Справа №11-а-1068/2009 року
Категорія - ч. 2 ст. 186 КК України
Головуючий в 1 інстанції - Валігура Д.М.
Доповідач - Стрижко С.І.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 червня 2009 року колегія суддів судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
- головуючого судді Бовтрук В.М.
- суддів Стрижко С.І., Таргоній С.В.
- з участю прокурора Карпука Ю.А.
- засудженого ОСОБА_1
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляціями прокурора, який приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції, - старшого помічника прокурора Голосіївського району м. Києва - Дубенської Н.В., засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 18 березня 2009 року, згідно з яким:
- ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Києва, українець, громадянин України, з середньою освітою, зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_1; раніше судимий: 20.08.1999 року Московським районним судом м. Києва за ст. ст. 142 ч.2,208,42 КК України до 8 років позбавлення волі, -
- засуджений за ст. 186 ч. 2 КК України до 4 років позбавлення волі.
- ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженець м. Києва, українець, громадянин України, з середньою освітою, прописаний та проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 не працюючий, раніше судимий: 10.01.2001 року Харківським районним судом м. Києва за ст. 141 ч.2 КК України до 6 років позбавлення волі, постановою Ірпінського районного суду Київської області від 14.04.2006 року звільнений умовно - достроково на 8 місяців 27 днів; 20.12.2007 року Голосіївським районним судом м. Києва за ст. 286 ч. 1 КК України до штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права управляти транспортними засобами строком 1 рік, -
- засуджений за ст. 186 ч. 2 КК України до 4 років позбавлення волі. На підставі ст. 70 ч. 4 КК України вирок Голосіївського районного суду м. Києва, яким ОСОБА_4 засуджений за ст. 286 ч. 1 КК України до штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права управляти транспортними засобами строком 1 рік виконується самостійно.
Згідно із вироком суду першої інстанції ОСОБА_4 та ОСОБА_1, будучи раніше судимими та такими, що мають не зняту та непогашену в установленому порядку судимість, на шлях виправлення не стали і знову повторно вчинили умисний злочин за таких обставин.
Так, ОСОБА_1 08.07.2008 року, приблизно о 04.00 годині, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, знаходячись на території дитячого майданчику за адресою: м. Київ, вул. Васильківська, 11/11, з метою повторного відкритого викрадення чужого майна вступив в злочинну змову із ОСОБА_4.
При цьому, реалізуючи свій злочинний умисел, засуджені, діючи повторно та спільно між собою, підійшли до ОСОБА_5, після чого ОСОБА_4 наніс удар кулаком в область голови потерпілому, а ОСОБА_1 в цей момент зірвав із шиї ОСОБА_5 золотий ланцюжок. В результаті дій засуджених потерпілому були завдані тілесні ушкодження у вигляді: двох синців на передньо-боковій поверхні шиї справа в нижній третині та на боковій поверхні шиї зліва в нижній третині, садна на фоні синця на ділянці передньої поверхні шиї, садна на слизовій нижньої губи в проекції 1 зуба справа і зуба зліва на нижній щелепі, крововиливу на слизовій нижньої губи в проекції З зуба справа на нижній щелепі, які згідно із висновком експерта за №582/и від 15.08.2008 року відносяться до легких тілесних ушкоджень, які привели до розладу здоров' я на термін не більше 6 днів.
Таким чином, застосувавши до ОСОБА_5 насильство, яке не є небезпечним для його життя та здоров’я, подолавши волю потерпілого до опору, ОСОБА_1 та ОСОБА_4, діючи спільно, повторно заволоділи чужим майном на загальну суму 2000 грн.
В апеляційній скарзі засуджений ОСОБА_1, вказуючи на незаконність вироку суду першої інстанції, просив його скасувати, застосувати до нього ст. 69 КК України та призначити більш м’яке покарання, яке б не було пов’язано з позбавлення волі, посилаючись при цьому тяжкий стан свого здоров’я та необхідність проведення йому операції. Крім того, зазначаючи про суперечливі показання потерпілого, які суд безпідставно поклав в обґрунтування своїх висновків, вказує на непричетність ОСОБА_4 до вчиненого проти ОСОБА_5 злочину.
В апеляційній скарзі засуджений ОСОБА_4, не погоджуючись з вироком суду першої інстанції, просить його скасувати як незаконний та такий, що постановлений з грубим порушенням норм кримінально-процесуального права, а справу повернути на додаткове розслідування, оскільки досудове та судове слідство було проведено неповно, та не з’ясовані усі обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи. При цьому ОСОБА_4 вказує на свою непричетність до інкримінованого йому злочину, на відсутність достатніх доказів по справі та безпідставне відхилення як доказів показань обох засуджених та свідка ОСОБА_6- дружини ОСОБА_4 про те, що останній будь-яких злочинних дій проти потерпілого не вчиняв, а крадіжку майна ОСОБА_5 ОСОБА_1 скоїв самостійно.
В апеляції прокурор, який приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції, - старший помічник прокурора Голосіївського району м. Києва - ОСОБА_2, не оспорюючи доведеність винуватості ОСОБА_4 та правильність юридичної кваліфікації його дій, просить вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання ОСОБА_4 - змінити, оскільки суд першої інстанції в порушення норм матеріального права, призначив засудженому покарання не за сукупністю вироків відповідно до ст. 71 КК України, а за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК України. При цьому просить призначивши ОСОБА_4 за ст. 186 ч. 2 КК України покарання у виді 4 років позбавлення волі. Відповідно до ст. ст. 71,72 ч. ч. 3,4 КК України за сукупністю вироків покарання за цим вироком а також за вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 20.12.2007 року, яким ОСОБА_4 засуджений за ст. 286 ч. 1 КК України до штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права управляти транспортними засобами строком 1 рік виконувати самостійно.
Вирок відносно ОСОБА_1 прокурором не оскаржений.
Заслухавши доповідача; пояснення прокурора, який підтримав апеляцію прокурора та заперечував проти апеляцій засуджених; пояснення засудженого ОСОБА_1, який вказував на те, що він самостійно вчинив таємне викрадення майна потерпілого, а ОСОБА_4 до нього злочину не причетний, а тому з урахуванням його стану здоров’я просив задовольнить його апеляцію; провівши судові дебати та надавши засудженому останнє слово; перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляції засуджених задоволенню не підлягають, а апеляція прокурора підлягає задоволенню з таких підстав.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у скоєнні відкритого викрадення чужого майна (грабежу), поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, вчиненого повторно, за попередньою змовою групою осіб за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими та підтверджені зібраними по справі та дослідженими у судовому засіданні доказами в їх сукупності, у тому числі показаннями потерпілого та даними, що містяться у протоколі огляду місця події та висновках судово-медичної експертизи стосовно ступеню тяжкості спричинених ОСОБА_5 тілесних ушкоджень.
Так, потерпілий, як під час досудового слідства на допитах, очних ставках із засудженими та при відтворенні обстановки та обставин подій в категоричній формі стверджував про спільні та узгоджені дії обох засуджених при вчиненні грабежу, вказуючи, що вони умисно назвались вигаданими іменами, при цьому один із злочинів наніс ОСОБА_5 удар в обличчя, а другий - зразу ж після цього зірвав з шиї потерпілого золотий ланцюжок, а потім удвох з місця вчинення злочину втекли.
Наведені показання ОСОБА_5 обґрунтовано покладені в основу обвинувального вироку, оскільки вони повністю узгоджуються з іншими доказами по справі, які наведені у вироку.
Більш того, засуджений ОСОБА_1 фактично з моменту порушення кримінальної справи, у тому числі і в суді апеляційної інстанції, хоча і заявляв про вчинення ним таємного викрадення майна потерпілого, не заперечував тих обставин, що такі дії він вчинив в присутності ОСОБА_4, а потім, після виявлення ОСОБА_5 зникнення свого майна, як ОСОБА_4, так і ОСОБА_1 не тільки не прийняли ніяких заходів для повернення потерпілому його майна, а навпаки своїми сумісними діями, ввівши при цьому ОСОБА_5 в оману, вчиняли вигляд, що допомагають останньому в пошуках його майна, хоча ОСОБА_1 достеменно знав, що це майно знаходиться у нього в кишені, тобто продовжував утримувати у себе викрадене.
Доводи засуджених про те, що ОСОБА_4 непричетний до злочину, скоєного відносно ОСОБА_5, а ОСОБА_1 щодо потерпілого був вчинений злочин, передбачений ст. 185 КК України, були ретельно перевірені судом та обґрунтовано визнані безпідставними, оскільки були повністю спростовані зібраними по справі та наведеними у вироку доказами, у тому числі і показаннями ОСОБА_5 Будь-яких даних про те, що потерпілий обмовив засуджених, яких раніше не знав, у справі не міститься.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що конкретні дії обох засуджених були спрямовані саме на відкрите викрадення чужого майна (грабежу), поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, вчинений повторно, за попередньою змовою групою осіб.
А тому, аналогічні посилання засуджених в апеляційних скаргах є неспроможними та безпідставними, розцінюються колегією суддів, як позиція захисту ОСОБА_1 з метою зменшити ступінь тяжкості вчинених ним злочинних дій, а ОСОБА_4 - як спроба уникнути відповідальності за фактично ним скоєне.
Будь-яких суттєвих порушень вимог кримінального та кримінально-процесуального закону, які б були безумовними підставами для скасування чи зміни постановленого судом першої інстанції судового рішення, колегією суддів по справі не встановлено.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції, повно, всебічно та об’єктивно дослідивши зібрані по справі докази, ретельно перевіривши версії ОСОБА_1 та ОСОБА_4, що були висунута ними у свій захист, дійшов правильного висновку про доведеність винуватості засуджених у скоєнні відкритого викрадення чужого майна (грабежу), поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, вчиненого повторно, за попередньою змовою групою осіб, та правильно кваліфікував дії ОСОБА_1 та ОСОБА_4 за ст. 186 ч. 2 КК України.
Покарання ОСОБА_4 за ст. 186 ч. 2 КК України, розмір якого у виді 4 років позбавлення волі фактично не оспорюється і в апеляції прокурора, призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України, відповідає даним про особу засудженого, який є особою раніше судимою та ступеню тяжкості скоєного ним злочину, який за ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для її виправлення та попередження нових злочинів.
Разом з тим, при призначенні ОСОБА_4 остаточного покарання суд першої інстанції припустився помилки та неправильно застосував норму кримінального закону, оскільки фактично визначив остаточне покарання не за сукупністю вироків з огляду на попередній вирок, а за сукупністю злочинів, пославшись не на ст. 71 КК України, а на ст. 70 КК України, а тому апеляція прокурора підлягає задоволенню, а вирок суду в цій частині зміні, з призначенням ОСОБА_4 остаточного покарання на підставі ст. 71 КК України з урахуванням положень ч. ч. 3,4 ст. 72 КК України.
Покарання ОСОБА_1 призначено також відповідно до вимог ст. 65 КК України, відповідає даним про особу засудженого, який є особою раніше судимою та ступеню тяжкості скоєного ним злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для її виправлення та попередження нових злочинів.
Всупереч доводам апеляції, судом першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_1 був врахований його тяжкий стан здоров’я, а тому розмір покарання визначений у мінімальних межах санкції ст. 186 ч. 2 КК України. З огляду на конкретні обставини справи, дані про особу засудженого та ступень тяжкості вчинених ним дій, відсутність по справі обставин, що пом’якшують покарання, колегія суддів не вбачає підстав для пом’якшення ОСОБА_1 покарання та застосування до нього ст. ст. 69,75 КК України.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 365,366 КПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити, апеляції засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_4 - залишити без задоволення.
Вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 18 березня 2009 року відносно ОСОБА_4 - змінити.
Вважати ОСОБА_4 засудженим за ст. 186 ч. 2 КК України до покарання у виді 4 років позбавлення волі.
На підставі ст. ст. 71,72 ч. ч. 3,4 КК України остаточне покарання ОСОБА_4 за сукупністю вироків визначити у виді 4 років позбавлення волі за цим вироком та у виді штрафу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керувати транспортними засобами на 1 рік за вироком Голосіївського районного суду від 20.12.2007 року, які виконуються самостійно.
В решті вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 18 березня 2009 року щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_1 - залишити без зміни.