Справа №11-а-471/2009 року
Категорія - ч. 2 ст. 186 КК України
Головуючий в 1 інстанції - Кияшко О.А.
Доповідач - Стрижко С.І.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 квітня 2009 року колегія суддів судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
- головуючого судді Стрижко С.І.
- суддів Матієк Т.В., Шальнєвої Т.П.
- з участю прокурора Пламадяли І.П.
- захисника ОСОБА_1
- засуджених ОСОБА_2, ОСОБА_3
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляцією прокурора, який приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції, - помічника прокурора Дніпровського району м. Києва - ОСОБА_4 на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 17 листопада 2008 року, згідно з яким:
-ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Калуш, Івано-Франківської області, росіянин, громадянин України, з середньою технічною освітою, розлучений, не працюючий проживаючий за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимий,
- засуджений за ст. 186 ч. 2 КК України до 4 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України, звільнений від відбування покарання у вигляді позбавлення волі з випробувальним строком на 2 роки; та з покладенням обов’язків, передбачених ст. 76 КК України: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органів кримінально-виконавчої системи, повідомляти ці органи про зміну місця проживання, роботи та навчання, а також періодично з’являтися у ці органи для реєстрації, -
-ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженець с Чуровичі, Клімовського району, Брянської області, Російської Федерації, громадянин України, з середньою освітою, одружений, має на утриманні двох неповнолітніх' дітей -ОСОБА_5, 2004 року народження та ОСОБА_6, 2006 року народження, не працюючий, зареєстрований та проживаючий в Житомирській області, Андрусівському районі, с Городівка, вул. Шкільна, 46, раніше не судимий в силу ст. 89 КК України,
- засуджений за ст. 186 ч. 2 КК України до 4 років позбавлення волі, на підставі ст. ст. 75,76 КК України, звільнений від відбування покарання у вигляді позбавлення волі з випробувальним строком на 3 роки; та з покладенням обов’язків передбачених ст. 76 КК України: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органів кримінально-виконавчої системи, повідомляти ці органи про зміну місця проживання, роботи та навчання, а також періодично з’являтися у ці органи для реєстрації.
Згідно з вироком суду, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та особа, відносно якої справа була виділена в окреме провадження у зв’язку із оголошенням її у розшук, 01 травня 2008 року приблизно о 22 годині 10 хвилин, перебуваючи у ПКіВ „Гідропарк" в м. Києві, вступили між собою у попередню змову з метою відкритого викрадення чужого майна.
Здійснюючи свої злочинні наміри, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та особа, відносно якої справа була виділена в окреме провадження у зв’язку із оголошенням її у розшук, знаходячись у стані алкогольного сп’яніння, підійшли до ОСОБА_7, який знаходився в ПКіВ „Гідропарк". ОСОБА_2 бризнув з газового балончика ОСОБА_7 в обличчя, застосувавши таким чином до потерпілого насильство, яке не було небезпечним для його життя та здоров’я. Після цього ОСОБА_3 та особа, відносно якої справа була виділена в окреме провадження у зв’язку із оголошенням її у розшук, обшукали кишені потерпілого, з яких відкрито викрали належне йому майно - гроші у сумі 48 гривень, після чого мали початкову можливість розпорядитись викраденим майном за власним розсудом, але невдовзі були затримані працівниками міліції.
В апеляції прокурор, який приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції, - помічник прокурора Дніпровського району м. Києва - ОСОБА_4, не оспорюючи доведеність винуватості ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та правильність юридичної кваліфікації їх дій, просить вирок суду першої інстанції м. Києва від 17.11.2008 р. скасувати в частині призначення покарання у зв’язку з його невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та даним про особи засуджених, внаслідок м’якості, неправильним застосуванням кримінального закону та постановити новий вирок, за яким призначити покарання ОСОБА_2 за ст. 186 ч. 2 КК України у виді 4 років позбавлення волі; ОСОБА_3 за ст. 186 ч. 2 КК України у виді 4 років позбавлення волі, посилаючись на те, що судом першої інстанції не були враховані ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до категорії тяжких та дані, які посередньо характеризують засуджених. Також апелянт зазначає, що вказані особи вчинили грабіж відносно ОСОБА_7, відкрито викравши його майно на загальну суму 857 грн.
Заслухавши доповідача; пояснення прокурора, який підтримав подані апеляцію; пояснення захисника ОСОБА_1, яка заперечувала проти апеляції; пояснення засуджених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з приводу апеляції, які вважали вирок суду першої інстанції законним та обґрунтованим, повністю визнавши свою винуватість та щиро розкаявшись, просили відмовити у задоволенні апеляції; провівши судові дебати та надавши засудженим останнє слово, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора не піддягає задоволенню з таких підстав.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_3 у вчиненні зазначених у вироку злочину за обставин, встановлених судом, відповідає фактичним обставинам справи і підтверджений розглянутими в судовому засіданні і' детально викладеними у вироку доказами, яким суд дав належну оцінку та правильно кваліфікував дії засуджених за ч. 2 ст. 186 КК України.
Будь-яких заперечень та апеляцій з цього приводу від учасників судового розгляду не надходило, а тому вони не є предметом апеляційного розгляду.
При цьому посилання прокурора в апеляції про те, що засуджені відкрито викрали у ОСОБА_7 майно на загальну суму 857 грн. є безпідставними, оскільки за вироком суду ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнані винуватими у скоєнні грабежу на суму 48 грн., та в цій частині апеляція прокурором не принесена.
Покарання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 призначено судом першої інстанції з дотриманням вимог ст. 65 КК України, за своїм видом та розміром є справедливим, відповідає тяжкості злочину та особі засуджених, є необхідним для їх виправлення, перевиховання та попередження нових злочинів.
Так, при призначенні покарання суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості злочину, який відноситься до категорії тяжких, наявність по справі обставини, що обтяжує покарання, - вчинення злочину у стані алкогольного сп’яніння, у зв’язку з чим визначив засудженим покарання в межах санкції ст. 186 ч. 2 КК України.
При цьому, з огляду на конкретні обставини справи, а саме того, що ніякої шкоди здоров’ю потерпілого завдано не було, викрадені засудженими грошові були повернуті потерпілому, а також враховуючи дані про особу засуджених: ОСОБА_2, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, відсутність відносно нього даних, що негативно характеризують його; та ОСОБА_3, який вважається особою раніше не судимою, оскільки попередня судимість погашена у встановленому законом порядку, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, відсутність відносно нього даних, що негативно його характеризують, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про можливість виправлення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без ізоляції від суспільства шляхом звільнення їх від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.
Посилання в апеляції на те, що суд першої інстанції при призначенні покарання засудженим не взяв до уваги, що ними був скоєний тяжкий злочин, є неспроможними, оскільки, як це убачається із справи та вироку суду районним судом ця обставина та ступінь тяжкості скоєного були враховані.
Більш того, ст. 75 КК України не має заборони її застосування до таких злочинів.
Також є необгрунтованими і доводи апеляції про те, що не було враховано вчинення ОСОБА_3 злочину раніше, оскільки відповідно до вимог ст. 89 КК України вказаний засуджений є особою, раніше не судимою.
Крім того, з урахуванням вже зазначених, а також інших обставин, встановлених по справі, а саме того, що:
- ОСОБА_2 та ОСОБА_3 при дачі пояснень у суді апеляційної інстанції, повністю визнали свою винуватість у вчиненому злочині, розкаялись у скоєному;
- засуджені, на відміну від особи, відносно якої справа виділена в окреме провадження у зв’язку із оголошенням її у розшук, зробили належні висновки для себе, від явки до суду не ухилялись, що свідчить про те, що вони стали на путь виправлення;
- ОСОБА_2 має ряд захворювань, що підтверджено медичною довідкою, ОСОБА_3 є єдиним утримувачем неповнолітніх дітей;
що також свідчить про обгрунтованість висновку суду першої інстанції про можливість виправлення засуджених без ізоляції від суспільства, проте за умови здійснення за ними нагляду зі сторони правоохоронних органів, а тому колегія суддів вважає апеляцію прокурора такою, що не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 365,366 КПК України, колегія суддів, '
УХВАЛИЛА:
Апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, залишити без задоволення.
Вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 17 листопада 2008 року щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - залишити без зміни.