Справа № 22ц-4114/10 Головуючий у 1-й інстанції Біцюк А.В.
Категорія: 57 Суддя – доповідач апеляційного суду Галущенко О.І.
РІШЕННЯ
іменем України
2010 року червня місяця 09 дня колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого: Галущенка О.І.,
суддів: Шаманської Н.О . , Лівінського І.В.
при секретарі: Фірсовій Т.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві справу
за апеляційною скаргою
управління Пенсійного фонду України в Казанківському районі
Миколаївської області (далі – УПФ)
на постанову Казанківського районного суду Миколаївської області від 13 липня 2009 р. за позовом ОСОБА_2 до УПФ про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії,
в с т а н о в и л а :
У грудні 2008 р. ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до УПФ, в якому просив визнати протиправною бездіяльність щодо неперерахування йому як особі, яка має правовий статус дитини війни, доплати (підвищення) до пенсії, передбаченої Законом України від 18 листопада 2004 р. «Про соціальний захист дітей війни» (далі – Закон від 18 листопада 2004 р.), за період з січня 2006 р. по жовтень 2008 року включно та зобов’язати УПФ здійснити перерахування такої допомоги та виплатити заборгованість в сумі 3702 грн. 30 коп., а також надалі нараховувати та виплачувати вказане підвищення.
Постановою Казанківського районного суду Миколаївської області від 13 липня 2009 р. позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність УПФ в частині ненарахування та несплати ОСОБА_2 підвищення до пенсії як дитині війни та зобов’язано УПФ виплатити позивачки на погашення заборгованості по виплаті підвищення пенсії за період з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2008 року у сумі 3902 грн. 91 коп. та надалі виплачувати пенсію підвищену відповідно до вимог Закон від 18 листопада 2004 р.
В апеляційній скарзі УПФ, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права, просило постанову скасувати і ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.
Перевіривши законність постанови в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач отримує пенсію за віком та належить до категорії громадян, яким визначено статус дитини війни.
Положення ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р. (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.
Однак, згідно з пунктом 17 ст. 77 Закону України від 20 грудня 2005 р. «Про Державний бюджет України на 2006 рік» дію ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р. зупинено на 2006 р.
До того ж, Законом України від 19 січня 2006 р. «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» із положень Закону України від 20 грудня 2005 р. «Про Державний бюджет України на 2006 рік» виключено пункт 17 ст. 77 вказаного вище Закону, а новою редакцією ст. 110 цього ж Закону встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р., запроваджуються у 2006 р. поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Між тим, Кабінетом Міністрів України протягом 2006 р. не приймав рішення на виконання вимог ст. 110 Закону України від 20 грудня 2005 р. «Про Державний бюджет України на 2006 рік».
Отже, пільги для дітей війни, передбачені ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р., безпосередньо у 2006 р. запроваджено не було.
В свою чергу, пунктом 12 ст. 71 Закону України від 19 грудня 2006 р. «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р. зупинено на 2007 р. із урахуванням ст. 111 названого вище Закону.
Проте, рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 р. № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення пункту 12 ст. 71 Закону України від 19 грудня 2006 р. «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 р. дію ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р. із урахуванням ст. 111 цього ж Закону.
Однак, підпунктом 2 пунктом 41 розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 р. «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» норми ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р. щодо розмірів підвищення пенсії дітям війни викладено в новій редакції.
Тоді як, рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 р. № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) зміни, внесені підпунктом 2 пунктом 41 розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 р. «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо розмірів підвищення пенсії дітям війни визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнанні неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Тому УПФ як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсії та доплат до них, повинен був діяти відповідно до вимог ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р. і здійснити відповідні перерахування (за той період, коли дія цієї норми не була зупинена). Однак, УПФ у порушення зазначених положень цього Закону таких нарахувань не проводило, чим і допустило протиправну бездіяльність.
Таким чином, в межах позовних вимог право на здійснення перерахунку підвищення до пенсії у розмірах, визначених ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р., мають діти війни з 9 липня до 31 грудня 2007 р. та з 22 травня 2008.
Однак, суд не звернув увагу на наведені вище обставини щодо періодів, коли дія спірної норми не була зупинена і помилково вважав вірним покласти обов’язок щодо перерахунку за весь період 2006-2008 років.
Так, суд невірно зобов’язав відповідача виплатити недоплачену пенсію за 2006 рік, оскільки спірні пільги у цей період фактично, як зазначено вище, не запроваджувались та з 1 січня по 8 липня 2007 р. і з 1 січня по 21 травня 2008 р., виходячи з положень наведених рішень Конституційного Суду України
Крім того, не можна погодитись з рішенням суду в частині стягнення з відповідача недоплачених сум пенсії та зобов’язання надалі виплачувати підвищення, оскільки такий спосіб захисту не прийнятний до спірних правовідносин з урахуванням особливостей законодавчого регулювання соціальних відносин. З метою захисту порушених прав громадян у сфері соціального захисту суд може визнати дії відповідача незаконними та в такому разі зобов’язати провести нарахування (перерахування) та виплату належних сум відповідно до закону, а не ухвалювати рішення про стягнення конкретних сум.
Крім того, покладаючи обов’язок щодо проведення перерахунку та виплати допомоги суд не зазначив розміру пенсії, з якого слід виходити при здійсненні цих дій, відповідно до положень ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р.
Встановлене є підставою для зміни постанови суду та доповнення її вказівкою про те, що перерахунок та виплата пенсії має здійснюватися у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком.
Доводи відповідача щодо правомірності своїх дій із посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни не приймаються до уваги, оскільки питання фінансування цих видатків не є предметом цього спору. Проблеми надання бюджетних коштів УПФ для виконання покладених на нього обов’язків у справах цієї категорії виходять за межі заявлених вимог і тому судом не розглядалися.
Безпідставними є також посилання відповідача на можливість нецільового використання коштів УПФ, оскільки суди не ухвалювали рішення про проведення виплат із власних джерел фінансування останнього.
З огляду на викладене, судова колегія вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а судове рішення в іншій частині залишити без змін.
Керуючись ст.ст.309, 316 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Казанківському районі Миколаївської області задовольнити частково .
Постанову Казанківського районного суду Миколаївської області від 13 липня 2009 р. в частині покладення на управління Пенсійного фонду України в Казанківському районі Миколаївської області зобов'язання щодо виплати підвищення до пенсії ОСОБА_2 у розмірі 3902 грн 91 коп. за період з 01.01.2006 року по 31.12.2008 рік скасувати, постановити в цій частині нове рішення.
Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Казанківському районі Миколаївської області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_2 підвищення до пенсії у відповідності до вимог Закону України “Про соціальний захист дітей війни” з 09.07.2007 року по 31.12.2007 рік, а також з 22 травня 2008 року на подальший період у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, яка встановлена ч. 1 ст. 28 Закону України від 9 липня 2003 року «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»
В іншій частині постанову суду залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двох місяців з цього часу може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України.
Головуючий: О.І. Галущенко
Судді: І.В. Лівінський
Н.О. Шаманська