Справа №2-147/2007 p.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ                       УКРАЇНИ

14 березня 2007 р.                                                                                                   мЗапоріжжя

Жовтневий районний суд мЗапоріжжя в складі:

головуючого судді                            СТРАТІЙ Є.В.

при секретарі                                    МОРОЗ Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суд в М.Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2, 3-я особа: ЖБК „Прогрес-7" про визнання права власності, про розподіл особового рахунку, визначення порядку користування житлом та вселення, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1про визнання права особистої приватної власності на квартиру, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщен­ням,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, 3-я особа: житлово-будівельний кооператив «Прогрес-7» про визнання права власності, розподіл особового рахунку, визначення порядку користування житлом та вселення, зазначивши, що 19 березня 1982 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб. 13 грудня 2004 року шлюб між сторонами був розірваний. Під час шлюбу за спільні кошти, ними була придбана АДРЕСА_1, яка вхо­дила до складу ЖБК «Прогрес-7», загальною площею 50,2 кв.м., житлова площа-30,1 кв.м., та складається з двох окремих кімнат, площею 17,4 кв.м. і 12,7 кв.м., коридору-7,4 кв.м., ванної кімнати, туалету, кухні та балкону. Спірна квартира є їх сумісною власністю, вартість квартири була виплачена повністю у 1994 році, під час шлюбу. Беручи до уваги той факт, що відповідачка була відповідальним квартиронаймачем і членом кооперативу, вона оформила на себе право власності на квартиру у 2004 році.

ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, третя особа ЖБК «Прогрес-7» про визнання права особистої власності на квартиру та визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. В обґрунтування зустрічного позову вказала наступне. Після укладення шлюбу між нею та ОСОБА_1 вони мешкали в квартирі за адресою: АДРЕСА_2, яка належа­ла батькам ОСОБА_2, та згодом пай на цю квартиру був переданий їй особисто. Спірну квартиру отримала для поліпшення житлових умов, пай за квартиру виплачений повністю за її кошти, так як ОСОБА_1 кошти до сімейного бюджету не вносив, крім того ОСОБА_1 з серпня 2003 року в спірній квартирі не мешкає, а тому втратив право користу­вання житловим приміщенням, знав, що право власності на квартиру зареєстровано на ОСОБА_2, але не оскаржив його.

В судовому засіданні позивач за первісним позовом та його представник на первісному позові наполягають, просять суд його задовольнити, зустрічний позов не визнають, просять суд залишити його без задоволення.

В судовому засіданні відповідач за первісним позовом та його представник первісний позов не визнають, просять суд залишити його без задоволення, на зустрічному позові наполягають, просять суд його задовольнити.

Представник третьої особи просить суд винести рішення на свій розсуд.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення сто­рін, третьої особи, показання свідків, суд приходить до висновку, що первісний позов не підлягає задоволенню, а зустрічний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання права власності, розділ особового рахунку і визначення порядку користування житлом, тобто про поділ в натурі квартири, але ж поділу в натурі підлягає квартира, яка є спільною сумісною чи частковою власністю (Постанова Пленуму Верховного суду України № 20 від 22.12.1995 р. „Про су­дову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" з послідуючи-ми змінами), тобто квартира, яка є особистою приватною власністю поділу не підлягає.

19 березня 1982 року між сторонами по справі був укладений шлюб. Після укладення

шлюбу сторони мешкали в однокімнатній квартирі, яка була власністю батьків ОСОБА_2

12 вересня 1985 року на підставі особистої заяви батька відповідачки - ОСОБА_3. його пай був переданий дочці ОСОБА_2на однокімнатну АДРЕСА_3 в кооперативі «Титан-7». У зв'язку з тим, що сторони мешкали в однокімнатній квартирі, в 1990 році ОСОБА_2 вступила в чле-ни ЖБК «Прогресс-7». Пайові внески за кооперативну АДРЕСА_1були сплачені за період з 1990 по 1993 роки ОСОБА_2 з власних і позичених коштів, про що свідчать матеріали справи.

ОСОБА_1, починаючи з 1989 року кошти на утримання сім'ї не надавав, про що свідчить рішення Шевченківського районного суду М.Запоріжжя та виконавчий лист від 11 травня 1989 року про стягнення з нього аліментів на користь ОСОБА_2, тобто, не тільки не міг сплачувати пайові внески за кооперативну квартиру, а не давав грошей на утримання сім'ї і ведення спільного господарства. В судове засідання не представив документів, які б свідчили, що він одержував заробітну плату. Навпроти ОСОБА_2 представила суду документи, які свідчать про те, що вона одержувала заробітну плату, а показання свідків свідчить про те, що вона особисто брала гроші в борг для виплати пайового внеску за квартиру і особисто їх повертала.

20 листопада 2004 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право власності на

спірну квартиру на своє ім'я, що не було оскаржено ОСОБА_1 у судовому порядку.

Тобто АДРЕСА_3 є не

спільною сумісною власністю, а особистою приватною власністю ОСОБА_2

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 давали суперечливі показання щодо того, Що ОСОБА_1 утримував сім"ю та робив внески в придбання спільного майна, в зв'язку з чим при ухваленні рішен­ня суд виходить із наданих письмових доказів - документів і вважає, що ОСОБА_2 розрахувалась за пайові внески за спірну квартиру, продавшиАДРЕСА_3 яка належала їй на праві власності, тобто виникла транс­формація власності.

Квартира є спільною сумісною власністю членів сім'ї після повного внесення паю за рахунок коштів, одержаних внаслідок сумісної праці сім'ї члена кооперативу (п.1 ст.17 Зако­ну України «Про власність»). Доказів того, що ОСОБА_1 одержував якісь кошти і надавав їх у сім'ю суду не представлено.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 16 від 12 червня 1998 р. „Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім"ю України" передбачено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з"ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. При цьому належить виходити з того, що спіль­ною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме та нерухоме майно, яке може бути об'єктом права приватної власності (крім майна, нажитого кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припинені шлюбу). Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним контрактом), або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилась внаслі­док трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі та садові будинки, транспортні засоби та інше. Якщо якийсь із подружжя зробив вкладення у придбання спільного майна за рахунок майна, яке належало йому до одруження, або було одержано ним під час шлюбу в дар, у порядку успадкування, надбане за кошти, що належали йому до шлюбу, або іншого роздільного майна, то ці вкладення мають враховуватись при визначенні часток подружжя у спільній сумісній власності.

13 грудня 2004 року шлюб між сторонами по справі був розірваний.

Як свідчать матеріали справи ОСОБА_1 не проживав в АДРЕСА_1і більш ніж два роки і за весь цей час не звер­нувся до суду з позовом про вселення. Даний факт підтверджений показаннями свідків ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_9. Крім того, в судовому засіданні ОСОБА_1 пояснив, що він був змушений проживати окремо, оскільки, відповідачка чинила йому перешкоди в користуванні квартирою, замінила замки, при цьому також пояснив, що погіршився стан його здоров"я і він був змушений повернутися в спірну квартиру, так як став нікому не потрібен. Враховуючи ці пояснення, суд вважає, що позивач не мав наміру проживати в спірній квартирі та не проживав в ній без поважних причин понад шість місяців, мав іншу жінку, з якою проживав. Ці пояснення в певній мірі суперечать пояснен­ням свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_6, ОСОБА_13 про те, що позивач вживав заходи до проживання в спірній квартирі, але відпові­дачка чинили йому в цьому перешкоди.

Таким чином, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення сторін, третьої особи, показання свідків, суд приходить до висновку, що первісний позов не обгрунтований і не підлягає задоволенню, а зустрічний позов дове­дений та підлягає задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст..ст.10,11,209,214,215,217,218 ЦПК України, ст.ст.328, 382, 384 ч.3,405 ЦК України, ст..ст.57, 60, 63, 69, 70, 71 СК України, ст.ст.64, 71, 72, 104,145 ЖК України, суд

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1до ОСОБА_2, 3-я особа: ЖБК „Прогрес-7" про визнання права власності, про розподіл особового рахунку, визначення порядку користування житлом та вселення залишити без задоволення.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2право особистої приватної власності на АДРЕСА_1

Визнати ОСОБА_1таким, що втратив права користування жит­ловим приміщенням в кАДРЕСА_1

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорі­зької області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня проголо­шення рішення заяви про апеляційне Оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.