Справа   № 2-8/10                                          

Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

24 червня    2010 року                                                                                   місто Маріуполь

Орджоникідзевській районний суд міста Маріуполя Донецької області в складі:

головуючого судді  Гаврилової Г.Л.

при секретарі Кульбачній В.В.

за участю представника позивачці – ОСОБА_1  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом  ОСОБА_2  до Відкритого акціонерного товариства «Головний спеціалізований конструкторсько-технологічний інститут», Відділення виконавчої дирекції в м. Маріуполі Донецької області Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України про встановлення середнього заробітку для нарахування усіх належних позивачці платежів, про стягнення недоплачених сум щомісячних платежів , про відшкодування одноразової допомоги у зв’язку із підвищенням ступеня втрати працездатності , про індексацію платежів, про внесення змін та доповнень до акту про нещасний випадок, про відшкодування моральної шкоди ,

                                                      В С Т А Н О В И В:

         У травні 2001 року позивачка  ОСОБА_2 звернулась  до суду із позовом до відповідача в особі Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Маріуполі Донецької області (далі за текстом – відділення Фонду) та Відкритого акціонерного товариства «Головний спеціалізований конструкторсько-технологічний інститут» ( далі за текстом- ВАТ «ГСКТІ») про стягнення недоплачених сум у відшкодування шкоди, завданої пошкодженням здоров’я та відшкодування моральної шкоди у зв’язку із травмуванням на виробництві. В процесі розгляду справи уточнила позовні вимоги в частині стягнення недоплачених сум по відшкодуванню  шкоди.  

         У відповідності до рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 04.06.2003 року позов був задоволений частково, на користь позивачки було стягнуто з відділення Фонду недоплачену суму на медикаменти у розмірі 91 грн. 41 коп., у решті позовних вимог – відмовлено.

           Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 11.09.2003 року рішення суду першої інстанції від 04.06.2003 року залишено без змін.  

           У відповідності до ухвали Апеляційного  суду  м. Києва  від 22.08.2007 г. було  скасоване рішення Орджонікідзевського районного суду від  04.06.2003 г. та ухвала апеляційного суду Донецької області від 11.09.2003 г., а справа  направлена на новий судовий розгляд до суду першої інстанції   в частині  позовних вимог ОСОБА_2 до ВАТ «ГСКТІ», відділення виконавчої дирекції в м. Маріуполі  Донецької області Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України про встановлення середнього заробітку для нарахування усіх належних позивачці платежів, про стягнення недоплачених сум щомісячних платежів , про відшкодування одноразової допомоги у зв’язку із підвищенням ступеня втрати працездатності , про індексацію платежів, про внесення змін та доповнень до акту про нещасний випадок, про відшкодування моральної шкоди.

    У судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_2- ОСОБА_1, діючий на підставі довіреності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та пояснив, що позивачка є його дружиною, з якою трапився нещасний випадок на виробництві у ВАТ «ГСКТІ», де вона працювала на посаді конструктора 3- категорії, про що був складений акт про нещасний випадок. За наслідками травмування в грудні 2000 року вона була визнана інвалідом 3-ї групи та їй встановлена втрата професійної працездатності 40% , а в травні 2001 року вона визнана інвалідом 2-ї групи з втратою професійної працездатності 70%.

Просить стягнути з відділення Фонду одноразову страхову виплату у розмірі  7904грн.10 коп.,  яку з урахування уточнення, позивачка збільшила до 93750 гривень та  яку  їй не виплатили після встановлення  70% працездатності.

Представник позивачки також зазначив, що первісно був неправильно  складений акт про нещасний випадок і просив внести в нього зміни та доповнення , оскільки в подальшому були встановлені нові обставини нещасного випадку і встановлена 100% вина підприємства у травмуванні ОСОБА_2

Крім того, оскільки їй не надано чіткого розрахунку середньої заробітної плати ,з якого нараховуються щомісячні платежі у відшкодування шкоди, просить встановлення цього середнього заробітку, виходячи із п’ятикратного розміру мінімальної заробітної плати у відповідності до ст. 1197 ЦК України,  і зобов’язати відповідача провести перерахунок усіх щомясічних платежів, з грудня 2000 року , виходячи з цього  правильного заробітку, а також провести індексацію недовиплачених платежів з цього ж часу.  

Посилаючись на те, що з вини підприємства позивачка  отримала травму, що завдало їй моральну шкоду, просив стягнути з  ВАТ «ГСКТІ»в рахунок моральної шкоди  107650 гривень та в подальшому  зобов’язати відповідача щомісячно сплачувати позивачці кошти у розмірі мінімальної заробітної плати.

Крім того, оскільки на думку позивачці відділення Фонду неналежно проводило належні їй за законом платежі , а саме- не сплатив  витрати на ліки у розмірі 91грн.41коп, які стягнув суд першої інстанції на її користь, а також не надав санаторно- курортне лікування у 2001 році, або гроші на його компенсацію у розмірі 1200 гривень, що завдало їй моральну шкоду у розмірі 36800 гривень ,- просить дану суму стягнути з даного  відповідача.

Представник відповідача ВАТ «ГСКТІ» Орєхов А.В., який діє за довіреністю, позов не визнав та пояснив, що 13.11.1985 р. за фактом отримання ОСОБА_2 на роботі травми був оформлений акт № 1/666 про нещасний випадок на виробництві. Після цього висновком  МСЕК від 01.12.2000 г.  ОСОБА_2 вперше було встановлено  40 % втрати професійної  працездатності у зв’язку з трудовим каліцтвом, отриманим   05.11.1985 р.

          Наказом ВАТ «ГСКТІ» № 19 від 29.01.2001 р.  у відповідності зі ст. 11 Закону України «Про охорону праці», п. п.  4,  5, 9, 10 «Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим їм органом шкоди, заподіяної працівнику пошкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків, затверджених Постановою КМУ № 472 от 23.06.1993 р. ОСОБА_2 щомісячно відшкодувався  розмір втраченого заробітку у зв’язку з трудовим каліцтвом у сумі 97,52 грн. з 03.07.2000 р. по 03.07.2001 р.

Для розрахунку середньої заробітної плати ОСОБА_2 у відповідності з вимогами  п. 26 «Правил» була  взята заробітна плата інженерів-конструкторів 3 розряду ВАТ «ГСКТІ» станом на 15.12.2000 г., яка зазначена в розрахунку середньої заробітної  плати ВАТ  «ГСКТІ» № 488-222 від 17.08.2009 р.

В подальшому Наказом ВАТ «ГСКТІ»  № 338 від 01.06.2001 р. відшкодування  ОСОБА_2 втраченого розміру заробітку збільшувалось  до 170,66 грн. у зв’язку із зміною ступеня втрати працездатності. Таки чином, вимоги позивачки провести розрахунок середнього заробітку і відповідності до вимог ст.1197 ЦК України є необґрунтованим, оскільки до правовідносин, які склались між сторонами, не може застосовуватись дані норми Закону, який набрав чинності з 01.01.2004 року.  

ОСОБА_2 були перераховані суми виплат по відшкодуванню шкоди за період з 19.01.2001 року по 27.08.2001 року у повному обсязі. Таким чином, позивачці  з урахуванням законодавства, діючого на той час,  був встановлений середній заробіток для нарахування всіх необхідних платежів отже, з боку підприємства відсутні недоплачені їй суми в рахунок відшкодування шкоди здоров’ю.

Актом прийому – передачі особливих справ потерпілих на виробництві  № 1/312 від 24.09.2001 г. справу № 0549101123 ОСОБА_2 на 15 аркушах ВАТ «ГСКТІ» було передано відділенню виконавчої дирекції в м. Маріуполі Донецької області Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

       Заперечуючи відносно відшкодування одноразової допомоги у зв’язку зі збільшенням ступеня втрати працездатності представник відповідача пояснив, що згідно висновку інженера з охорони праці ВАТ  «ГСКТІ» № 267/10-1130 від  19.12.2000 р. було встановлено 20 % провини ОСОБА_2 у нещасному випадку, який стався з нею.  У зв’язку з цим у відповідності зі ст. 11 Закону України «Про  охорону праці» (в редакції Закону від 30.06.1999 р.) – не менш суми, визначеної із розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожний процент втрати їм професійної працездатності Наказом ВАТ «ГСКТІ» № 19 від 29.01.2001 р.  ОСОБА_2 підлягала до виплати одноразова допомога у розміру  7 801,60 грн. (яка касовими ордерами № 162 від 06.02.2001 р. і № 252 від 19.03.2001 р. була  виплачена позивачу). В подальшому позивачу у відповідності з наказом ВАТ  «ГСКТІ» № 270 від 03.05.2001 р. витратним касовим ордером № 486 від 04.05.2001 р. була здійснена доплата одноразової допомоги у сумі 1950,40 грн., тобто підприємством у ході додаткової перевірки була встановлена 100 %-тна провина підприємства. Оскільки п. 10 «Правил» не передбачені випадки відшкодування одноразової допомоги у зв’язку зі збільшенням ступеня втрати працездатності, просить у даній частині позову також відмовити.

 Не погоджуючись з вимогами щодо індексації платежів , посилався на  ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (в редакції Закону № 234/97 –ВР від 25.04.1997 р.), згідно якої індексація провадиться, якщо індекс споживчих цін перевищив 105 % (величина порога індексації).  За період з  01.12.2000 р.  по 24.09.2001 г. індекс інфляції не перевищував 105 % і, як наслідок, відсутні підстави для проведення індексації.

          Крім того, оскільки  Наказом ВАТ «ГСКТІ» № 270 від 03.05.2001 р. добровільно здійснена доплата одноразової допомоги ОСОБА_2 із розрахунку  100%-тной провини підприємства, не має правових підстав для внесення змін та доповнень до акту про нещасний випадок.

 Оскільки неправомірність дій з боку ВАТ  «ГСКТІ» по відношенню до ОСОБА_2 не доведена належним чином , відсутні  підстави для стягнення з підприємства моральної шкоди.

           Представник відділення Фонду Гузенко Р.О., який діє за довіреністю, позовні вимоги не визнав та пояснив, що 1.09.2001 року до Фонду надійшли матеріали справи від ВАТ «ГСКТІ» щодо стягнення страхових виплат ОСОБА_2 У відповідності до чинного законодавства підприємством був нарахований середній заробіток , з якого обчислюються страхові виплати.  У особистій справі потерпілої на виробництві є довідка видана підприємством ВАТ «ГСЬКТІ», згідно якої на період 15.12.2000 р. середня заробітна плата інженера конструктора 3 категорії складала 243,80 грн., крім того, існує і розрахунок по втраченому заробітку сума, якого складає 170,66 грн. тобто з розрахунку 40% втрат працездатності згідно довідці МСЕК від 01.12.2000 р. Вважає безпідставними і такими, що суперечать чинному законодавству, вимоги щодо змушення відділення Фонду здійснити перерахунок страхових виплат на підставі ст. 1197 ч. 1 абз. 2 ЦК України, оскільки відповідач не є заподіювачем шкоди здоров’ю позивача, позивачка по наявній в неї  травмі вже отримала одноразову страхову виплату і продовжує отримувати щомісячні страхові виплати в повному обсязі.

             Заперечує будь-яку провину Фонду відносно питання невидачі санаторно- курортного лікування потерпілої у 2001-2003 роках,  або її грошової компенсації,  та невиплати їй грошей на ліки у розмірі 91 грн. 41 коп., визначених Орджонікідзевським судом від04.06.2003, оскільки виконавчий лист щодо стягнення даних грошей до виконавчої служби не надходило та за виплатою даної суми позивачка до Фонду не зверталась. Крім того, позивачка пов’язує моральну шкоду з ненаданням їй санаторно-курортного лікування, або її грошової компенсації, які уже були предметом розгляду судів усіх інстанцій, та в задоволенні даних вимог їй було відмовлено. Тому претензії щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 36800 вважає безпідставними.

Крім того , вважає безпідставними вимогами щодо стягнення одноразової страхової виплати після огляду 22.05.2001 року, оскільки це суперечить вимогам ч. 2 ст. 34 Закону України №1105-Х1У, яка не передбачає провадження одноразової виплати при встановлення іншій, вищого ступеню втрати стійкої професійної працездатності та без іншого страхового случаю, тобто іншої професійної хвороби або каліцтва. При первісному  огляді МСЄК одноразова допомога вже була розрахована і виплачена підприємством ВАТ «ГСЬКТІ» позивачці, а тому на іншу одноразову виплату вона не має права.

Не погоджуючись з вимогами щодо індексації, посилався на  ст. 4 ЗУ «О індексації доходів населення» № 1282 від 03.07.1991 р. згідно якої індексація проводиться тільки у випадку, якщо індекс споживчих цін перевищив поріг 105 відсотків. Оскільки за спірний період перевищення індексу більш ніж на 105 % не відбувалося, то суми аби яких виплат не можуть бути проіндексовані. Крім того, позивачці своєчасно здійснювались усі належні їй згідно із законодавством платежі, які вона отримувала. Просить у задоволенні позову відмовити.

  Заслухавши позивача, представників відповідачів, дослідивши письмові матеріали справи і інші докази, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

          Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_2 працювала у ВАТ «ГСКТІ», з 13.05.1983 року на посаді конструктора  3- категорії.( а.с.126,129. 141 )

 За актом № 1/666 , затвердженим 13 листопада 1985 року про нещасний випадок, пов’язаний з виробництвом , складений за формою Н-1встановлено, що ОСОБА_2 , працюючи інженером конструктором  ГСКТБ ( ВАТ «ГСЬКТІ») була травмована 05 листопада 1985 року о 15-00 годині при виконанні трудових обов’язків.( а.с. 11-15,216)

Висновком міжрайонної МСЕК від 01.12.2000 року, коли позивачка була вперше оглянута, їй було встановлено 40% втрати професійної працездатності у зв’язку з виробничою травмою від 05.11.1985 року. За висновком повторного огляду міжрайонної  МСЕК від 22.05.2001 їй встановлено 70% втрати професійної працездатності. В подальшому проходила повторні огляди МСЕК різного рівня. Дані обставини вбачаються з матеріалів справи потерпілого ОСОБА_2, наданої відділенням Фонду і дослідженої в ході судового розгляду.(т.2а.с.142-143)

            Наказом ВАТ «ГСКТІ» № 19 від 29.01.2001 р.  у відповідності зі ст. 11 Закону України «Про охорону праці», п. п.  4,  5, 9, 10 «Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим їм органом шкоди, заподіяної працівнику пошкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків, затверджених Постановою КМУ № 472 от 23.06.1993 р. ОСОБА_2 щомісячно відшкодувався розмір втраченого заробітку у зв’язку з трудовим каліцтвом у сумі 97,52 грн. з 03.07.2000 р. по 03.07.2001 р.( середня зарплата 243,80х40%)

Для розрахунку середньої заробітної плати ОСОБА_2, оскільки остання на час встановлення стійкої утрати професійної працездатності не працювала на підприємстві, (переведена 12.11.1986 року у яслі-садок вихователем), у відповідності з вимогами  п. 26 «Правил» була  взята заробітна плата інженерів-конструкторів 3 розряду ВАТ «ГСКТІ» станом на 15.12.2000 г., тобто на час звернення  , яка зазначена в розрахунку середньої заробітної  плати ВАТ  «ГСКТІ» № 488-222 від 17.08.2009 р. та склала 243грн. 80 коп., де 11215 гривень складає фонд заробітної плати інженерів конструкторів 3 категорії на 46 осіб; 11215 : 46= 243,80( а.с. 120-122)

В подальшому Наказом ВАТ «ГСКТІ»  № 338 від 01.06.2001 р. відшкодування  ОСОБА_2 втраченого розміру заробітку збільшувалось  до 170,66 грн. у зв’язку із зміною ступеня втрати працездатності.( 243,80х70%)

         Дані обставини підтверджені як письмовими доказами, так і поясненнями свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, які працюють відповідно бухгалтером та економістом в ВАТ «ГСКТІ».  

Посилання позивачки на те, що сума втраченого заробітку має бути не меншим за 184,43 грн,( станом на 01.08.2001 р), оскільки підприємство заплатило дану суму у серпні 2001 року (виходячи  із середнього заробітку 263,47) не має законних підстав, оскільки сума середнього заробітку обчислюється саме із заробітку, який передував встановленню стійкій втраті працездатності. Крім того, представник підприємства пояснив, що дана одноразова виплата була помилковою, до Фонду сума середнього заробітку потерпілої була надана у відповідності до діючого законодавства, тобто у розмірі 243,80 грн.

Крім того, суд не погоджується із доводами позивача, що середньомісячний заробіток для обчислення страхових виплат має вираховуватись за положеннями ст. 1197 ч. 1 абз. 2 ЦК України, що регулює деліктні правовідносини між сторонами за спором, до яких дана справа не відноситься, т.я. інспекція Фонду  не є заподіювачем спричиненої здоров’ю шкоди внаслідок травмування на виробництві, і вважає ці доводи юридично неспроможними та такими, що суперечать вимогам чинного вище переліченого законодавства щодо порядку обчислення суми страхових виплат потерпілому у зв’язку із втраченим ним заробітком.  

   У зв’язку з цим суд відмовляє в задоволенні позову в частині змушення відділення Фонду здійснити перерахунок щомісячних страхових виплат, виходячи з положення ст. 1197 ч. 1 абз. 2 ЦК України, за яким середньомісячний заробіток має обчислюватись з п’ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.

   Що стосується відповідача ВАТ  «ГСКТІ» , то спірні правовідносини  з ним у ОСОБА_2 виникли на час встановлення середнього заробітку , тобто у грудні 2000 року, тому норми ст.1197 ч. 1 абз. 2 ЦК України на них не розповсюджуються.  

ОСОБА_2 підприємством були перераховані суми виплат по відшкодуванню шкоди касовими ордерами:  № 69 від 19.01.2001 р. на загальну суму 585,00 грн. (за липень-грудень 2000 р.),  № 262 від 28.02.2001 р. на загальну суму 195,04 грн. (за січень-лютий 2001 р.),  № 288 від 29.03.2001 г. за березень 2001 р. в сумі  97,52 грн.,  № 401 від 19.04.2001 р. за квітень 2001 р. в сумі 97,52 грн.,  № 540 від 25.05.2001 р. за травень 2001 р.  в сумі 98,00 грн.,  № 619 від 18.06.2001 р. за червень 2001  р. в сумі 170,18 грн.,  № 816 від 26.07.2001 р. за липень 2001 р. в сумі 170,66 грн.,  № 840 від 30.07.2001 р. доплата 23,59 грн.,  № 985 від 27.08.2001 р. за серпень 2001 р. в сумі 184,43 грн. та 222,34 грн. 27.08.2001 року на придбання ліків.( а.с. 157)

         Виходячи із вищенаведеного, ОСОБА_2 у відповідності з вимогами зазначеного, діючого на той час законодавства був встановлений середній заробіток для нарахування всіх необхідних позивачу платежів і, як  наслідок, з боку підприємства відсутні недоплачені їй суми щомісячних платежів в рахунок відшкодування шкоди здоров’ю.

        Актом прийому – передачі особливих справ потерпілих на виробництві  № 1/312 від 24.09.2001 г. справу № 0549101123 ОСОБА_2 на 15 аркушах ВАТ «ГСКТІ» було передано відділенню виконавчої дирекції в м. Маріуполі Донецької області Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

         Як встановлено у судовому засіданні , інспекцією Фонду з 1.09.2001 року щорічно корегується сума страхових виплат позивачці та своєчасно їй сплачується.(а.с. 127-139)

          Таким чином, судовим розглядом встановлено призначення і виплата позивачці щомісячних страхових виплат в повному обсязі на підставі чинного законодавства. А відтак, вимоги щодо стягнення недоплачених сум по щомісячних страхових виплатах з грудня 2000р. є безпідставним і такими, що не підлягають задоволенню, через що суд в цій частині позову відмовляє.  

          Розглядаючи питання відносно відшкодування одноразової допомоги у зв’язку зі збільшенням ступеня втрати працездатності, які позивачка пред’явила до обох відповідачів, суд виходить з наступного.

        Згідно висновку інженера з охорони праці ВАТ  «ГСКТІ» № 267/10-1130 від  19.12.2000 р. було встановлено 20 % провини ОСОБА_2 у нещасному випадку, який стався з нею.  У зв’язку з цим у відповідності зі ст. 11 Закону України «Про  охорону праці» (в редакції Закону від 30.06.1999 р.) – не менш суми, визначеної із розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожний процент втрати їм професійної працездатності Наказом ВАТ «ГСКТІ» № 19 від 29.01.2001 р.  ОСОБА_2 підлягала до виплати одноразова допомога у розміру  7 801,60 грн. (яка касовими ордерами № 162 від 06.02.2001 р. і № 252 від 19.03.2001 р. була  виплачена позивачу). В подальшому позивачці у відповідності з наказом ВАТ  «ГСКТІ» № 270 від 03.05.2001 р.  касовим ордером № 486 від 04.05.2001 р. була здійснена доплата одноразової допомоги у сумі 1950,40 грн., тобто підприємством у ході додаткової перевірки була встановлена 100 %-тна провина підприємства.

         П. 10 «Правил» не передбачені випадки відшкодування одноразової допомоги у зв’язку зі збільшенням ступеня втрати працездатності.

         Крім того, у відповідності до ч. 2 ст. 34 Закону України № 1105України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999р. N 1105-XIV  (станом на 22.05.2001 року) «У разі, коли при подальших обстеженнях МСЕК потерпілому  встановлено інший, вищий ступінь втрати стійкої професійної працездатності, з урахуванням іншого професійного захворювання або іншого каліцтва, пов'язаного з виконання трудових обов'язків, йому проводиться( Фондом) одноразова виплата, сума якої розраховується виходячи з середньомісячного заробітку потерпілого за кожен відсоток втрати працездатності відносно попереднього обстеження МСЕК.

         Оскільки,  у ОСОБА_2 немає і не було іншої виробничої травми (професійного захворювання) пов'язаного з трудовими обов'язками, відсутні  умови необхідні для призначення нової одноразової страхової виплати.      

         В наслідок цього відсутні підстави для стягнення з відповідачів одноразової допомоги у зв’язку  зі збільшенням ступеня втрати працездатності.

         Заявляючи вимоги щодо стягнення недоплачених сум щомісячних платежів та одноразової допомоги, позивачка просить провести індексацію даних коштів. Оскільки судом не встановлено будь-яких недоплачених страхових сум, які б підлягали виплаті позивачці за викладеними вимогами, то відсутні підстави для  індексації заявлених  коштів.  

Розглядаючи заявлені вимоги стосовно стягнення моральної шкоди з відділення Фонду в проекції претензій позивачки, суд приходить до наступного висновку.

Як вказує позивачка та її представник від даного позивача вона зазнала моральну шкоду у розмірі 36800 гривень , оскільки судове рішення від 04.06.2003 року в частині стягнення на її користь вартість  ліків  у розмірі 91 грн. 41 коп. досі у  добровільному порядку не виконане. Крім того, вона несе моральні страждання від того, що Фонд не надав їй санаторно-курортної путівки у 2001-2003 роках або не сплатив її компенсацію у розмірі 1200 гривень.

У відповідності до рішення Орджонікідзевського районного суду від 04.06.2003 року суд розглядав матеріальні претензії позивачки відносно санаторного оздоровлення та стягнення компенсації за нього у розмірі 1200 гривен та відмовив  у даній частині позову.Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 11.09.2003 року та ухвалою  Апеляційного  суду  м. Києва  від 22.08.2007 року у даній частині судове рішення першої інстанції залишено без змін. Таким чином, оскільки матеріальне право позивачки не порушено, тоді не мається підстав для виникнення моральної шкоди з цього приводу.

Крім того, виконавче провадження по примусовому виконанню судового рішення на суму 91,41коп. не відкривалось, виконавчий лист до Фонду не надходив, до інспекції щодо отримання даних грошей позивачка або її представник не приходили, а відтак, суд не убачає винних дій з боку даного відповідача, та відмовляє в даній частині позову.

       Що стосується стягнення моральної шкоди з відповідача ВАТ  «ГСКТІ», то суд вважає за необхідне задовольнити позов в даній частині позову частково.

       Заперечуючи проти даних вимог відповідач стверджує, що позивачка з даною вимогою до звернення до суду не зверталась.

Проте, це не так. У відповідності до протоколу № 7 засідання комісії по трудовим спорам ВАТ « Азовмаш» , до складу якого входив ГСКТІ,  23.04.2001 року розглядалось питання наряду з іншими і про стягнення маральної шкоди ОСОБА_2 у розмірі 23600 гривень у зв’язку із виробничою травмою на підприємстві 5.11.1985 року. Разом з цим, посилаючись на відсутність практики в комісії по трудовим спорам  ВАТ « Азовмаш» по розгляду справ про стягнення моральної шкоди- потерпілої було відмовлено.( а.с. 162-164)  

Судом встановлено, що позивачці втрата професійної працездатності через травмування на підприємстві з вини підприємства була встановлена вперше в 2000 році, отже з цього часу у відповідності до ст. 12 Закону « Про охорону праці» у останній виникає право на відшкодування  моральної шкоди. Так, згідно до зазначеної норми Закону відшкодування моральної шкоди провадиться власником , якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого , порушення його нормальних життєвих зв’язків , вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Як встановлено у судовому засіданні позивачка за наслідками травмування в грудні 2000 року була визнана інвалідом 3-ї групи та їй встановлена втрата професійної працездатності 40% , а в травні 2001 року  визнана інвалідом 2-ї групи з втратою професійної працездатності 70%. У відповідності до висновків судової експертизи № 38 від14.11.2001р. внаслідок нещасного випадку позивачка отримала черепно- мозкову травму голови, що призвело до струсу головного мозку, ускладненим церебральним посттрамватичнім ерахноідітом у вигляді помірно виявленной  лінкорной гіпертензієй , судорожно синдрому з епілептичними приступами. За станом здоров’я потерпіла потребує щоденного прийому ліків. Як пояснив представник позивачки остання як в період набуття травми, так і дотепер відчуває фізичний та душевний біль. У неї повністю змінився уклад життя, оскільки вона змушена через стан здоров’я змінити професію, а згодом і звільнитись. Більш того, останню через її безпорадний стан як психіатрично хворую, наглядає ОСОБА_1, та  03.03.2004 року у якого виникло право на зарахування до загального стажу догляд за позивачкою.( т.1а.с. 58,189-192, т.2а.с. 74)

 Позивачкою доведений той факт, що остання також позбавлена можливостей реалізації своїх звичок та бажань у трудовий сфері, оскільки маючи вищу технічну освіту, та працюючи за спеціальністю на час травмування, змушена була вже 12.11.1986 року змінити професію на вихователя у дитячому садку, а згодом ,23.05.2001 року, і остаточно звільнитись  (т.1  а.с. 133, т.2 а.с. 176)

При визначенні розміру моральної шкоди, суд враховує усі викладені обставини, а також 100% ступень вини підприємства у заподіяній шкоді позивачці та визначає до стягнення 10000 гривень.

Стосовно заявлених вимог про внесення змін та доповнень в акт про нещасний випадок в частині встановлення повної вини підприємства у даній події, суд бере до уваги, що у  відповідності до ст. 3 ЦПК України суд розглядає справи з приводу захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів кожної особи.

Складений акт про нещасний випадок на підприємстві мав наслідки для подальшого відшкодування потерпілої як матеріальної так і моральної шкоди.

Заявляючи позовні  вимоги щодо внесення змін та доповнень у акт Н-1, а саме- в частині уточнення 100% провини інституту у нещасному випадку , який стався з 05.11.1985 року з позивачкою, остання пов’язує встановлення  даного факту як  аргументацією так і  обґрунтування моральної шкоди.

Разом з цим, оскільки судом встановлено, що відповідач ВАТ  «ГСКТІ»  визнав свою провину у 100% розмірі та відшкодував відповідно до цього одноразову допомогу, а суд при стягненні моральної шкоди врахував відсутність у потерпілій будь-яких порушень нормативних актів про охорону праці, отже відсутні і правові підстави для задоволення даної вимоги як такої яка не несе правових наслідків.

На підставі ст.29, 34 Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23.09.1999р. N 1105-XIV (з подальшими змінами і доповненнями), ст. 12 Закону України « Про охорону праці»,  ст. ст. 10, 11, 60, 209 , 212, 214-215 ЦПК України,   суд –

                                                      В И  Р І Ш И В  :

  Позов ОСОБА_2  до Відкритого акціонерного товариства «Головний спеціалізований конструкторсько-технологічний інститут», Відділення виконавчої дирекції  в м. Маріуполі Донецької області Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України про встановлення середнього заробітку для нарахування усіх належних позивачці платежів, про стягнення недоплачених сум щомісячних платежів , про відшкодування одноразової допомоги у зв’язку із підвищенням ступеня втрати працездатності , про індексацію платежів, про внесення змін та доповнень до акту про нещасний випадок, про відшкодування моральної шкоди  – задовольнити частково.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Головний спеціалізований конструкторсько-технологічний інститут»( ВАТ «ГСКТІ»)( м.Маріуполь, пл. Машинобудівельників,1) на користь ОСОБА_2 у рахунок відшкодування моральної шкоди 10000( десять тисяч) гривень.

         У решті позовних вимог ОСОБА_2  до Відкритого акціонерного товариства «Головний спеціалізований конструкторсько-технологічний інститут», Відділення виконавчої дирекції в м. Маріуполі Донецької області Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України – відмовити.  

         Заява про апеляційне оскарження на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

     Апеляційна скарга на  рішення суду  подається  в перебігу двадцяти днів  після подачі заяви про апеляційне оскарження до Апеляційного  суду  Донецької області через Орджоникідзевській районний  суд м. Маріуполя.

Суддя