Справа № 22ц-12752009 р.
Категорія: 41,42
Головуючий по 1 інстанції Штих К.М.
Доповідач в апеляційній інстанції Скіць М.І.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 липня 2009 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючого Ювшина В.І.
суддів Скіця М.І., Сіренка Ю.В.
при секретарі Шульга Я.В.
з участю адвокатів ОСОБА_2, ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 12 травня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про виселення без надання іншого житлового приміщення та визнання особи такою, що втратила право на користування житлом, -
ВСТАНОВИЛА:
В грудні 2008 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про виселення без надання іншого житлового приміщення, посилаючись на те, що він з відповідачкою перебуваючи в зареєстрованому шлюбі проживали в будинку його матері за адресою АДРЕСА_1, який 18 травня 2004 року за договором дарування перейшов у його власність. Шлюб з відповідачкою розірвали 16 жовтня 2006 року в Канівськім райсуді про що 3 листопада 2006 року відділом РАЦС Канівського МРУЮ видано свідоцтво про розірвання шлюбу.
Після розірвання шлюбу відповідачка разом з їх неповнолітніми дочкою і сином продовжує проживати та зареєстрована в його будинку, а він змушений проживати на квартирах по найму, або у родичів, не має змоги користуватися будинком, іншого житла він не має.
Просив суд визнати відповідачку такою, що втратила право на житло та виселити її з належного йому будинку без надання іншого жилого приміщення.
Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 12 травня 2009 року позов задоволено частково. Виселено ОСОБА_4 із будинку АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.
Знято ОСОБА_4 з реєстрації в будинку АДРЕСА_1.
В задоволенні позовних вимог про визнання ОСОБА_4 такою, що втратила право користування жилим приміщенням відмовлено за безпідставністю.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення райсуду скасувати як постановлене при невідповідності висновків суду обставинам справи, із неправильним застосуванням норм матеріального права та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в частині задоволених вимог.
Заслухавши пояснення сторін, що з’явилися, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи позовні вимоги Ш. про виселення відповідачки з будинку N 9, міськрайонний суд керувався тим, що ОСОБА_4 зобов’язана звільнити жиле приміщення згідно з вимогами ст. 391 ЦК України т.я. не є членом сім»ї позивача і відповідно до положень ст. ст. 64,168,169 ЖК України підлягає виселенню.
Проте з такими висновками міськрайонного суду погодитися не можна.
Відповідно до вимог ст. 391 ЦК власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо ці порушення не були поєднані з позбавленням володіння.
Як убачається із матеріалів справи, спірний жилий будинок належить на праві власності ОСОБА_5 на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 18 травня 2004 року (а.с. 11) .
Судом встановлено, що з 1996 року за згодою тодішнього власника зазначеного будинку відповідачка поселилась в спірний будинок де і проживає до цього часу з двома неповнолітніми дітьми.
Розглядаючи питання про усунення перешкод у користуванні жилим будинком, суд мав з’ясувати, на які передбачені законом підстави для виселення відповідачки посилався позивач, оскільки відповідно до ст. 9 ЖК ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбачених законодавством.
Задовольняючи позов, міськрайонний суд цих вимог закону не врахував.
Вирішуючи спір, міськрайонний суд прийшов до помилкового висновку про те, що відповідачка не є членом сімї власника жилого будинку.
Згідно зі ст. 156 ЖК члени родини власника жилого будинку, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить на праві власності, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
До членів сім»ї власника будинку належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
Відповідно до ст. 157 ЖК члена сім’ї власника (в тому числі колишнього) може бути виселено у випадках, передбачених ч. 1 ст. 116 ЖК, а не у зв’язку з тим, що приміщення необхідне для проживання самого власника.
На ці положення закону суд уваги не звернув і не з’ясував, на яких підставах, передбачених нормами ЖК, позивач має право порушити питання про виселення відповідачки враховуючи, що правила ч. 3 ст. 168 ЖК про можливість розірвання за вимогою наймодавця укладеного на невизначений строк договору найму жилого приміщення в будинку, що належить громадянину, лише за умови, що займане наймачем приміщення необхідне для проживання наймодавця та членів його сім’ї (з попередженням про розірвання договору за три місяці) не суперечать положення ст. ст. 319,391 ЦК
України щодо здійснення громадянином права приватної власності. В даному разі йдеться не про встановлення обмежень власнику розпоряджатися своїм майном, а про виконання зобов’язань, котрі виникли внаслідок розпорядження власником своїм майном однак договір найму жилого приміщення після припинення шлюбу між сторонами не укладався.
Не можна погодитись з рішенням суду першої інстанції і в частині зняття ОСОБА_4 з реєстрації в спірному будинку т.я. дана вимога позивачем не заявлялась, а відповідно до вимог ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, а тому суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції не може залишатися в силі, оскільки при його ухваленні суд допустив порушення як норм матеріального так і норм процесуального права, що відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України є обов’язковою підставою для скасування рішення суду і ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову в частині задоволених вимог.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 9,64,156,157,168 ЖК України, ст. ст. 307,309,314,316 ЦПК України, колегія суддів,
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 12 травня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про виселення без надання іншого житлового приміщення та зняття з реєстрації скасувати.
Відмовити ОСОБА_5 в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4 про виселення без надання іншого житлового приміщення та зняття з реєстрації.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення набирає чинності одразу після проголошення і може бути оскаржене до Верховного Суду України в касаційному порядку протягом двох місяців.