Справа № 11-а939/2009 р.
Категорія ст. 185, ч. 3, КК
Головуючий у 1 інстанції Квасневська Н.Д.
Доповідач Журавель О.О.
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 травня 2009 року колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:
Головуючого судді Дембовського С.Г.,
Суддів: Таргоній С.В., Журавля О.О.
За участю прокурора Мінакової Г.О., засудженого ОСОБА_1,
розглянула у відкритому засіданні в приміщенні суду кримінальну справу за апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Печерського районного суду міста Києва від 4 березня 2009 року, яким
ОСОБА_1, народжений ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Коростишев Житомирської області, українець, особа без громадянства, з середньою освітою, не працює, не одружений, без постійного місця проживання та реєстрації, раніше судимий:
1. 17 жовтня 1997 року Болградським районним судом Одеської області за ч.2 ст. 140 КК України 1960 року на шість місяців позбавлення волі;
2. 27 січня 1998 року Приморським районним судом міста Одеси за ст. ст. 17, ч.2 та 140 КК України 1960 року на два роки позбавлення волі;
3. 22 червня 2000 року Центральним районним судом міста Одеси за ст. 94 КК України 1960 року на вісім років позбавлення волі, звільнений із місця позбавлення волі 16 листопада 2007 року за скінченням строку відбування покарання,
засуджений за ч. 3 ст. 185 КК України до позбавлення волі строком на два роки.
Справу розглянуто із застосуванням ст. 299 КПК України.
Розглянувши справу, судова колегія, -
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_1 засуджений за те, що о 23 годині 40 хвилин 8 листопада 2008 року повторно таємно, шляхом проникнення в приміщення корпусу АДРЕСА_1, викрав майно ОСОБА_2, а саме сейф вартістю 300 гривень, в якому знаходились гроші в гривнях та доларах США, на загальну суму 45 133 гривні 07 коп., завдавши значної шкоди потерпілому, після чого з місця злочину втік, але був невдовзі затриманий.
В апеляції прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції не піддається сумніву правильність висновків цього суду щодо фактичних обставин справи, доведеності провини засудженого та юридичної кваліфікації скоєного ним, але ставиться питання про скасування вироку в частині призначеного засудженому покарання з мотивів неправильного застосування судом норм матеріального права та явної несправедливості цього покарання внаслідок надмірної його м’якості.
На обґрунтування прокурор вказує, що ОСОБА_1 вчинив злочин, передбачений ч. 3 ст. 185 КК України, санкція якої передбачає покарання у вигляді позбавлення волі строком від 3 до 6 років, в той час, як засудженому без будь-яких мотивів, обґрунтувань, та посилань на ст. 69 КК України суд визначив покарання нижче, від найнижчої межі.
На цих підставах прокурор просить скасувати вирок в частині призначеного покарання та призначити ОСОБА_1 нове покарання у вигляді позбавлення волі строком на чотири роки.
Заслухавши доповідь судді, виступи прокурора на підтримку апеляції, а засудженого - проти її задоволення, провівши судові дебати та надавши останнє слово засудженому, перевіривши та обговоривши доводи сторін в сукупності з матеріалами кримінальної справи, судова колегія визнає наступне.
Висновки суду першої інстанції про вчинення ОСОБА_1 за описаних у вироку обставин злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України ґрунтуються не лише на особистому визнанні своєї провини засудженим, а й на сукупності інших відносних, допустимих, достовірних та достатніх для цих висновків доказів, які надані слідчим органом, ніким не піддавались сумнівам в судовому засіданні, не заперечуються в апеляції, а тому судова колегія в цих частинах зазначеним висновкам оцінки не дає і погоджується з кваліфікацією дій ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 185 КК України.
Що стосується питання про вид та розмір покарання, яке належить відбувати засудженому, то, при вирішенні цих питань суд взяв до уваги, і це прямо записано у вироку, суспільну небезпечність і характер скоєного злочину, особу підсудного, який на обліку у лікарів наркологів та психіатрів не перебуває, негативно характеризується, на шлях виправлення не став, належних висновків для себе не зробив, маючи не зняту та не погашену судимість вчинив новий злочин, не має постійного місця проживання та реєстрації.
Відповідно до ст. 66 КК України обставинами, що пом’якшують покарання винного, суд визнав щире каяття та з’явлення із зізнанням, що й було запропоновано слідчими органами в обвинувальному висновку.
В силу ст. 67 цього ж кодексу суд послався на відсутність обставин, що обтяжують покарання винного, що також було запропоновано в обвинувальному висновку органом досудового слідства.
На цих підставах суд прийшов до висновку про необхідність призначити покарання винному у вигляді позбавлення волі.
Таким чином, аналіз даних у вироку висновків в частині необхідності призначення покарання ОСОБА_1 у вигляді позбавлення волі вказує, що при цьому суд не перелічував
сукупності пом’якшуючих покарання обставин та умов призначення більш м’якого або нижчого від найнижчої межі покарання, ніж визначено санкцією ч. 3 ст. 185 КК України, передбачених ст. ст. 69,69і КК України, і не мав наміру застосовувати ці правові норми, а визначаючи ОСОБА_1 покарання у вигляді позбавлення волі строком на два роки, тобто нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією ч. 3 ст. 185 КК України, допустив помилку.
Крім того, аналіз матеріалів даної кримінальної справи показує, що орган досудового слідства, а за ним і суд у вироку, помилково послались на наявність пом’якшуючої покарання обставини - „з’явлення із зізнанням" в діях ОСОБА_1, оскільки, як він сам це послідовно визнавав на досудовому слідстві та в суді, фактично він був затриманий охоронцем з викраденим невдовзі після вчинення злочину і, більш того, початково намагався вирватися і втекти від нього.
За таких обставин, хоча в матеріалах справи і мається складений від імені ОСОБА_1 документ, названий „протокол явки з повинною", насправді він не може бути розцінений як саме з’явлення із зізнанням, а лише як виявом визнання своєї провини та щирого каяття у вчиненому, при цьому суд першої інстанції на останню обставину послався у вироку правильно.
Отже, не вбачаючи інших, передбачених ст. ст. 66,69,69і КК України, підстав для застосування до ОСОБА_1 покарання нижчого від найнижчої межі, передбаченої санкцією ч. 3 ст. 185 КК України, судова колегія визнає, що винному призначено явно несправедливе внаслідок надмірної м’якості покарання.
Більше того, оскільки ОСОБА_1 починаючи з 1997 року двічі був засуджений до позбавлення волі за аналогічні корисливі злочини, втретє він був засуджений за умисне вбивство, а відбуваючи це останнє покарання допустив, як видно з характеристики, 35 порушень, за які притягувався до відповідальності і адміністрацією установи, в якій відбував покарання, визнаний таким, що на шлях виправлення не став; після звільнення з місць позбавлення волі він не працевлаштувався, жив без постійного місця проживання та реєстрації; в період не знятої та не погашеної судимості вчинив новий злочин, колегія суддів визнає, що головні засади покарання, які полягають не лише у виправленні та перевихованні засудженого, а й карі за скоєне та упередженні вчинення нових злочинів ним самим та іншими особами, можуть бути досягнуті лише в умовах позбавлення його волі, до того ж, - на строк, більший від мінімального, передбаченого санкцією правової норми, за якою його засуджено.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 365,366 КПК України, судова колегія, -
ПРИСУДИЛА:
Апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити повністю.
Вирок Печерського районного суду міста Києва від 4 березня 2009 року відносно ОСОБА_1 в частині призначеного покарання скасувати.
Призначити ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 185 КК України покарання у вигляді позбавлення волі строком на чотири роки.
В решті вирок залишити без змін.
На вирок морже бути подано касаційну скаргу, касаційне подання протягом одного місяця з моменту його проголошення, а засудженим - у той же строк з моменту вручення йому копії вироку до Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України через Апеляційний суд міста Києва.