Справа № 11-405/2009 р.

Категорія ст. ст, 153 ч. 3,122 ч. 1 КК

Головуючий по 1 інстанції Русаков Г.С.

Доповідач в апеляційній інстанції Охріменко І.К.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 липня 2009 року колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого Охріменка І.К.

суддів Швидкого Д.М., Неділька М.І.

за участю прокурора Свищ.Л.А.

засудженого ОСОБА_2

захисників ОСОБА_3, ОСОБА_4

законного представ. ОСОБА_5

потерпілого

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси кримінальну справу за апеляціями Канівського міжрайонного прокурора Мосійчука В.М., захисників ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 15 травня 2009 року, яким

ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_1, українець, громадянин України, з неповною середньою освітою, студент Ржищівського професійного ліцею, проживаючий в АДРЕСА_1 раніше не судимий

засуджений за ч. 3 ст. 153 КК України, з застосуванням положення ст. 69 КК України, на 5 років позбавлення волі та за ч. 1 ст. 122 КК України - на 2 роки позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно ОСОБА_2 призначено покарання у вигляді 5 років позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_2 змінено з підписки про невиїзд на взяття під варту із зали суду.

В задоволенні заяви представника потерпілого про стягнення з засудженого понесених витрат на надання правової допомоги відмовлено та рекомендовано вирішити це питання в порядку цивільного судочинства, -

ВСТАНОВИЛА:

Згідно вироку, ОСОБА_2 визнано винним та засуджено за те, що він в червні 2006 року разом із ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, який на момент скоєння злочину не досяг віку, з якого наступає кримінальна відповідальність, знаходячись в приміщенні колишнього будинку культури, що розташований в с.Озерище Канівського району Черкаської області, з метою задоволення статевої пристрасті неприродним способом, застосовуючи фізичне насильство відносно малолітнього ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5, яке виразилося в нанесенні йому ударів рукою в живіт і плече та погрозою застосування ножа задовольнив свою статеву пристрасть неприродним способом.

Він же, повторно, в червні 2006 року разом із ОСОБА_6 та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_6, який також на момент скоєння злочину не досяг віку, з якого настає кримінальна відповідальність, знаходячись на смітнику неподалік від церкви в цьому ж селі, з аналогічною метою, з погрозою застосування фізичного насильства відносно малолітнього ОСОБА_7 задовольнив з ним свою статеву пристрасть неприродним способом.

Він же, повторно, в червні 2007 року, разом з цими ж особами, знаходячись в одному з. приміщень ферми, розташованої в цьому ж селі, з аналогічною метою, з застосуванням фізичного насильства відносно малолітнього ОСОБА_7, яке виразилося в нанесенні йому ударів в живіт, задовольнив з потерпілим свою статеву пристрасть неприродним способом.

Крім того, ОСОБА_2, повторно, 27.08.2007 року, знаходячись на полі вказаного села, де пас худобу разом з малолітнім ОСОБА_7, з аналогічною метою, застосовуючи щодо нього фізичне насильство у вигляді нанесення йому ударів руками в різні частини тіла, задоволив з потерпілим статеву пристрасть неприродним способом.

Крім того, ОСОБА_2 скоюючи вказані вище злочини, заподіяв потерпілому ОСОБА_7 тілесні ушкодження у вигляді невротичних, пов’язаних із стресом розладів адаптації у вигляді пролонгованої депресивної реакції і розладів поведінки, які знаходяться в прямому причинному зв’язку із вчиненим, які відносяться до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, що спричинило тривалий розлад здоров’я.

В своїх апеляціях:

- прокурор, не оспорюючи доведеності вини ОСОБА_2 у вчиненні ним зазначених злочинів та правильності кваліфікації його дій, просить даний вирок скасувати в зв’язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого, внаслідок м’якості та постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_2 покарання у вигляді 8 років позбавлення волі, за ч. 1 ст. 122 КК України - 2 роки позбавлення волі та на підставі ч. 1 ст. 70 КК України остаточно призначити йому покарання -8 років позбавлення волі.

- захисник ОСОБА_3 просить вирок змінити, перекваліфікувати дії ОСОБА_2 З ч. 1 ст. 122 КК України на ч. 1 ст. 128 КК України та з ч. 3 ст. 153 КК України - на ч.2 ст. 153 КК України та у зв’язку з цим звільнити засудженого від відбування покарання, відповідно до положення ст. 104 КК України.

В обгрунтування своєї апеляції захисник посилається на однобічність та неповноту досудового та судового слідства, неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого, внаслідок його суворості. Зокрема, апелянт вважає про те, що не дана об’єктивна оцінка показанням потерпілого ОСОБА_7 щодо насильницьких дій з боку ОСОБА_6, що насильницьких дій відносно потерпілого з боку засудженого за останнім епізодом не було. Захисник також вказує на те, про можливість про оплатне задоволення статевої пристрасті неприродним способом, що виключає, на його думку, кримінальну відповідальність за ст. 153 КК України. Апелянт також посилається на те, що залишився не з’ясованим той факт, чи було достовірно відомо ОСОБА_2 про малолітній вік потерпілого, що виключає кваліфікацію дій засудженого за ч. 3 ст. 153 КК України, а також що умислу в ОСОБА_2 на спричинення потерпілому середньої тяжкості тілесних ушкоджень не було, а можливе заподіяння цих ушкоджень по необережності, що передбачає кваліфікацію його дій за ч. 1 ст. 128 КК України. Крім того, суд на думку захисника не врахував достатньо всіх обставин, що пом’якшують покарання засудженого та даних про особу неповнолітнього, виправлення якого на думку апелянта можливе без ізоляції винного від суспільства.

- захисник ОСОБА_4, не оспорюючи доведеності вини ОСОБА_2 у вчиненні злочинів та правильності кваліфікації вчиненого, посилаючись на ряд обставин, що пом’якшують покарання засудженого, просить з застосуванням ст. 69 КК України пом’якшити призначене неповнолітньому покарання.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення засудженого ОСОБА_2 та його захисників підтримавших їх апеляції, міркування прокурора та пояснення потерпілої ОСОБА_5, підтримавших апеляцію Канівського міжрайонного прокурора, вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи вказаних апеляцій, колегія суддів не знаходить підстав для їх задоволення.

Висновок суду щодо доведеності вини засудженого ОСОБА_2 у вчиненні ним злочинів при обставинах, наведених у вироку, відповідає матеріалам справи і грунтується на доказах, досліджених в судовому засіданні, яким суд дав належну оцінку і які фактично не оспорюються в зазначених апеляціях.

Зокрема, вина ОСОБА_2 у скоєнні вказаних вище злочинах підтверджується, як визнавальними показаннями самого засудженого, так і показаннями потерпілого ОСОБА_7, неповнолітніх свідків ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_8, а також свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, даними протоколів відтворення обстановки та обставин події з участю ОСОБА_2, та вказаних неповнолітніх, даними протоколів очних ставок між вказаними неповнолітніми та засудженим, даними висновків судових експертиз та іншими доказами, наведеними у вироку.

Посилання захисника ОСОБА_3 в своїй апеляції на однобічність та неповноту досудового та судового слідства є надуманим, так як воно є голослівним без наведення конкретних даних про таку неповноту чи однобічність слідчих дій.

Крім того, доводи захисника про те, що ОСОБА_2 не застосовував відносно потерпілого ОСОБА_7 фізичного насильства, що останній міг за відповідну оплату добровільно погоджуватися на вчинення з ним зазначених вище дій сексуального характеру та що ОСОБА_2 міг не знати про малолітній вік потерпілого є необгрунтованими, так як вони спростовуються наведеними у вироку доказами, зокрема і показаннями потерпілого щодо застосування до нього фізичного насильства з боку засудженого. Даних про те, що потерпілий за відповідну оплату погоджувався добровільно на вчинення з ним вказаних вище дій з боку ОСОБА_2 по справі не має, а тому в цій частині доводи захисника є явно надуманими. Що стосується того факту чи міг ОСОБА_2 достовірно знати на момент вчинення злочину про малолітній вік потерпілого то обставини даної кримінальної справи свідчать про те, що засуджений з достовірністю знав про це.

Так, ОСОБА_2 та потерпілий ОСОБА_7 проживали в одному селі, часто спілкувалися між собою, на момент вчинення злочину самому засудженому було лише 14 років, а потерпілому лише 9 років, а тому вказані обставини не могли давати підстави вважати ОСОБА_2 що ОСОБА_7 мав на той час вік більший ніж 14 років, тобто був його ровесником.

Крім того, в своїх показаннях ОСОБА_2 давав свідчення про те, що він вважав, що потерпілому виповнилося лише 10-11 років (т.1 а.с 47-49,108-110, т.2 а.с. 143-145, т. 3 а.с. 109-111) .

Безпідставними є і твердження вказаного захисника про відсутність умислу у засудженого на спричинення потерпілому середньої тяжкості тілесних ушкоджень, так як дії ОСОБА_2 по відношенню ОСОБА_7 були умисними, які були у причинному зв’язку з наступившими наслідками, а саме отримання потерпілим наведених вище тілесних ушкоджень.

Дії ОСОБА_2 кваліфіковано вірно за ч. 3 ст. 153 та ч. 1 ст. 122 КК України, а при призначенні йому покарання суд, відповідно до положення ст. 65 КК України достатньо врахував ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, один із яких відноситься до категорії особливо тяжких, дані про особу засудженого, характеризуючі його задовільно, обставини, що пом’якшують його покарання, в тому числі і ті, на які посилаються в своїх апеляціях захисники.

При цьому, суд, обґрунтовано, відповідно до вимог ст. 69 КК України, призначив ОСОБА_2 покарання, яке є нижчим від найнижчої межі, передбаченої санкцією ч. 3 ст. 153 КК України, яке є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.

При таких обставинах, доводи захисників щодо суворості призначеного засудженому покарання є непереконливими.

Колегія суддів також вважає безпідставними доводи апеляції прокурора щодо м’якості призначеного ОСОБА_2 покарання та необхідності його посилення з вище наведених підстав.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 362,366 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляції Канівського міжрайонного прокурора Черкаської області, а також захисників ОСОБА_3 та ОСОБА_4 залишити без задоволення, а вирок Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 15 травня 2009 року відносно засудженого ОСОБА_2 залишити без змін.