни судової постанови не вбачається.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів
вирішила :
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва - відхилити, а постанову Вознесенського міськрайонного суду м. Миколаєва від 19.11. 2009 р. – змінити.
Доповнити резолютивну частину постанови обов’язком управління Пенсійного фонду України в м. Вознесенську нарахувати та виплатити ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підвищення до пенсії як дитині війни у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком , яка встановлена ч. 1 ст. 28 Закону України від 9 липня 2003 року «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за період з 01.01. 2009 р. по 01. 11.2009 р.
В іншій частині постанову суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двох місяців з цього часу може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України.
Головуючий : О.І. Галущенко
Судді : І.В.Лівінський Н.О.Шаманська