Справа №11-а-1109/2009 року

Категорія - ч. 2 ст. 186 КК України

Головуючий в 1 інстанції - Шибко Л.В.

Доповідач - Стрижко С.І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2009 року колегія суддів судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

- головуючого судді Стрижко С.І.

- суддів Ноздрякова В.М., Корнієнко Т.Ю.

- з участю прокурора Пламадяли І.П.

- засудженого ОСОБА_1

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляціями засудженого ОСОБА_1 та його захисника - ОСОБА_2 на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 07 квітня 2009 року, згідно з яким:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Києва, українець, громадянин України, з неповною середньою освітою, не одружений, не працюючий, зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимий: 1) 14.05.2001 р. вироком Жовтневого районного суду м. Києва за ст. 140 ч. 3 КК України (в редакції 1960 р) до 3-х років позбавлення волі; 2) 30.05.2003 р. вироком Солом’янського районного суду м. Києва за ст. 186 ч. 2,190 ч. 2 КК України до 5-ти років позбавлення волі, -

- засуджений за ст. 186 ч. 2 КК України до 4 років позбавлення волі.

Згідно із вироком суду ОСОБА_1 09 червня 2008 року приблизно о 20-30 год. з метою викрадення чужого майна, знаходячись на проспекті Перемоги, 15, в м. Києві зайшов до салону краси „Акварель", де помітивши на столі жіночу сумку потерпілої ОСОБА_3, в якій знаходилося майно -мобільний телефон „Нокіа 6280", вартістю 900 грн., із сім-картою оператора мобільного зв’язку „Київстар", вартістю 25 грн., на рахунку якого знаходилося 5 грн., мобільний телефон „Нокіа 8800", вартістю 7500 грн. із сім-картою оператора мобільного зв’язку „Київстар", вартістю 25 грн., на рахунку якого знаходилося 20 грн., косметика на загальну суму 400 грн., пудра „Isadora", вартістю 110 грн., блиск для губ „Loreal", вартістю 95 грн., туш „Iv sent Loran", вартістю 195 грн., гаманець, вартістю 100 грн., в якому знаходилися 310 грн., а всього майно на загальну суму 9785 грн. відкрито викрав її. З викраденим зник з місця вчинення злочину проте через деякий час був затриманий.

В апеляційній скарзі засуджений ОСОБА_1, не погоджуючись з вироком суду першої інстанції, просить його скасувати, оскільки вважає зазначене рішення незаконним, а призначене йому покарання - занадто суворим та таким, що не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину і особі засудженого. Крім того, апелянт зазначає, що досудове слідство проведено неповно, односторонньо і як наслідок суд першої інстанції дійшов до висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки вважає, що ним був вчинений злочин, передбачений ст. 185 КК України. З урахуванням його стану здоров’я та обставин, що пом'якшують покарання, зазначає про наявність підстав для застосування до нього ст. 69 КК України.

В апеляційній скарзі захисник засудженого - адвокат ОСОБА_2, не погоджуючись з вироком суду першої інстанції, просить його скасувати як незаконний та постановлений з грубим порушенням норм кримінально-процесуального права, оскільки вважає, що інкримінований ОСОБА_1 злочин засуджений не вчиняв. При цьому зазначає, що суд першої інстанції прийшов до хибного висновку про те, що викрадення особистого майна потерпілої було відкритим, оскільки, на думку апелянта, показаннями потерпілої ОСОБА_4 та свідків, не був підтверджений той факт, що засуджений відкрито заволодів майном потерпілої, дії ОСОБА_1 були неправильно інтерпретовані як намагання довести злочин до кінця при одночасному розумінні того, що він був помічений під час скоєння злочину сторонніми особами, а тому дії засудженого мають бути кваліфіковані за ст. 185 ч. 2 КК України.

З урахуванням того, що злочин, передбачений ст. 185 ч. 2 КК України не є тяжким, апелянт просить застосувати до засудженого, який є хворим на туберкульоз, положення ст. 1 Закону України „Про амністію" від 12.12.2008 року та звільнити його від покарання.

Розглядаючи справу відповідно до вимог ст. 275 КПК України, заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення заявлених апеляцій, пояснення засудженого, який підтримав апеляційні скарги та просив з урахуванням його стану здоров'я застосувати до нього ст. 69 КК України і пом’якшити призначене покарання, провівши судові дебати та надавши останнє слово засудженому, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляції

засудженого та його захисника задоволенню не підлягають з таких підстав.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у скоєнні відкритого викрадення чужого майна (грабежу), вчиненого повторно за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджені наявними у справі і наведеними у вироку доказами в їх сукупності, у тому числі показаннями потерпілої, свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, даними, що містяться у протоколі вилучення у засудженого майна ОСОБА_3, які були належним чином досліджені та оцінені судом під час розгляду справи.

Доводи апеляцій захисника та засудженого про те, що ОСОБА_1 не вчиняв грабіж, а натомість таємно заволодів майном потерпілої, тобто вчинив крадіжку, аналогічні їх позиції і під час розгляду справи судом першої інстанції, які були ретельно перевірені районним судом та не знайшли свого підтвердження, є безпідставними та спростовуються наступним.

Як убачається з матеріалів кримінальної справи, зокрема з аналізу показань, які надав засуджений під час судового розгляду справи, ОСОБА_1 не заперечував того, що, коли він, викравши майно потерпілої, намагався зникнути з місця вчинення злочину, під час цих дій, оглядаючи сумку ОСОБА_3, був затриманий свідком ОСОБА_5, який його переслідував під час намагання засудженого зникнути з місця пригоди., тобто засуджений не заперечував того, що після вчинення ним крадіжки, його дії були фактично викриті сторонніми особами, які приймали заходи для затримання засудженого.

Більш того, за показаннями потерпілої та свідків, які суд обґрунтовано поклав в основу обвинувального вироку, ОСОБА_1 вчинив викрадення чужого майна в присутності сторонніх осіб, які фактично бачили і усвідомлювали його дії, а тому свідок ОСОБА_5 почав переслідування засудженого, просив його зупинитися, на що ОСОБА_1 не реагував, а потім, наздогнавши засудженого, за допомогою сили затримав його.

Такі показання потерпілої та свідків були послідовними та підтверджені іншими зібраними по справі доказами. Даних про обмову цими особами засудженого по справі не встановлено.

Будь-яких суттєвих порушень вимог кримінального та кримінально-процесуального закону, які б були безумовними підставами для скасування постановленого судом першої інстанції по цій справі судового рішення, колегією суддів не встановлено.

З огляду на наведене, суд першої інстанції, повно, всебічно та об’єктивно дослідивши зібрані по справі докази, ретельно перевіривши версію ОСОБА_1, що була висунута ним у свій захист, дійшов правильного висновку про доведеність винуватості засудженого у вчиненні ним повторного відкритого викрадення чужого майна, вірно кваліфікував дії засудженого за ст. 186 ч. 2 КК України.

Покарання ОСОБА_1 призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України, відповідає даним про особу засудженого та ступеню тяжкості скоєного ним злочину, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому з урахуванням конкретних обставин справи, даних про особу винного, який раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, на момент вчинення злочину не працював, а також з огляду на тяжкий стан здоров’я ОСОБА_1, суд першої інстанції обґрунтовано призначив засудженому покарання у мінімальних межах санкції ст. 186 ч. 2 КК України.

Саме таке покарання за своїм видом та розміром, колегія суддів вважає справедливим, необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Оскільки обставин, які пом’якшують покарання, по справі не встановлено, підстав для застосування до ОСОБА_1 ст. 69 КК України, як про це ставиться питання в його апеляції, немає.

Оскільки підстав для перекваліфікації дій засудженого на ст. 185 ч. 2 КК України колегією суддів не встановлено, винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого за ст. 186 ч. 2 КК України є доведеною, і згідно із ст. 12 КК України скоєним ним злочин є тяжким, доводи апеляційної скарги захисника про необхідність застосування до засудженого, який хворий на туберкульоз, положення ст. 1 Закону України „Про амністію" від 12.12.2008 року задоволенню не підлягають. Більш того у матеріалах справи відсутні відповідна заява ОСОБА_1 з проханням застосувати до нього акт про амністію та належні медичні дані про наявність хворобу ОСОБА_1 на активну форму туберкульозу та знаходження його на диспансерному обліку, як особи категорії 1,2, 3,4.

Таким чином, підстав для задоволення апеляцій засудженого та захисника із скасуванням вироку суду першої інстанції, як про це ставиться питання в скаргах вказаних осіб, по справі не встановлено.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 365,366, КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляції засудженого ОСОБА_1 та його захисника - адвоката ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 07 квітня 2009 року відносно ОСОБА_1 - залишити без зміни.