АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-2517/2010 Головуючий по першій інстанції
Категорія: 19, 27 Резнік Ю.В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Корнієнко Н.В.
РІШЕННЯ
іменем України
6 липня 2010 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючого Бурлака В.І.
суддів Корнієнко Н.В., Гончар Н.І.
при секретарі Голобородько С.О.
з участю адвокатів ОСОБА_3, ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника позивачки ОСОБА_5 – ОСОБА_6 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 29 січня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення боргу , -
встановила:
26 червня 2009 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення боргу , мотивуючи тим, що 28 квітня 2007 року між нею і ОСОБА_7 було укладено договір позики грошей, відповідно до умов якого вона передала ОСОБА_7 кошти в сумі 30 000 доларів США (за курсом 5,05 грн. за 1 долар США - 151 800 грн.). Позичальник, в свою чергу, зобов’язувався повернути кошти до 1 травня 2009 року .
З метою забезпечення виконання зобов’язання по даному договору позики грошей 28 квітня 2007 року між сторонами було укладено договір іпотеки , за яким іпотекодавець - ОСОБА_7 передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1.
17 листопада 2007 року між позивачкою і ОСОБА_7, на прохання останнього, було укладено договір позики грошей в сумі 35 000 доларів США (за курсом 5, 05 грн. за 1 долар - 176 750 грн.). ОСОБА_7 в підтвердження відповідних правовідносин була власноручно написана розписка на суму боргу.
Вказані кошти позики, зі слів позичальника, повинні були бути спрямовані на проведення ремонтних робіт в приміщеннях квартир АДРЕСА_1 АДРЕСА_2.
Згідно усної домовленості позивачки з ОСОБА_7, він повинен був сплачувати премію за користування грошима в розмірі 2 % щомісячно від загальної суми, яка була позичена.
Згодом позивачці стало відомо, що в порушення вимог п. З.4. договору іпотеки та умов боргової розписки, позичальник разом з дружиною здійснили переведення приміщень квартир АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2 із житлових приміщень в нежитлові .
В послідуючому, відповідно до рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 4 серпня 2008 року - відбувся розподіл майна подружжя та визнано право власності за ОСОБА_7 – на нежитлове приміщення-перукарню, квартира АДРЕСА_1, а за ОСОБА_9 приміщення-магазин, квартира АДРЕСА_2. Таким чином, на думку позивача, позичальник разом з дружиною намагалися вивести з під застави майно.
За результатом розгляду апеляційної скарги ОСОБА_5 на вищезазначене рішення суду було постановлено ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 16 квітня 2009 року про скасування рішення та направлення справи на новий судовий розгляд в іншому складі.
Тому позивачка просить суд стягнути з відповідачів на її користь борг в сумі 65 000 дол. США та відсотки у розмірі 26 450 дол. США (27 000 дол. США за мінусом 550 дол. США, які уже сплачені), а всього 91 450 дол. США за курсом НБУ на момент розгляду справи в суді.
9 листопада 2009 року позивачка подала до суду заяву про зміну та уточнення позовних вимог, в якій просить на підставі договору позики грошей від 28 квітня 2007 року, стягнути з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на її користь борг в сумі 155 649,07 грн., а на підставі розписки від 17 листопада 2007 року – борг в сумі 62 710 доларів США (а.с.79).
17 грудня 2009 року позивачка знову змінила та уточнила позовні вимоги в якій просить суд стягнути з відповідачів на її користь кошти на підставі договору від 28 квітня 2007 року борг в сумі 157 644,30 грн., а на підставі боргової розписки від 17 листопада 2007 року борг в сумі 72 110,50 доларів США. При цьому у відповідній заяві без посилань на нормативні акти вказано, що з кожним місяцем сума заборгованості подружжя ОСОБА_8 буде зростати, відповідно до їх зобов’язань та законодавства України (а.с.107).
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 29 січня 2010 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_5
Вирішено стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 за договором позики від 28 квітня 2007 року борг в сумі 151 800 грн. та три проценти річних від простроченої суми боргу в сумі 9 108 грн.
Вирішено стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 за договором позики від 17 листопада 2007 року – борг в сумі 176 750 грн. та три проценти річних від простроченої суми боргу в сумі 5 302,50 грн..
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі представник позивачки ОСОБА_5 – ОСОБА_6 просить скасувати дане рішення як незаконне, оскільки ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.
Заслухавши учасників судового розгляду, вивчивши матеріали справи та доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.
При ухваленні рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідач ОСОБА_7 не виконав умови договорів позики від 28.04.2007 року та від 17.11.2007 року і до цього часу не повернув позикодавцеві ОСОБА_5 суми основного боргу в повному об’ємі. Крім того, суд вважає, що на користь позивачки з відповідача підлягає до стягнення також і три проценти річних від простроченої суми боргу.
Встановлено , що згідно договору позики грошей від 28 квітня 2007 року, посвідченого нотаріусом, ОСОБА_5 передала ОСОБА_7 на споживчі потреби строком до 1 травня 2009 року кошти в сумі 151 800 грн., які останній зобов’язується повернути до вказаного строку.
Згідно п.4 Договору позики сплата процентів не передбачена.
Згідно п.7 цього Договору у разі, якщо позичальник своєчасно не поверне всю суму позики, він зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення , а також 3% річних від простроченої суми (а.с.5).
28 квітня 2007 року між сторонами також укладений договір іпотеки, яким забезпечується виконання зобов’язання, що виникло у ОСОБА_7 як іпотекодавця на підставі договору позики грошей. В іпотеку передається квартира АДРЕСА_1 (а.с.6).
Згідно розписки від 17 листопада 2007 року ОСОБА_7 взяв у борг у ОСОБА_5кошти в сумі 35 000 доларів США на проведення реконструкції квартир №АДРЕСА_1,АДРЕСА_2 під перукарню і магазин. Цією розпискою ОСОБА_7 також підтвердив свій борг перед позивачкою по договору позики від 28.04.2007 року з зазначенням того, що він зобов’язується щомісячно сплачувати ОСОБА_5 винагороду в розмірі 2-х процентів від суми боргу. Повернути борг зобов’язується до 1.05.2009 року (а.с.4).
Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
В апеляційній скарзі представник позивачки ставить питання про скасування рішення суду з направленням справи на новий розгляд з підстави відмови стягнення суми боргу з ОСОБА_8, стягнувши його лише з ОСОБА_7, а також з підстави відмови в стягненні процентів від суми позики.
Інші підстави в апеляційній скарзі не вказані.
Стягнуті судом суми боргу апелянтом не оспорюються.
Колегія суддів вважає, що рішення суду не може бути скасоване з підстав відмови стягнення суми боргу з ОСОБА_8, стягнувши його лише з ОСОБА_7, оскільки договір позики – це угода, за якою одна особа (позикодавець) передає іншій особі (позичальникові) безоплатно або за певну винагороду у власність гроші або речі, визначені родовими ознаками; позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або рівну кількість речей того ж роду і якості. Обов’язки з договору позики виникають тільки для однієї сторони – позичальника.
Як зазначалося вище, як договір позики від 28 квітня 2007 року, так і інший договір позики, оформлений у вигляді розписки від 17.11.2007 року, укладалися між позивачкою ОСОБА_5 та лише відповідачем ОСОБА_7. Дружина відповідача ОСОБА_8 стороною в них не була. Договори поруки, по яких би ОСОБА_8 взяла на себе зобов’язання по виконанню договорів позики, також не укладалися.
З цих підстав суд прийшов до обґрунтованого висновку про стягнення суми боргу лише зі сторони договору – позичальника ОСОБА_7
Що стосується іншої обставини, на яку вказує апелянт, як на підставу скасування рішення – незаконної відмови в стягненні процентів від суми позики, то в цій частині апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.
Відповідно до норми ч.1 ст. 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частина 2 цієї статті передбачає, що договір позики вважається безпроцентним, якщо він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п’ятдесятикратного розміру неоподаткованого мінімуму доходів громадян, і не пов’язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін.
В даному випадку, суми позики за договорами перевищують п’ятдесятикратний розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян (30 000 і 35 000 доларів США).
Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» регулює відносини за участю фінансових установ, які є професійними учасниками ринку з надання фінансових послуг. Зазначений Закон не регулює відносини між фізичними особами щодо укладання договору позики. Цей договір обслуговує відносини, учасниками яких є фізичні та юридичні особи, які, як позичальники, мають право на одержання від позичальника процентів від суми позики (ч.1 ст.1048 ЦК України).
Тому підстав для незастосування положень ст.1048 ЦК України у відносинах між фізичними особами немає (Лист ВС України №6-11 від 11.03.2010р.).
Згідно розписки від 17 листопада 2007 року ОСОБА_7 бере на себе зобов’язання щомісячно сплачувати ОСОБА_5 винагороду за користування її грошима в розмірі 2 (двох) процентів від суми боргу. В цій розписці зазначено і про сплату процентів по договору позики від 28.04.2007 року, що фактично є зміною умов цього договору, так як пунктом 4 сплата процентів по ньому не передбачена (а.с.4).
Проте умови в розписці, що стосуються сплати процентів по договору позики від 28.04.2007 року не можуть розглядатися як зміна до нього, оскільки зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (ст.654 ЦК).
Відповідно до норми ч.1 ст.639 ЦК договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Оскільки сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору позики від 28.04.2007 року, то і зміни, що стосуються сплати процентів за даним договором повинні бути також посвідчені нотаріально.
Тому в даному випадку до задоволення підлягає позов лише в частині стягнення суми нарахованих процентів по розписці від 17.11.2007 року, згідно якої відповідач ОСОБА_7 взяв на себе зобов’язання щомісячно сплачувати винагороду за користування грошима позивачки в розмірі 2 процентів від суми боргу, що становить на час ухвалення рішення: 176 750 х 2% =3 535 грн. в місяць; 3 535 грн. х 26 міс. = 91 910 грн. З урахуванням вже сплаченої суми процентів (550 доларів США, або 2 778грн., а.с.- 4зв.) до стягнення підлягає сума - 89 132 грн.
Враховуючи вищенаведене , колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення в цій частині допущено неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, оскільки не застосовано закон, який підлягав застосуванню, в результаті чого спір вирішений частково неправильно.
Відповідно до ст.309 ЦПК підставами для скасування або зміни рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
В зв’язку з цим рішення суду в частині повної відмови в задоволенні позову про стягнення суми процентів по договорах позики підлягає до зміни.
Керуючись ст. ст.303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу представника позивачки ОСОБА_5 – ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 29 січня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення боргу в частині відмови в задоволенні позову про стягнення процентів від суми позики – змінити .
Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 за договором позики, згідно розписки від 17 листопада 2007 року проценти від суми позики в сумі 89 132 (вісімдесят дев’ять тисяч сто тридцять два) гривні.
В решті частини рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України на протязі двох місяців з дня його проголошення.
Головуючий: підпис
Судді: підписи
Згідно з оригіналом
Суддя Н.В.Корнієнко