Справа № 2-а-679/10

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е  М      У К Р А Ї Н И

23.06.2010 року             Ленінського районного суду м. Вінниця

в складі:  головуючого  Судді Бойко В.М.

    при секретарі     Паруліте Ю. Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом   ОСОБА_1 до Головного управління пенсійного фонду України у Вінницької області, Державне казначейство України  про неправомірну відмову в перерахунку пенсії та зобов’язання здійснити перерахунок пенсії, суд -

В С Т А Н О В И В  :

    Позивач ОСОБА_1 звернувся до Ленінського районного суду м. Вінниці з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Державного Казначейства України про визнання неправомірною відмову у проведенні перерахунку пенсії, зобов’язання провести перерахунок пенсії.

  Позовні вимоги мотивовані тим, що  ОСОБА_1 є інвалідом другої групи, захворювання  згідно якої пов’язано з виконанням службових обов’язків під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

 Позивач зазначає, що, згідно ст. 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»  № 796 – XІІ від 28.02.1991 року, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, як інваліду другої групи, захворювання  згідно якої пов’язано з виконанням службових обов’язків під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, становить 75 % мінімальної пенсії за віком, а згідно ст. 54 зазначеного закону, державна пенсія інваліда другої групи не може бути нижчою восьми мінімальних пенсій за віком. Відповідно до ч. 3 ст 67 спеціального закону, у разі збільшення прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до ст. 54 спеціального закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю.

ОСОБА_1 наголошує на тому, що основний розмір його пенсії становить 1753,61 грн. та додаткової – 99,60 грн. На звернення останнього відносно перерахунку пенсії, Головним Управлінням Пенсійного Фонду України у Вінницькій області своїм листом від 19.11.2009 року № 1098/Г-12 позивачу було відмовлено з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України №198 від 11.03.2009 року «Деякі питання соціального захисту  окремих категорій громадян», ЗУ «Про державний бюджет України», ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Проте, позивач наголошує на тому, що в зазначеній частині закону України «Про державний бюджет України» рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року визнано неконституційним. А отже, на думку позивача, необхідно було застосувати спеціальний Закон № 796-XІІ від 28.02.1991 року, вихідним критерієм розрахунку державної та додаткової пенсії виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно з ч. 1 ст. 28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» встановлюється в розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

 Також, згідно ЗУ «Про державний бюджет України на 2009 рік» № 835-6, опублікованому в урядовому виданні «Урядовий Кур’єр» від 30 грудня 2008 року, прожитковий мінімум для непрацездатних встановлено на рівні 2008 року і склав 498 грн., на сьогоднішній день прожитковий мінімум для непрацездатних осіб становить – 573 грн.

Таким чином, позивач зазначає, що, у зв’язку з вищевикладеним, розмір державної пенсії інвалідам другої групи, відповідно до ст. 54 спеціального закону повинна становити з розрахунку – 573,00 грн. х 8 = 4 584,00 грн., а додаткової з розрахунку – 573,00 грн. х 75 % = 429,75 грн. Всього розмір пенсії повинен становити  4 584,00 грн. + 429,75 грн. = 5 013,75 грн.

 Крім того, на теперішній час, згідно п. 19 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» та ЗУ «Про державний бюджет» мінімальна пенсія за віком відповідає розміру прожиткового мінімуму для непрацездатних громадян.

ОСОБА_1 вважає такі дії відповідача незаконними, а тому звернувся з позовом до суду.

  Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 на протязі судового розгляду справи неодноразово надавали заяви про збільшення позовних вимог, проте у судовому засіданні заявили про залишення раніше наданих заяв про уточнення позовних вимог, а саме заяви: від 01 лютого 2010 року, 18 березня 2010 року, від 23 квітня 2010 року та від 26.05.2010 року, без розгляду.

В судовому засіданні представник відповідача не заперечувала проти залишення зазначених заяв без розгляду.

Позивач та його представник в судовому засіданні заяву від 23.06.2010 року підтримали у повному обсязі.

           Представник відповідача Головного управління Пенсійного фонду України Тарнавська В.В. в судовому засіданні позов не визнала, заявила про  застосування строку позовної давності 1 рік, так як позивач звернувся до суду на підставі КАС України та надала письмові заперечення.

           Представник Державного Казначейства України  у судове засідання не з’явився, надав суду заяву про проведення розгляду справи у його відсутності та письмові заперечення на позовну заяву.

    Заслухавши пояснення позивача, його представника та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

 Позивачу ОСОБА_1 було призначено пенсію як інваліду 2 групи в зв’язку з хворобою внаслідок участі в ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується посвідченням № 091840 від 06 вересня 2005 року.

Згідно посвідчення серії НОМЕР_1 від 21.06.1999 року та посвідчення серії НОМЕР_2 від 13 вересня 2005 року, позивач є громадянином, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до посвідчення № НОМЕР_3 від 06 травня 1999 року ОСОБА_1 призначено пенсію за вислугу років.

Згідно витягу з пенсійної справи № 8010071 МВС  від 28 травня 2008 року сума пенсії  ОСОБА_1 з  урахуванням надбавок складає 2 332,71 грн.

Відповідно довідки МСЕК серії МСЕ № 058331 від 06.09.2005 року ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності  та 70 % втрати працездатності внаслідок захворювання, пов’язаного з  виконанням службових обов’язків по ліквідації наслідків аварії ЧАЕС.

На теперішній час згідно ЗУ «Про пенсійне забезпечення» п. 19 та ЗУ «Про державний бюджет» мінімальна пенсія за віком відповідає розміру прожиткового мінімуму для непрацездатних громадян.

Згідно ст. 8 Конституції України в Україні визнає і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативні акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.

Відповідно ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод.

Згідно ст. 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя та здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої і судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до Законів України.

Рішенням Конституційного Суду №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, справа №1-28/2008, встановлено, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина".

Таким чином, положення Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким внесені зміни до ст. 54 в редакції Закону від 05.10.2006 року, визнані неконституційними та  втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України свого рішення ( п. 5 Рішення ).

Виходячи з загальних засад законодавства України, Закони України   мають вищий юридичний статус в порівнянні з нормативними актами Кабінету Міністрів, але відповідач відмовляється зробити перерахунок пенсії відповідно до норм діючих Законів №796-ХІІ і №3551-XII, неправомірно посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 року №654, грубо порушуючи всі перелічені конституційні права позивача.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» - мінімальний розмір пенсії за віком визначається виключно законами України , а не постановами Кабінету Міністрів України. Оскільки будь-яким іншим законом, крім Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058 від 09.07.2003 року, мінімальний розмір пенсії не встановлений і на сьогодні відсутня інша правова підстава для застосування будь-якої іншої величини, ніж встановлена названим Законом, то Відповідач зобов'язаний виконати перерахунок пенсії позивача з врахуванням мінімальної пенсії за віком зазначених в ст.50.54 Закону України № 796 - XII від 28.12.91 р. на умовах та на підставі ст.28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Нормами ст. 54 Спеціального Закону  визначені підстави та умови призначення державних пенсій особам, віднесеним до категорії 1 та у зв’язку із втратою годувальника. Зазначені норми розповсюджуються на позивача, оскільки останній  відноситься до 1-ї категорії.

Частина третя зазначеної статті   із змінами, внесеними згідно із Законом N 3108-IV  від 17.11.2005 )   передбачає, що обчислення і призначення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи із заробітку за межами зони відчуження провадиться на загальних підставах відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" .

Зазначене посвідчує, що після внесення змін у ч.3 ст.54 Спеціального Закону (17.11.2005 року) обчислення пенсій і призначення пенсій по інвалідності поставлене в залежність від розміру пенсії за віком, обчисленої за нормами загального закону.

Не може бути прийнятним посилання Відповідача на те, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз.1 ч.1 ст.28 Закону № 1058 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" , застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим  Законом, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком, крім передбаченого ч. 1 цієї статті. Зазначене підтверджується Постановою Верховного суду України від 11.11.2008 року у справі за позовом до Управління пенсійного фонду про перерахунок  державної та додаткової пенсії, виплата яких передбачена ст.50,54 Спеціального Закону.

Правовою підставою позовних вимог  є частина 3 ст. 67 Спеціального закону, нормами якої встановлено, що у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії  громадян на достатній життєвий  рівень, дає Закон України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 року № 996-14. Частиною 3 ст.4  даного Закону (в редакції Закону № 2505-4 від 25.03.2005 року, що діє з 31.03.2005 року) передбачено, що прожитковий мінімум на  одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься  до основних соціальних і демографічних груп населення щороку затверджується Верховною Радою України в закону «Про Державний бюджет України» на відповідний рік.

Обґрунтування  Відповідачем своєї позиції посиланням  на застосування у межах спірних правовідносин Постанови КМУ, спростовується також приписами  п.1 та 6 ст.92 Конституції України, ст.71 Спеціального Закону, відповідно до якого дія його положень не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону, а також абз.2 преамбули, ч.3 ст.4 ч.2 ст.5  Закону № 1058 «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», якими передбачено, що умови, норми і порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, і те, що до приведення  законодавства України у відповідність із Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», закони та інші нормативно – правові акти застосовуються  в частині, що не суперечить цьому Закону.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основні соціальних гарантій визначенні Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні гарантії" від 5 жовтня 2000 року №2017-3. Ст. 17 даного закону до основних державних соціальних гарантій включаються мінімальний розмір пенсії за віком. Частиною другою зазначеної статті передбачено, що основні державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

       Частиною 2 ст. 71 КАС України, визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

      Судом застосовано строк позовної давності згідно ст.  99 Кодексу адміністративого судочинства  України.

     Позивачем не доведено правомірність розрахунків, правильності їх нарахувань, а тому в задоволенні даної частини позовних вимог суд позивачу відмовляє.

      Враховуючи те, що відповідачем не доведено в повному обсязі суду правомірність відмови у перерахунку пенсії по інвалідності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

        На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 13, 50, 54, 67, 71 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та керуючись ст.ст. 4, 6-12, 71, 99,  159-163 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

    Позов задовольнити частково.

    Визнати   протиправною  відмову  Головного  Управління Пенсійного Фонду України у Вінницькій області про перерахунок мені основної державної та додаткової пенсії по інвалідності згідно вимог ст. 49 ч1. ст.50, ч.4 ст.54, 67, 70, 71 Закону України « Про статус і соціальний захист громадян,   які   постраждали  в  наслідок  Чорнобильської  катастрофи», виходячи  із  розміру  прожиткового  мінімуму  для  осіб,  які  втратили працездатність.

    Зобов'язати Головне Управління Пенсійного Фонду України у Вінницькій області здійснити перерахунок та виплату основної державної пенсії призначеної ОСОБА_1 з 01.02.2009 року по 01.04.2010 року у розмірі  не менше восьми мінімальних пенсій за віком.

 Зобов'язати Головне Управління Пенсійного Фонду України у Вінницькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячної додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю з 01.02.2009 року по 01.04.2010 року у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком, по інвалідності згідно ст.50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи» із розрахунку прожиткового мінімуму для непрацездатних громадян.

В решті позовних вимог відмовити.

Судові витрати компенсувати за рахунок Державного бюджету.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили, якщо потягом 10 днів з дня її проголошення не була подана заява про апеляційне оскарження або апеляційна скарга.

      Суддя: