Справа № 22ц – 156 Головуючий в першій
інстанції: Бугера О.В.
Доповідач: Васюкова В.І
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 червня 2010 року м. Луганськ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області в складі:
головуючого: Васюкової В.І.,
суддів: Гаврилюка В.К.
Коновалової В.А.
при секретарі: Баюрчак Я.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 25 травня 2009 року, по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 ,ОСОБА_5, ЛМКП „БТІ” про поновлення строку для звернення до суду, визнання договору дарування недійсним як удаваним, визнання спільно придбаним за час перебування у шлюбі майна, визнання права власності на 1\2 частку квартири, про зобов’язання внести відповідні зміни до реєстру прав власників.
ВСТАНОВИЛА:
В серпні 2008 року ОСОБА_3 звернулась до апеляційного суду з позовом до ОСОБА_4 ,ОСОБА_6, ЛМКП „БТІ” про поновлення строку для звернення до суду, визнання договору дарування недійсним як удаваним, визнання права власності на 1\2 частку квартири., зобов’язання внести відповідні зміни до реєстру прав власників.
В обґрунтуванні позовних вимог вказала, що 04 вересня 1999 року між нею та відповідачем був укладений шлюб, від якого вони мають малолітню дитину доньку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. 13 липня 2000 року у відповідачки ОСОБА_5 ними була придбана двокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1. В зв'язку з тим, що вона постійно була зайнята вихованням грудної дитини, оформленням усіх документів щодо придбання квартири займався її чоловік-відповідач по справі. Він повідомив позивачці про укладання договору купівлі-продажу, про що свідчила розписка щодо одержання грошей за продану квартиру фактичним продавцем ОСОБА_6, однак усі документи на придбану квартири зберігалися у матері відповідача.
У травні 2006 року шлюб між ними було розірвано. Але між ними була домовленість, що спільно придбана квартира залишається малолітній доньці сторін, яка проживає разом із позивачко та знаходиться на її утриманні. У серпні 2008 року відповідач повідомив позивачці про свій намір продати квартиру, оскільки він є єдиним власником цієї нерухомості по договору дарування. В зв’язку з чим позивачка просила поновити строк для звернення до суду оскільки він пропущений з поважних причин, визнати договір дарування недійсним як удаваним, визнати спільно придбаним за час перебування у шлюбі майно, а саме - квартиру за адресою АДРЕСА_1, визнати право власності на 1/2 частку спірної квартири, зобов’язати МКП БТІ внести відповідні зміни до реєстру прав власників.
Рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 25 травня 2009 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено за необґрунтованістю.
Не погодившись з вищевказаним рішенням суду позивачка в особі представника звернулась з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 25 травня 2009 року постановити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі., посилаючись на необ’єктивність рішення. ОСОБА_3 вказує, що висновки суду суперечать фактичним обставинам по справі, не відповідають дійсності. Крім того, суд не дав належної оцінки доказам по справі. Тобто суд допустив порушення норм процесуального та матеріального права права, що призвело до винесення незаконного рішення.
В судовому засіданні апеляційного суду Луганської області представник апелянта підтримав скаргу в повному обсязі, відповідачі до судового засідання не з’явились, про день та час розгляду справи, з урахуванням вимог ЦПК про судові повідомлення учасників процесу, були належним чином повідомлені.
Судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідачів оскільки у даному випадку порушень процесуального законодавства апеляційним судом не допущено.
При цьому, судова колегія враховує, що згідно зі ст. 27 ЦПК України у числі інших процесуальних прав, сторони мають право брати участь у судових засіданнях.
Також вказаною статтею передбачено, що особи, які беруть участь у справі, зобов’язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов’язки.
У відповідності зі ст. 169 ЦПК України, якщо суд не має відомостей про причину неявки відповідача, повідомленого належним чином, або причину неявки буде визнано неповажною, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних та доказів.
Як вбачається з матеріалів справи, судова колегія неодноразово відкладала справу у зв’язку з неявкою відповідачів до судового засідання . Відповідачі припинили з’являтися до судового засідання після того, як судова колегія дійшла висновку про необхідність заслухати в судовому засіданні відповідача по справі ОСОБА_6 Протягом тривалого часу з цих причин справа розглядалася апеляційним судом. Це свідчить про те, що відповідачі у порушення вимог ст.27 ч.3 ЦПК України зловживали своїми правами, чим порушувалися права позивача на розгляд справи у межах розумного строку. У відповідності до ст.. 77 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов’язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання, або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо особа за цією адресою більш не проживає, або не знаходиться. Ці вимоги закону відповідачі також не виконали.
На адресу апеляційного суду неодноразово поверталися повістки з відміткою про те, що відповідач ОСОБА_4 за зазначеною адресою не проживає. При таких обставинах судова колегія вважає , що відповідачі не з’явилися до судового засідання без поважних причин а тому є підстави для розгляду справи по суті за їх відсутності. . При цьому судова колегія враховує, що відповідачі давали письмові та усні пояснення по справі, приймали участь у розгляді справи, надавали суду письмові заперечення по суті позовних вимог, про день та час розгляду справи 21 червня 2010 року сторони були повідомлені у відповідності до вимог ст.74 та ст. 76 ЦПК України.
Вислухавши доповідача та пояснення учасників процесу що з’явилися, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідальність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
Вирішуючи спір, суд помилково застосував норми ЦК України 2003 року, що набрав чинності з 1.01.2004 року.
Відповідно до п.4 Перехідних та прикінцевих положень ЦК України 2003 року застосовується до цивільних відносин що виниклі після набрання ним чинності.
З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини виникли у липні 2000 році, а тому ці правовідносини регулюються нормами ЦК УРСР 1963 року. Суд при розгляду справи керувався вимогами ЦК України 2003 року, що набрав чинності з 1.01.2004 року, тобто допустив неправильне застосування норм матеріального права.
Крім того, суд допустив невідповідність висновків обставинам справи про що свідчить наступне.
Відповідно до ст.71 ЦК України в редакції 1963 року загальна позовна давність встановлювалася тривалістю у 3 роки.
Згідно зі ст. 76 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалося або могла довідатися про порушення свого права .
Суд дійшов висновку, що позивачка без поважних причин пропустила строк позовної давності для звернення до суду. Про те, такій висновок не є обґрунтованим, оскільки суд дійшов його не перевіривши ретельно доводів позивачки про те, що строк нею пропущений з поважних причин та заперечень відповідача. При цьому судом залишено по за увагою, вимоги закону про те, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд в вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб.
З матеріалів справи вбачається, що позивачка дізналася про порушення свого права після того, як брак між сторонами у 2006 році був розірваний та відповідач у 2008 році заявив, що бажає спірну квартиру продати. Крім того, позивачка заявляла, що між нею та відповідачем була домовленість, що квартира залишиться їх дочці і тому вона у 2008 році почала в квартирі робити ремонт. Проти цього факту не заперечував а ні відповідач, а ні його мати - ОСОБА_9, яка також була представником відповідачки ОСОБА_6
На ці обставини суд уваги не звернув. А врахував тільки те, що договір дарування квартири був укладений у 2000 році. Тому судова колегія , проаналізувавши всі доказі які містяться в матеріалах справи в їх сукупності, вважає за необхідне поновити ОСОБА_3 строк для звернення з позовом до суду.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3 суд першої інстанції також виходив з того , що13 липня 2000 року між відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_6 було укладено договір дарування. Предметом дарування визначено - двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1. Який був посвідчений приватним нотаріусом Луганського нотаріального округу Рассказовою Л.М. за реєстраційним номером №1482. Право власності на квартиру було оформлено в органах БТІ.. Однак погодитись з таким висновком суду не можна, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи і при цьому суд не правильно застосував норми матеріального закону. Судова колегія вважає, що вказані порушення призвели до неправильного вирішення справи.
Між тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що між відповідачем ОСОБА_4 та ОСОБА_6. в дійсності був укладений договір купівлі - продажу квартириАДРЕСА_1. Матеріали справи містять докази, дійсної волі і волевиявлення сторін на укладення саме договору купівлі - продажу квартири. Про це свідчить оголошення ОСОБА_6 про продаж квартири від 6 липня 2000 року /а.с.104/ . В апеляційному суді було встановлено, що ОСОБА_6 має близьких родичів, однак квартиру подарувала сторонньому чоловіку, що в сукупності з доказами, які містяться в матеріалах справи переконує судову колегію в тому, що договір дарування є удаваним. Так ,з розписки відповідачки ОСОБА_6 від 13.07.2000 року, вбачається, що вона від ОСОБА_4 отримала 28000 грн., що еквівалентно 5000 доларів США за проданою спірну квартиру. Нотаріус пояснювала суду, що після укладення угоди вона запропонувала відповідачам пройти в кімнату для розрахунків. Нотаріус також пояснювала, що позивачка не була присутня в її офісі.
Судова колегія критично оцінює розписку відповідачки ОСОБА_6 про повернення відповідачу ОСОБА_4 отриманих за квартиру грошей у сумі 28000 грн., що еквівалентно 5000 доларів США та розписку ОСОБА_4 про те, що він ці гроші отримав від ОСОБА_6 /л.д.58/.
При цьому судова колегія враховує, що на адресу апеляційного суду Луганської області ОСОБА_6 надала заяву іншого змісту, в якій вказала, що „гроші були помилковими /віртуальними/, тобто існували тільки на листі... а не у натурі”.
За таких обставин судова колегія вважає, що 13 липня 2000 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 був укладений договір дарування з метою приховування договору купівлі - продажу двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1.
Відповідно до ч.2 ст.58 ЦК України 1963 р. , якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду, то застосовуються правила що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.
Тому позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання договору дарування удаваним підлягають задоволенню.
Квартира придбана ОСОБА_3 та ОСОБА_4 під час шлюбу, а тому у відповідності зі ст.22 Кодексу Про шлюб та сім’ю в Україні є їх сумісною власністю і кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження майном.
З урахуванням викладеного підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання сумісною власністю з ОСОБА_4 придбаної квартири , та визнання за нею права власності на Ѕ частку, та про зобов’язання Луганське МКП БТІ внести відповідні зміни до реєстру прав власників.
Оскільки відсутні підстави, передбачені ст.. 311 ЦПК України щодо направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, судова колегія вважає необхідним постановити нове рішення, яким задовольніти позов ОСОБА_3.в повному обсязі з наведених мотивів.
Керуючись ст.. 307, 309,313,314,316 ЦПК України, судова колегія судової палати в цивільних справах апеляційного суду Луганської області,
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 25 травня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 ,ОСОБА_5, ЛМКП „БТІ” про поновлення строку для звернення до суду, визнання договору дарування недійсним як удаваним, визнання спільно придбаним за час перебування у шлюбі майна, визнання права власності на 1\2 частку квартири, зобов’язання внести відповідні зміни до реєстру прав власників задовольнити, рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 25 травня 2009 року скасувати.
По справі постановити нове рішення.
Поновити ОСОБА_3 строк для звернення з позовом до суду, позов задовольнити.
Визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 13 липня 2000 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 удавним.
Визнати дійсним договір купівлі- продажу кв. АДРЕСА_1, укладеним 13 липня 2000 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5.
Визнати право сумісної власності на квартиру кв. АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 та ОСОБА_3.
Визнати право власності за ОСОБА_3 на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1.
Зобов’язати Луганське МКП БТІ внести відповідні зміни до реєстру прав власників.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з дня проголошення, однак , може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців після його проголошення.
Головуючий :
Судді :