РІШЕННЯ

Іменем України

9 серпня 2007 року                                                                                              м.  Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі

головуючого                   судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів                              КЕМІНЯ М. П.,  КУШТАНА Б.П.

при секретарі                  РОГАЧ  І.І.

за участю позивача ОСОБА_1,  представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.  Ужгороді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 травня 2007 р. у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства „Водопровідно-каналізаційне госпо­дарство м.  Ужгорода" про надання пільг з оплати комунальних послуг,  -

встановив:

ОСОБА_119.03.2007 р. звернувся до суду з позовом до КП „Водопровідно-каналізаційне господарство м.  Ужгорода" (далі - КП „Водоканал") про надання пільг з оплати комунальних послуг. Уточнивши в судовому засіданні позовні вимо­ги,  позивач просив визнати за ним право на отримання 100% пільги з послуг водо­постачання та водовідведення на двох повнолітніх членів його сім'ї - дітей,  що проживають разом,  а також зобов'язати КП „Водоканал" надавати йому та всім членам сім'ї,  що проживають разом,  100% пільгу з послуг водопостачання та водо­відведення,  починаючи з 01.03.2007 р. Уточнений позов мотивується тим,  що як інвалід війни позивач з 28.05.2002 р. відповідно до  ст.  13 Закону України „Про статус ветеранів війни,  гарантії їх соціального захисту" має право на 100% пільги на всіх членів сім'ї з оплати всіх комунальних послуг. Борг в сумі 1147, 72 грн. по оплаті послуг,  що надаються відповідачем,  виник внаслідок того,  що відповідач всупереч закону враховував зазначені пільги лише щодо двох членів сім'ї.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 22.05.2007 р. уточнений позов задоволено частково. Зобов'язано відповідача надавати ОСОБА_1 та чле­нам його сім'ї,  що проживають разом з ним,  - дружині ОСОБА_3 та неповноліт­ньому сину ОСОБА_4,  1993 р.н. - до досягнення ним повноліття,  100% пільгу по оплаті наданих послуг з водопостачання та водовідведення. В решті позову - від­мовлено.

Справа № 22ц-1148/07                                      Номер рядка статистичного звіту: 29

Головуючий у 1-й інстанції МАРЧУК О. П.

Доповідач КОНДОР Р.Ю.

Позивач в апеляції ставить питання про ухвалення нового рішення по суті вимог. На його думку,  суд безпідставно взяв до уваги поняття „член сім'ї-утриманець",  що застосовується в законах про державний бюджет на відповідні роки та звужує це поняття порівняно із Законом України „Про статус ветеранів війни,  гарантії їх соціального захисту",  за яким позивач має право на пільги також і для членів своєї сім'ї. Це суперечить також нормам Конституції України,  яка не допускає дискримінації одних членів сім'ї по відношенню до інших.

У письмових запереченнях на апеляцію відповідач вказує на законність і об­ґрунтованість судового рішення,  яке просить залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді,  пояснення позивача ОСОБА_1,  який апеляцію щодо ухвалення нового рішення про повне задоволення позову підтримав,  пред­ставника відповідача ОСОБА_2 ,  яка просить апеляцію відхилити,  а рішення суду першої інстанції залишити без змін,  обговоривши доводи сторін,  перевіривши матеріали справи та оцінивши докази в сукупності,  суд приходить до наступного.

Вирішуючи справу,  суд першої інстанції виходив з пріоритетності норм спе­ціальних бюджетних законів щодо визначення умов надання відповідним категорі­ям платників пільг з оплати комунальних послуг. Проте,  суд дійшов своїх виснов­ків з порушенням матеріального права і погодитись з ними не можна.

У справі встановлено,  що позивач є інвалідом війни 1-ї групи безстроково,  крім нього до складу сім'ї,  яка проживає за адресою м.  Ужгород,  вул.  8-го Берез­ня,  20/86,  входять дружина ОСОБА_3,  донька ОСОБА_5,  1984 р.н.,  та сини ОСОБА_6,  1976 р.н.,  і ОСОБА_4,  1993 р.н.,  усі вони є споживачами послуг з водопо­стачання та водовідведення,  що надаються їм КП „Водоканал" (а.с.  6-12).

Дані правовідносини регулюються Законом України „Про статус ветеранів війни,  гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 р. (далі - Закон „Про статус ветеранів...") та іншим законодавством щодо надання комунальних послуг.

Як передбачено Законом „Про статус ветеранів...",  інвалідам війни та чле­нам їх сімей,  які проживають разом з ними,  незалежно від виду житла чи форми власності на нього,  надається пільга у вигляді 100% знижки плати за користування комунальними послугами в межах середніх норм споживання (ч. 1 п. 5,  ч. 4  ст.  13). Ці норми є імперативними та іншими законами не змінювалися.

Закон „Про статус ветеранів..." спрямований на захист ветеранів війни,  од­ним з його основних завдань є надання їм пільг,  переваг та інших соціальних га­рантій,  пільги,  встановлені законодавством для ветеранів війни та членів їх сімей,  не можуть бути скасовані без рівноцінної їх заміни,  нормативні акти органів дер­жавної влади та місцевого самоврядування,  які обмежують права і пільги ветера­нів війни,  передбачені цим законом,  є недійсними ( ст.  ст.  1,  2). Отже,  даним спе­ціальним законом встановлені та обумовлені відповідні соціальні гарантії для ве­теранів війни та членів їх сімей.

Відповідно до  ст.  ст.  3,  8,  24,  55 Конституції України,  права і свободи люди­ни та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави,  яка відпо­відає перед людиною за свою діяльність; в Україні визнається і діє принцип вер­ховенства права,  закони повинні відповідати Конституції України,  норми якої є но­рмами прямої дії; не може бути привілеїв чи обмежень громадян у конституційних

правах за різними ознакам,  в т.ч. й за їх віком; права і свободи людини і громадя­нина захищаються судом.

Законами України „Про державний бюджет України",  починаючи з бюджету на 2002 рік,  щорічно встановлювалися додаткові умови для надання пільг по опла­ті комунальних послуг. Ці умови поширювалися на всі категорії пільговиків та іс­тотно обмежували коло осіб,  яким надаються пільги (зокрема,  за віковими озна­ками),  зумовлювали необхідність збору додаткових документів,  тягли ускладнен­ня відповідної процедури тощо. При цьому,  в жодному випадку встановлення та­ких додаткових умов і обмежень порівняно із Законом України „Про статус вете­ранів...",  зміни до  ст.  2,  ч. 1 п. 5,  ч. 4  ст.  13 Закону не вносилися.

В контексті даної справи,  Законом України „Про державний бюджет України на 2007 рік" від 19.12.2006 р. було встановлено,  що до членів сім'ї пільговика при наданні пільг належать: дружина,  неповнолітні діти (до 18 років) ( ст.  70),  аналогі­чні обмеження в наданні пільг встановлювалися й попередніми бюджетними зако­нами. Цією нормою закону керувався і суд першої інстанції,  вирішуючи позов.

Міркування,  з яких суд першої інстанції не взяв до уваги Рішення Конститу­ційного Суду України від 03.06.1999 р. № 5-рп/99 у справі за конституційним по­данням Служби безпеки України,  Держкомнафтогазу України,  Мінфіну України щодо офіційного тлумачення положень п. 6  ст.  12 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей",  ч.ч. 4,  5  ст.  22 Закону України „Про міліцію" та ч. 6  ст.  22 Закону України „Про пожежну безпеку" (спра­ва про офіційне тлумачення терміну „член сім'ї"),  апеляційний суд вважає наду­маними. КС України розглянув дану справу саме у зв'язку з питаннями про пільго­ву оплату жилої площі та комунальних послуг (тобто,  щодо аналогічних правовід­носин) та через необхідність офіційного тлумачення понять „член сім'ї",  „член сім'ї,  який перебуває на утриманні",  в т.ч. член сім'ї,  який проживає разом із суб'єктом права на одержання пільг,  що містяться у нормах цивільного,  житлово­го,  пенсійного та іншого законодавства.

Відповідно до положень закону (в т.ч.  ст.  64 ЖК України) та з урахуванням зазначеного Рішення КС України,  стосовно даної справи під членом сім'ї позивача як суб'єкта права на пільги слід розуміти особу,  яка перебуває з ним у кровному (родинному) або шлюбному зв'язку та постійно проживає з ним,  що узгоджується і з відповідними нормами Закону України „Про статус ветеранів...".

Правову позицію щодо недопустимості систематичної практики,  коли зако­нами про Держаний бюджет України фактично обмежуються встановлені законами України соціальні гарантії громадян,  змінюються умови надання відповідних пільг тощо як шляхом безпідставного зупинення дії окремих норм законів,  так і без цьо­го,  КС України висловлював у своїх рішеннях неодноразово. Підтверджена вона і Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007 у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Кон­ституції України (конституційності) положень  ст.  ст.  29,  36,  ч. 2  ст.  56,  ч. 2  ст.  62,  ч. 1  ст.  66,  п.п. 7,  9,  12,  13,  14,  23,  29,  30,  39,  41,  43,  44,  45,  46  ст.  71,   ст.  ст.  98,  101,  103,  111 Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік" (справа про соціальні гарантії громадян). КС України констатував,  зокрема,  що законом про Держаний бюджет України не можуть не можуть вноситися зміни,  зупинятися дія чинних законів України,  а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин,  що є предметом інших законів України,  в т.ч. цей закон не

може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків,  пільг,  компенсацій і гара­нтій,  передбачених іншими законами України.

Посилання на відсутність механізму компенсації відповідним підприємствам втрат від надання пільг,  відсутність коштів для цього і т. ін. не можуть бути врахо­вані. Забезпечення реалізації громадянами права на відповідні пільги в порядку,  передбаченому законом,  є обов'язком держави,  а його невиконання є фактичною відмовою держави від надання встановлених законом пільг і соціальних гарантій,  громадяни не повинні залежати від невиконання державою свого обов'язку не­зважаючи й на те,  що таке становище порушує і права відповідних підприємств. Рішення підприємств,  які надають пільги,  можуть бути оскаржені до суду ( ст.  22 Закону „Про статус ветеранів...").

Суд,  забезпечивши належний розгляд справи,  постановляє законне і обґру­нтоване рішення,  яке апеляційний суд перевіряє в межах доводів апеляційної скарги та вимог,  заявлених у суді першої інстанції,  підставою для зміни рішення суду першої інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального пра­ва ( ст.  ст.  212-213,  303,  309 ЦПК України).

Відмовивши в позові про надання пільг щодо повнолітніх дітей позивача,  суд неправильно застосував норми матеріального права,  оскільки з їх аналізу в сукупності випливає обґрунтованість уточненого позову,  який у межах заявлених вимог доведений і підлягає задоволенню в повному обсязі. Підстав для скасуван­ня рішення в. цілому немає.

З урахуванням наведеного,  апеляцію в підтриманому позивачем обсязі слід задовольнити та постановити рішення про повне задоволення позову.

Керуючись  ст.  8,   ст.  303 ч. 1,   ст.  307,   ст.   ст.  309 ч. 1 п. 4,  ч. 2,   ст.  ст.  314,  316 ЦПК України,  апеляційний суд -

вирішив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити,  рішення Ужгородсько­го міськрайонного суду Закарпатської області від 25 квітня 2007 р. - з м і н и т и ,  позов задовольнити повністю,  зобов'язавши Комунальне підприємство „Водопро­відно-каналізаційне господарство м.  Ужгорода" надавати позивачу та членам сім'ї,  що проживають разом з ним,  100% пільгу з послуг водопостачання та водовідведення,  починаючи з 01.03.2007 р.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили негайно і протягом двох місяців з дня його проголошення може бути оскаржене безпосередньо до Верхов­ного Суду України.