Справа №22ц-1844,2009 р

Категорія 45

Головуючий у 1-й інстанції Стамбула М.І.

Доповідач - Лісова Г.Є.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2009 року червня місяця 25 дня колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в складі:

Головуючого - Лісової Г.Є.

Суддів:Семиженка Г.В., Бугрика В.В.

при секретарі Борисовій О.В.

з участю прокурора Пуляєва І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою прокурора м. Херсона на рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 14 квітня 2009 року за позовом прокурора м. Херсона в інтересах Херсонської міської ради до ОСОБА_3, третя особа - управління з контролю за використанням та охороною земель у Херсонській області про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та відшкодування шкоди

ВСТАНОВИЛА:

9.01.2008 року прокурор м. Херсона звернувся в суд з позовом в інтересах Херсонської міської ради до ОСОБА_3, третя особа - управляння з контролю за використанням та охороною земель у Херсонській області про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.

В обгрунтування позовних вимог посилався на те, що в ході перевірки додержання вимог земельного законодавства 11.07.2007 року Херсонським міжрайонним відділом управління з контролю за використанням та охороною земель у Херсонській області встановлено факт самовільного використання ОСОБА_3 земельної ділянки площею 319 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1 під розширення присадибної земельної ділянки, про що складено акт.

Відповідач не виконав приписи про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки від 11.07. та 3.09.2007 року. За виявлені порушення його було притягнуто до адміністративної відповідальності, однак і після цього земельна ділянка не була звільнена.

Прокурор просив зобов’язати відповідача привести у придатний для використання стан та звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 319 кв.м. розташовану по АДРЕСА_1. Стягнути з ОСОБА_3 шкоду в розмірі 4109 грн 74 коп. заподіяну внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки.

Справа судом розглядалася повторно.

Рішенням Дніпровського районного суду від 14 квітня 2009 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі на рішення суду прокурор просить його скасувати і постановити нове рішення, яким зобов’язати ОСОБА_3 привести у придатний для використання стан та звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,017878 га розташовану по АДРЕСА_1, стягнути з відповідача шкоду, заподіяну внаслідок самовільного зайняття зазначеної земельної ділянки, посилаючись на порушенння судом норм матеріального і процесуального права.

У судовому засіданні прокурор апеляційну скаргу підтримав з підстав викладених у ній, вважає, що рішення суду слід скасувати, як незаконне.

ОСОБА_3 та його представник апеляційну скаргу не визнали, просять її відхилити як безпідставну.

Перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову суд виходив з того, що органом місцевого самоврядування вирішується клопотання ОСОБА_3 про додаткове відведення йому земельної ділянки площею 350 кв.м. під розширення раніше наданої земельної ділянки площею 436 кв.м. для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1.

Проте з таким висновком суду не можна погодитися з наступних підстав.

Відповідно до ст. 125 ЗК України, чинної на час постановления судом даного рішення, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Факт самовільного зайняття ОСОБА_3 земельної ділянки по АДРЕСА_1 підтверджується актами перевірки дотримання вимог земельного законодавства управлінням з контролю за використанням та охороною земель у Херсонській області від 11.07,3.09,3.10. 2007 року; 2.04.2009 року; приписами від 11.07., 3.09.2007 року; протоколом про адміністративне правопорушення від 3.09.2007 року, постановами про накладення адміністративного стягнення №153 від 17.08. та №176 від 18.09.2007 року.

Згідно з ст. 212 ЗК самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Оскільки судом було встановлено, що ОСОБА_3 володіє земельною ділянкою площею 0,017878 га, яка йому у встановленому законом порядку не надавалася, то суд необгрунтовано відмовив у задоволенні позову про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, а тому рішення в цій частині слід скасувати і ухвалити нове рішення, позов в цій частині задовольнити, що не позбавляє ОСОБА_3 права звернутися до органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу цієї земельної ділянки у власність або надання у користування.

На думку колегії суддів у даному випадку повернення самовільно зайнятої земельної ділянки повною мірою компенсує шкоду, заподіяну самовільним зайняттям земельної ділянки, а тому суд підставно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_3 4109 грн 74 коп., а отже в решті рішення суду слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 303,307,309 ЦПК України, стст 125,212 ЗК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора м. Херсона задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 14 квітня 2009 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.

Зобов’язати ОСОБА_3 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,017878 га розташовану в АДРЕСА_1.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції