Справа № 22ц-1227/2007 Головуючий у 1 ін ст. - Гордійко Ю.Г.
Доповідач - Литвиненко І.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 серпня 2007 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі
головуючого- судді ЛИТВИНЕНКО І.В.
суддів: СМАГЛЮК Р.І., БОБРОВОЇ І.О.
при секретарі Вареник О.М.
з участю позивача-відповідача ОСОБА_1. та його
представника ОСОБА_2., відповідача-позивача ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 13 червня 2007 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1. звернувся з позовом до ОСОБА_3 про визнання квартириАДРЕСА_1його особистою приватною власністю. Обґрунтовував позивач свої вимоги тим, що хоча квартира і куплена в період перебування його в зареєстрованому шлюбі з відповідачкою, але гроші на придбання цієї квартири подарувала йому мати, що підтверджено договором дарування грошей, посвідченого нотаріально 14.02.1996 року.
ОСОБА_3.3аперечувала проти задоволення задоволення позову ОСОБА_1. і заявила зустрічний позов до нього про визнання спірної квартири спільною сумісною власністю посилаючись на те, що ця квартира куплена під час перебування їх у шлюбі за спільні кошти і за кошти, які давали її батьки.
Рішенням суду від 13 червня 2007 року у позові ОСОБА_1. відмовлено, а позов ОСОБА_33адоволено. Суд виходив з того, що ОСОБА_1. не довів того, що квартира купувалась ним за подаровані гроші, а ОСОБА_3. навпаки довела те, що квартира придбана за їх спільні кошти та кошти її матері.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1. просить скасувати рішення суду як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права через невірну оцінку доказів, та ухвалити нове рішення яким задовольнити його вимоги, а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовити. Апелянт вказує на те, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги його письмові докази на підтвердження того, що квартира є його особистою приватною власністю, і в порушення ч.2 ст. 59 ЦПК України ухвалив рішення про задоволення позову відповідачки-позивачки на доказах які не є належними. Крім того, ОСОБА_1. зазначає, що суд першої інстанції повинен був керуватися нормами СК України, а не нормами КпШС України , який втратив чинність.
Заслухавши доповідача, пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 09.02.1996 року мати позивача-відповідача ОСОБА_5. продала свою квартиру за 99 млн. крб. і це підтверджено договором купівлі-продажу квартири (а.с. 59-60).
14.02.1996 року вона подарувала 1 млрд. 330 млн. крб. ОСОБА_1. для купівлі квартири і він зобов'язувався витратити ці гроші за призначенням, що підтверджується нотаріально посвідченим договором дарування грошей (а.с. 41).
03.04.1996 року, ОСОБА_1., який перебував в цей час у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3., купив за 100 млн. крб. квартиру АДРЕСА_1, що підтверджено договором купівлі-продажу (а.с. 8-9).
Ці обставини підтверджені також поясненнями свідків ОСОБА_5., ОСОБА_6.
Відповідно до ст. 22 КпШС України, що діяла на той час, майно, набуте подружжям під час шлюбу є їх спільною сумісною власністю.
Проте, згідно до ст. 24 КпШС України, якщо майно одержане одним з подружжя в дар під час шлюбу, є його власністю.
Зважаючи на наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що ОСОБА_1. довів те, що він виконав обов'язки, покладені договором дарування грошей , і купив квартиру за подаровані гроші, яка за таких обставин стала роздільним майном подружжя.
Суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги надані позивачем-відповідачем докази і відмовив йому у задоволенні позову. Посилання суду першої інстанції на те, що надані суду докази не доводять того, що квартира є роздільним майном подружжя так як дарувались карбованці, а не долари США, які були фактично предметом договорів і тому не має підстав вважати, що квартира куплена саме за подаровані карбованці, апеляційний суд знаходить надуманими, оскільки, як пояснив позивач-відповідач та свідок ОСОБА_5., через законодавчу заборону відносно валютних операцій, в договорах вказувався еквівалент доларів США до карбованців. Крім того, належність подарованої суми грошей ОСОБА_5. перевірена нотаріусом, про що є відмітка у договорі дарування грошей, та дарувальниця ОСОБА_5. не заявляла претензій до
обдарованого ОСОБА_1. про те, що подаровані гроші витрачені не за призначенням. До того ж, ст. 10 ЦПК України вимагає від сторони довести ці обставини, на які вона посилається , а відповідачка-позивачка не довела того, що ОСОБА_1. витратив подаровані гроші не за призначенням.
Доводи ОСОБА_3 та пояснення свідка ОСОБА_7 про те, що на придбання спірної квартири ОСОБА_7 давала гроші у сумі 50 млн. крб., наявність яких у неї підтверджено розрахунковими листками (а.с. 50, 51) та довідкою домобудівника (а.с. 52), апеляційний суд не може прийняти за належні докази тому що передача грошей на таку суму вимагає письмової форми і відсутні докази того, що передані гроші призначались на купівлю спірної квартири.
За таких обставин, позов ОСОБА_1. підлягає задовленню, а позов ОСОБА_33адоволенню не підлягає.
Апеляційний суд вважає, що, оскільки правовідносини між сторонами виникли до набрання чинності СК України, існували на час початку його дії і продовжуються, то виходячи зі змісту ст. 8 СК України, розділу УП Прикінцеві положення СК України, дані правовідносини повинні регулюватися Сімейним Кодексом України і зокрема ст. 57 СК України, відповідно до якої спірна квартира належитьОСОБА_1на праві особистої приватної власності.
Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, а тому воно підлягає скасуванню.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України, судові витрати підлягають стягненню з відповідача-позивача ОСОБА_3
Керуючись ст. 57 СК України, ст. ст. 303, 307, 309 ч.1 п. п.3, 4, ст. ст. 314, 316, 319, 325 ЦПК України, апеляційний суд , -
ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати належність ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1на праві особистої приватної власності.
У позові ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 352 грн 88 коп судових витрат.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.