Справа № 22-ц-869-Ф/09 р.
Головуючий у першій інстанції Кондрак Н.Й.
Суддя-доповідач Іщенко В.І.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 червня 2009 року м. Феодосія
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:
головуючого судді: Іщенка В.І.
суддів Авраміді Т.С., Полянської В.О.
при секретарі: Алієвій Е.Е.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, відділення державного департаменту реєстрації фізичних осіб Ленінського РВ ГУ МВС України в АР Крим, третя особа Служба у справах дітей Ленінської РДА, про розірвання договору найму, виселення, скасування реєстрації, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 Жаббора Рустамовича на рішення Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 17 березня 2009 року,
ВСТАНОВИЛА:
У травні 2008 року ОСОБА_3 звернулася до Ленінського районного суду АР Крим з позовом до ОСОБА_7 про визнання недійсним договору найму житлового приміщення та реєстрації. Свої позовні вимоги мотивувала тим, що вона є власником житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1. 23 лютого 2004 року між нею та її братом ОСОБА_7 було укладено договір найму вказаного будинку, який був зареєстрований у Багеровскій селищній раді АР Крим. Вказаний договір був укладений на невизначений строк, проте представником сільради у тексті договору було вказано, що договір найму укладений з 23 лютого 2004 року постійно. Позивачка вважала, що слово постійно означає, що строк договору найму невизначений, оскільки не вказана дата його закінчення, і внаслідок поганого знання російської мови вона підписала договір. З відповідачем було оговорено, що в будинку він бути проживати один, та сплачувати усі комунальні послуги та плату за користуванням її будинком у сумі 500 грн. щомісячно, однак у договорі ці обставини вказані не були. В 2007 році позивачка дізналася, про вселення в будинок співмешканки відповідача та двох дітей і стала вимагати виселення, оскільки будинок був необхідний для проживання її сім’ї. Оскільки відповідач добровільно не звільнив будинок, то вона послала йому письмове попередження про необхідність звільнення будинку у двомісячний термін, але відповідач не звільнив будинок у вказаний строк. Таким чином, при укладенні договору найму від 23 лютого 2004 року були порушені вимоги ст. 367,759,762,763 ЦК України, оскільки у договорі не визначено всі його суттєві умови, крім того, дана угода не направлена на реальне настання правових наслідків і не відповідає її волевиявленню, оскільки вона не мала намір здавати будинок у постійне безкоштовне користування відповідача. На підставі вищевказаного позивачка просила визнати договір найму житлового будинку АДРЕСА_1 від 23 лютого 2004 року недійсним та зобов’язати відповідача звільнити вказаний будинок і визнати недійною державну реєстрацію ОСОБА_7 за вказаною адресою. В подальшому ОСОБА_3 доповнила свої позовні вимоги, та просила розірвати договір найму житлового будинку АДРЕСА_1 від 23 лютого 2004 року, виселити ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 із будинку АДРЕСА_1, скасувати постійну реєстрацію ОСОБА_7 за вказаною адресою. Крім того позивач вважає даний договір неукладеним на підставі ст. 638 ЦК України, оскільки сторони не досягай згоди по всіх суттєвих умовах договору, якими на підставі ст. 810 ЦК України для договору найму є строк та плата.
Ухвалою Ленінського районного суду АР Крим від 17 березня 2009 року провадження за позовом ОСОБА_3 про розірвання договору найму, виселення, скасування реєстрації в частині позову до відділення державного департаменту реєстрації фізичних осіб Ленінського РВ ГУ МВС України в АР Крим закрито.
Рішенням Ленінського районного суду АР Крим від 17 березня 2009 року, позов ОСОБА_3 задоволений частково: виселено ОСОБА_7, ОСОБА_4 разом з дітьми ОСОБА_5 та ОСОБА_6 із будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житла. В решті позовних вимог відмовлено.
ОСОБА_7 не погодився з рішенням суду та подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване ним судове рішення скасувати та ухвалити нове рішення яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, неповне з’ясування суттєвих обставин по справі і надання неналежної правової оцінки доказам, які надавалися апелянтом. Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що за час проживання у спірному буднику з 1997 року ним було проведено капітальний ремонт будинку, а також прибудовані господарські та інші споруди до будинку, також суд виселивши його та сім’ю не розірвав договір найму, а окрім того безпідставно послався на ст. 683 ЦК України, яка передбачає комплектацію товарів і неправильно вказані прізвища відповідачів ОСОБА_8 і ОСОБА_9 як ОСОБА_6.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_7 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_3 про розірвання договору найму, виселення, скасування реєстрації, суд першої інстанції виходив з того, що в задоволенні вимог про розірвання договору належить відмовити, оскільки у зв’язку з недосягненням згоди щодо всіх його суттєвих умов, що передбачається ст. 638,640 ЦК України, він не може вважатися укладеним. Відповідно не може бути розірвано неукладений договір. Ст. 825 ЦК України, на яку посилається позивач в обгрунтування позовних вимог, передбачає підстави розірвання договору найму житла. Мотиви позову про розірвання договору найму в зв’язку з порушенням відповідачем його умов та необхідності проживання позивача з членами його сім’ї і в той же час посилання на не укладення договору є суперечливими і взаємовиключними. Оскільки позивачем не заявлено інших вимог то вони не можуть розглядатися судом. Також суд першої інстанції зазначив, що згідно ст. 821 ЦК України у разі спливу строку договору найму житла наймач має переважне право на укладення договору найму житла на новий строк. Не пізніше, ніж за три місяці до спливу строку договору найму житла наймодавець може попередити наймача про відмову від укладення договору на новий строк. Як вбачається з договору від 23 лютого 2004 року, фактично строк його дії не встановлений, оскільки з визначення даного договору, відповідно до ст. 810 ЦК України, він є строковим і не може бути укладеним на постійно. Таким чином, даний договір було укладено на строк 5 років, і відповідно, його термін закінчився 23 лютого 2009 року. Зверненням до відповідача про звільнення будинку та з позовом до суду про виселення позивач фактично виявила свою волю про небажання укладати договір на новий строк в зв’язку з необхідністю використання житла для власного проживання. Таким чином у будь якому випадку строк дії даного договору сплив і наймодавець відмовився від його укладення з наймачем на новий строк. Таким чином, суд першої інстанції вказав, що відповідачі без достатніх правових підстав проживають в АДРЕСА_1, належному на праві власності позивачу, і підлягають виселенню без надання іншого житла.
З такими висновками суду погоджується колегія суддів, оскільки судом правильно встановлені фактичні обставини справи, характер спірних правовідносин і ухвалено судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального закону.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те що термін дії договору найму закінчився 23 лютого 2009 року, що відповідає вимогам ч. 1 ст. 821 ЦК України, якою передбачено, що якщо у договорі строк не встановлений, договір вважається укладеним на п’ять років і оскільки договір найму сторони уклали 23 лютого 2004 року, то п’ятирічний термін дії договору закінчився 23 лютого 2009 року і відсутній предмет спору на момент розгляду справи у суді.
Не заслуговує на увагу посилання апелянта ОСОБА_7 на ту обставину, що в період проживання у будинку ним проведено капітальний ремонт будинку та побудовані господарські споруди, що не було враховано судом при розгляді справи, оскільки при розгляді справи у суді першої інстанції апелянтом такі позовні вимоги не заявлялися, а суд першої інстанції розглядає справу у межах вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Також є необгрунтованим посилання ОСОБА_7 про безпідставне посилання суду першої інстанції на ст. 683 ЦК України, яка передбачає комплектацію товарів, оскільки колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково вказав, що керується вказаною статтею, оскільки в мотивувальній частині рішення суд правильно посилається на ст. 638 ЦК України, розкривши її зміст.
Не відповідає матеріалам справи і посилання апелянта на порушення судом вимог ст. 210 ЦПК України, оскільки на його думку у рішенні суду неправильно вказані прізвища ОСОБА_8 і ОСОБА_9, як ОСОБА_6, оскільки правильність написання прізвищ відповідачів, як ОСОБА_6, підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_6 і посвідченням особи ОСОБА_4.(а.с. 142Д43) *
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про правильність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, ухвалення його з дотриманням вимог норм матеріального і процесуального права, з урахуванням усіх суттєвих обставин у справі та наданням належної правової оцінки доказам у справі, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_7 та скасування оскаржуваного ним рішення не вбачається.
На підставі наведеного і, керуючись статтями 303,307,308,313-315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати по цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 на рішення Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 17 березня 2009 року відхилити.
Рішення Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 17 березня 2009 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців до суду касаційної інстанції.