№ 2-3518/10

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ       УКРАІНИ

16 липня 2010 року                         м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді             Дмитрюк О.В.,

при секретарі                 Прохорові Р.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя про зобов’язання вчинити певні дії та визнання бездіяльності неправомірною, -

        ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому зазначив, що має статус дитини війни, тому відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 01.01.2006 року має право на одержання пенсії, підвищеної на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.  

Посилаючись на те, що виплати пенсії проведені відповідачем у меншому, ніж передбачено згаданим Законом розмірі, позивач просить визнати незаконною відмову у здійсненні перерахунку та виплаті у повному обсязі підвищення до пенсії згідно Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 01.01.2006 року по день ухвалення рішення, зобов’язати відповідача здійснити перерахунок та сплатити підвищення до пенсії згідно Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за вказаний період.

   Оскільки позовна давність пропущена ним з поважних причин, просить її поновити.

В судове засідання позивач не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи без його присутності, на позові наполягає, просить його задовольнити.

Представник відповідача до суду не з’явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, надав письмове звернення, яке містить заперечення проти задоволення позову та прохання про вирішення спору без участі його представника.

За згаданих обставин у відповідності до ст. 169 ЦПК України суд вважає за можливе провести судовий розгляд без участі представника УПФУ.

Письмове звернення УПФУ в Шевченківському районі містить заперечення проти задоволення позову з посиланням  на те, що дії відповідача повністю відповідають чинному законодавству України, вчинені у межах повноважень відповідача і у спосіб, встановлений законом, з дотриманням вимог бюджетного законодавства, оскільки відповідач є розпорядником бюджетних коштів.

З’ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд знаходить вимоги позивача обґрунтованими і такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що предметом спору по справі є право позивача на отримання передбаченого статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, та захист цього права від порушень з боку органів пенсійного фонду, які проявлені у вигляді бездіяльності суб'єкта владних повноважень, уповноваженого державою на надання визначених Законом  України «Про соціальний захист дітей війни» № 2195-IV від 18.11.2004 року  пільг.

Позивач відповідно до вимог ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» № 2195-IV від 18.11.2004 р., який набрав чинності з 01.01.2006 року, має статус дитини війни та перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Шевченківському районі Запорізької області.

 Статтею 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на Пенсійний фонд покладене керівництво та управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов'язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.

Відповідно до п.15 Положення «Про Пенсійний фонд України» Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження через створені в установленому порядку територіальні управління

Таким чином, вищенаведені норми свідчать про те, що обов'язок по призначенню, нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивачу, передбаченої ст.6 Закону України  № 2195-IV від 18.11.2004 року, покладено на відповідні територіальні управління за місцем проживання позивачів.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» пенсії або щомісячне грошове утримання чи соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, дітям війни підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Дія статті 6 зазначеного Закону зупинена на 2006 рік Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік». Протягом 2007 року підвищення пенсій дітям війни здійснювалось в порядку, встановленому ст. 111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», яка передбачала виплату цього підвищення особам, що є інвалідами війни, у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 визнані такими, що не відповідають Конституції України, положення п. 12 ст. 71 та ст. 111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік».

З 1 січня 2008 року відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, дітям війни виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 визнані такими, що не відповідають Конституції України, положення п. п. 1, 2 ст. 41 Розділу П Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Згідно із ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Відповідно до ч.2 ст.150 Конституції України до повноважень Конституційного Суду України належить: офіційне тлумачення Конституції України та законів України. З питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Як вже зазначено, Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп від 09.07.2007 року визнані неконституційним положення п.12 ст.71 та ст.111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», що призупиняли на 2007 рік дію ст.6 Закону № 2195-IV від 18.11.2004 року, а відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 10-рп від 22.05.2008 року визнані неконституційним положення п.1,2 ст.41 Розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

З огляду на наведені норми стосовно правовідносин, які склалися, суд вважає, що право позивача на отримання за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року включно щомісячного підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону № 2195-IV від 18.11.2004 р. поновлено Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп від 09.07.2007 р., яким визнані неконституційним положення п.12 ст.71 та ст.111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», що призупиняли на 2007 рік дію ст.6 Закону № 2195-IV від 18.11.2004 р.

Право позивача на отримання за період з 22 травня по 31 грудня 2008 року включно щомісячного підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону № 2195-IV від 18.11.2004 р. підтверджено Рішенням Конституційного Суду України № 10рп від 22.05.2008 р., яким визнані неконституційним положення п.1,2 ст.41 Розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Вказані рішення Конституційного суду України мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статті зазначеного закону, тому суд дійшов до висновку про обов'язок відповідача призначити, нарахувати та виплатити позивачам за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року включно та за період з 22 травня по 31 грудня 2008 року включно державну соціальну підтримку у розмірі, встановленому статтею 6  Закону № 2195-IV від 18.11.2004 р.

Виходячи з викладеного суд знаходить всі підстави для застосування судового захисту права позивача за вказані періоди.

Право позивача на отримання за період з 1 січня 2009 року по 16 липня 2010 року включно (по день ухвалення рішення суду у цій справі) щомісячного підвищення до пенсії підтверджено безпосередньо вимогами ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», які за вказаний період є чинними.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акту, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Враховуючи приписи зазначеної у попередньому абзаці норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та положення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», якою встановлено право особи зі статусом дитини війни на отримання щомісячного підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, суд вважає, що відповідач зобов'язаний призначати, нараховувати та виплатити позивачу підвищення до пенсії на 30 відсотків, виходячи із розміру встановленого у липні-грудні 2007 р., у травні-грудні 2008 р., та у січні 2009- липні 2010 року мінімального розміру пенсії за віком.

Вирішуючи вимоги позивача  в частині визнання незаконною бездіяльності управління в період з 01.06.2006 року по 09.07.2007 року та з 01.01.2008 по 22.05.2008 року, суд не знаходить підстав для їх задоволення з таких міркувань.

Надання дітям війни соціальної підтримки є державною програмою соціальної допомоги, яка згідно ст.87 Бюджетного кодексу України відноситься до видатків Державного бюджету, а Пенсійний фонд України згідно ст.21 Бюджетного кодексу України є розпорядником бюджетних коштів для здійснення програми соціальної підтримки дітям війни та відповідно до ч.4 ст.22 Бюджетного кодексу України розробляє план своєї діяльності відповідно до завдань та функцій, визначених нормативно-правовими актами, виходячи з необхідності досягнення конкретних результатів за рахунок бюджетних коштів, а також розробляє на підставі плану діяльності проект кошторису та бюджетні запити і подає їх до Мінфіну України чи місцевому фінансовому органу, затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нічого рівня (до яких відноситься і відповідач) та інше.

Оскільки, як встановлено судом, протягом зазначеного періоду нарахування та виплата пенсії позивачу як особі, що має статус дитини війни, проводилась у відповідності з вимогами бюджетного законодавства, суд вважає дії відповідача такими, що ґрунтуються на законі, і не вбачає підстав для задоволення позову в цій частині.

Вирішуючи позов в частині вимог про поважність причини пропущення позовної давності, суд керується такими мотивами.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а в силу ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Згідно із ч. 5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Оскільки давність звернення позивача за захистом порушеного права ним не пропущена, суд вважає його вимоги про поновлення позовної давності безпідставними і такими, що не відповідають способам судового захисту права, так як у відповідності до наведених норм  навіть за умови пропущення давності з поважних причин, вона не поновлюється, а судом визнається, що порушене право підлягає захисту.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 59, 60, 212-215, 292, 294 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя про зобов’язання вчинити певні дії та визнання бездіяльності неправомірною задовольнити частково.

Визнати незаконною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя в частині непризначення, ненарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року включно, розрахованого виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої на час виплат у липні-грудні 2007 року.

Визнати незаконною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя в частині непризначення, ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з 22 травня 2008 року по 16 липня 2010 року включно, виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої на час виплат у травні 2008 року-липні 2010 року.

Зобов'язати У правління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя п ризначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії, передбачене ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за періоди з 09 липня по 31 грудня 2007 року включно, розраховане виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої на час виплат у липні-грудні 2007 року, та з 22 травня 2008 року по 16 липня 2010 року включно, виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої на час виплат у травні 2008 року-липні 2010 року .

 В задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Запорізької області шляхом подання в суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження  протягом 10 днів з дня винесення рішення  і подання апеляційної скарги протягом 20 днів після подання заяви про оскарження або шляхом подачі апеляційної скарги впродовж строку, встановленого для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                  О.В. Дмитрюк