Справа №22ц-544/07 Категорія 21
Головуючий у 1 інстанції Костюкевич С.Ф. Доповідач Киця С.І.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 серпня 2007 року
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Стрільчука В.А.
суддів Киці С.І., Сівчука Є.І.
при секретарі Гордійчук І.В.
з участю позивача ОСОБА_1
представників позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3
представника відповідача ОСОБА_4
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Маневицької виправної колонії № 42 про відшкодування шкоди за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_2 на рішення Маневицького районного суду від 14 травня 2007 року.
Колегія суддів
встановила:
Представник позивача ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на рішення Маневицького районного суду від 14 травня 2007 року, в якій просить змінити його та постановити рішення, про стягнення з відповідача в корись позивача заборгованість по виплаті відшкодування з січня 2004 року по березень 2007 року та зобов'язання відповідача проводити щомісячну компенсацію у зв'язку з втратою годувальника до досягнення ОСОБА_1 23 річного віку.
Зазначеним рішенням позов задоволено частково. Стягнуто з Маневицької виправної колонії № 42 на користь позивача 212 грн. 50коп. заборгованості по виплаті компенсації у зв'язку з втратою годувальника за період з вересня 2003 року по грудень 2003 року, з них допущено до негайного виконання в межах суми стягнення за один місяць - 53грн. 13коп. Стягнуто з відповідача в доход держави судові витрати. В частині позову щодо стягнення коштів в зв'язку з втратою годувальника, як заборгованості, починаючи з січня 2004 року по березень 2007 року та зобов'язання проводити щомісячну виплату до досягнення позивачкою 23-річного віку відмовлено за безпідставністю.
В апеляційній скарзі апелянт вважає постановлене рішення невірним і оскаржує його в частині відмови у задоволенні позовних вимог. Судом було неправильно застосовано та порушено норми матеріального права, що призвело до постановления рішення, яке не відповідає фактичним обставинам справи.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до рішення Маневицького районного суду від 21 лютого 1989р. з Маневицької ВК-42 на користь ОСОБА_2 стягнено у відшкодування шкоди у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_5 одноразово 610,65крб. та стягнуто щомісячно по 135,70 крб., починаючи з 1 лютого 1989року і до досягнення дочками ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_1, 1ІНФОРМАЦІЯ_2 народження, 16-річного віку, а при умові їх навчання - 18-річного віку. ОСОБА_1 є курсантом Харківського національного університету внутрішніх справ з вересня 2003 року і навчається на денній формі навчання за державним замовленням. На виконання рішення суду відповідач виплачував компенсацію у зв'язку з втратою годувальника і припинив ці виплати з ІНФОРМАЦІЯ_3 - часу досягнення ОСОБА_1 повноліття.
Апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції - без змін з таких підстав.
Відповідно до ст. 456 ЦК України (1963р.) в разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилась після його смерті. Шкода відшкодовується неповнолітнім дітям - до досягнення шістнадцятирічного віку, а учням - вісімнадцятирічного віку.
Згідно ст. 1200 ЦК України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується дитині до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більше як до досягнення ним двадцяти трьох років).
Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що оскільки виплата коштів здійснювалась на підставі рішення суду, яким було чітко визначено час припинення проведення таких виплат, то відповідачем правильно припинено виплату після досягнення ОСОБА_1 18-річного віку - ІНФОРМАЦІЯ_3. Підстав для подальшого проведення таких виплат у установи не було, так як діюче на той час законодавство не передбачало проведення таких виплат до досягнення особою 23 річного віку у разі її навчання.
В судовому засіданні встановлено, що позивач не зверталась до відповідача з відповідною заявою про відшкодування шкоди, починаючи з 2004 року і не подавала необхідних документів для проведення виплат по відшкодуванню шкоди, в тому числі і довідку з навчального закладу про її навчання. А тому, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по виплатам за період з січня 2004року по березень 2007 року та зобов'язання проводити такі виплати. Крім того, встановлено, що після подачі ОСОБА_2 в установу заяви про відшкодування шкоди з необхідними документами, з травня 2007 року відповідачем проводиться відшкодування шкоди ОСОБА_1
Посилання апелянта на норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» колегія суддів не приймає до уваги. Даний Закон не поширюється на правовідносини, що виникли між сторонами, так як ОСОБА_5 не перебував у трудових відносинах з установою, а проходив службу.
Інші доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним обставинами справи.
Колегія суддів прийшла до висновку, що судом першої інстанції оскаржуване рішення постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені у ньому висновки ґрунтуються на обставинах справи.
Керуючись ст.ст. 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відхилити, а рішення Маневицького районного суду від 14 травня 2007 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.