УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №33-1232/2010                                      

Категорія: ст. 122 ч. 3 КУпАП

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    12 липня 2010 року суддя судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду міста Києва Бєлан Н.О., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 з участю останнього на постанову судді Солом’янського  районного суду м. Києва від 15.06.2010 року,-

встановила:

Цією постановою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122 ч. 3 КУпАП, та накладено стягнення у виді штрафу розміром 510 гривень.

Суд встановив, що ОСОБА_1, 01.05.2010 року о 9 год. 38 хв., керуючи автомобілем «Ніссан» д.н.з. НОМЕР_1 на 171 кілометрі автодороги Київ-Чоп, на порушення вимог, перед п. 12.9 Правил дорожнього руху, рухався зі швидкістю 127 км/год. в зоні дії знаків 3.29 (70 км/год.) та 1.37 (дорожні роботи), перевищивши обмежену швидкість руху на 57 км/год., що було зафіксовано приладом для вимірювання швидкості Беркут №0601013.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить постанову судді місцевого суду скасувати, а провадження закрити за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

На обґрунтування свої доводів ОСОБА_1 вказує, що показник швидкості пристрою Беркут не може вважатися доказом, бо неможливо встановити належність показнику швидкості саме його автомобілю, стверджуючи при цьому, що він рухався у транспортному потоці разом із іншими автомобілями із дозволеною швидкістю руху, що підтверджували і свідки ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Крім того, апелянт вважає, що протокол про адміністративне правопорушення складено з порушенням вимог ст. 251 КУпАП та п. 2.14 «Інструкції з організації провадження та діловодства у справах про адміністративні порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху».

Скаржник також стверджує, що інспектор ДАІ не надав йому документів на підтвердження своєчасного проходження перевірки та державної метрологічної атестації приладу для вимірювання швидкості Беркут №0601013, а також він не був обізнаний із характеристиками можливих похибок, у зв’язку із чим заміри швидкості, як вважає ОСОБА_1, були проведені із порушенням Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність», що виключає їх подальше використання в якості доказів у справі.

Більш того, ОСОБА_1 вважає, що він не був повідомлений належним чином про час та місце слухання справи в місцевому суді 15.06.2010 року, бо отримав повістку лише 11.06.2010 року; до вказаного повідомлення не було додано копії адміністративних матеріалів і не зазначено обставини про притягнення його до адміністративної відповідальності.

Апелянт також зауважує, що попередній розгляд справи не проводився, а саме судове засідання проводилося без аудіозапису технічними засобами.

    Вислухавши ОСОБА_1, який підтримав подану апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, зіставивши їх з доводами, наведеними в апеляції, вважаю її такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно постанови, суддя на обґрунтування висновку про вчинення цього правопорушення, послався на протокол про адміністративне правопорушення, звіт порушень швидкості, даними яких встановлені зазначені обставини цієї дорожньої події, і які спростовують посилання апелянта на відсутність його вини у вчиненні даного адміністративного правопорушення.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 пояснив, що 01.05.2010 року він рухався у щільному потоці автомобілів із дозволеною швидкістю руху, а деякі автомобілі здійснювали обгін його автомобіля. Тому, показники радару Беркут із зафіксованою швидкістю 127 км/год. на час порушення о 9 год. 38 хв., на його переконання, належить іншому автомобілю, який інспектор не зупинив, оскільки саме в такий час він ще не доїхав до зони реагування радару.

Однак, такі твердження апелянта суперечливі і не заслуговують на увагу, бо спростовуються доказами, наявними у матеріалах справи, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення від 01.05.2010 року серія АМ 132277 (а.с. 1) та звітом порушень швидкості (а.с. 2), з якого убачається, що саме в цей час зафіксована швидкість, яка перевищує дозволену, і саме в цей час був зупинений автомобіль правопорушника.  

Доводи останнього, що автомобіль, який рухався з такою швидкістю, але не був зупинений інспектором, слід визнати непереконливими, бо є його здогадкою.

На такі обставини правопорушник не звертав увагу інспектора і не посилався на те, що їхав у щільному потоці автотранспорту.

Більш того, у судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_1 сам зауважив, що свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_2, які перебували у салоні його автомобіля, могли й не бачити показників швидкості.

Отже, підстав сумніватися у правильності даних звіту порушень швидкості немає.

Крім того, апелянт також пояснив, що під час складання відносно нього протоколу, він не вимагав у інспектора ДПС свідоцтво про повірку робочого засобу вимірювальної техніки, проте, ознайомившись із таким свідоцтвом у судовому засіданні апеляційної інстанції (а.с.3) про проходження сертифікації дистанційного вимірювача швидкості «Беркут» №0601013, у нього немає сумніву у тому, що вказаний засіб не є придатним до застосування.

Також не заслуговують на увагу посилання апелянта на порушення суддею вимог закону при розгляді цієї справи, бо не відповідні матеріалам, що містяться в ній.

Не є обґрунтованими і посилання апелянта на невідповідність протоколу про адміністративне правопорушення вимогам ст. 251 КУпАП та п. 2.14 «Інструкції з організації провадження та діловодства у справах про адміністративні порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху», бо таких порушень під час складання протоколу не виявлено.

Більш того, Інструкція, на яку посилається ОСОБА_1 втратила чинність на підставі Наказу МВС України №77 від 26.02.2009 року.

Отже, докази що містяться у справі підтверджують висновок у протоколі про адміністративне правопорушення, що ОСОБА_1 перевищив обмежену швидкість на 57 км/год., тобто, порушив п. 12.9 Правил дорожнього руху.

Додаткових доводів, які б спростовували висновки оскаржуваної постанови та підтверджували порушення вимог чинного адміністративного законодавства при прийнятті оскаржуваної постанови, та відповідних додаткових доказів в скарзі не наведено і до апеляційного суду не надано.

За таких обставин постанова судді є законною та обґрунтованою. Під час її розгляду були ретельно перевірені всі докази в їх сукупності, і висновок про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122 ч. 3 КУпАП, ґрунтується на матеріалах справи, тому підстав для її скасування не вбачаю.

Керуючись ст. 294 КУпАП,

Постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову судді Солом’янського районного суду м. Києва від 15 червня 2010 року відносно нього – без зміни.

    Постанова суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Апеляційного суду

міста Києва Н.О. Бєлан