Судове рішення 22-6021 від 29.07.2010

Судове рішення #10199944

Справа 22ц-6021/2010 р. Головуючий у 1 інстанції

Клешньов О.І.

Категорія 39 Доповідач Прокопчук Л.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2010 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Голубинського А.М.

суддів Прокопчук Л.М., Жданової В.С.

при секретарі Опря Ю.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Відкритого Акціонерного Товариства «Концерн Стирол» про стягнення заборгованості по заробітній платі, із апеляційною скаргою Відкритого Акціонерного Товариства «Концерн Стирол» на рішення Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 31 березня 2010 року, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2009 року позивачка звернулася до суду з позовом та просила стягнути з ВАТ «Концерн Стирол» (далі - ВАТ) на її користь заборгованість по заробітній платі в сумі 56878,00 гривень, посилаючись на те, що працювала у відповідача з 03.09.1985 року по 22.12.2008 року, з 24.03. 2003 року по час звільнення обіймала посаду головного спеціаліста по нормуванню і контролю якості праці сектора нормування та контролю якості праці служби директора по персоналу. З січня 2005 року їй не підвищували посадовий оклад, виплачували заробітну плату не в повному обсязі, у зв'язку з чим утворилася вищевказана заборгованість.

Дії відповідача вважає незаконними, оскільки ВАТ було порушено вимоги КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», Галузевої угоди між Міністерством промислової політики України, Фондом державного майна України, Організацією роботодавців підприємств хімічної та нафтохімічної галузей промисловості України, Союзом хіміків України та Центральною Радою профспілки працівників хімічних та нафтохімічних галузей промисловості України, не виконано Колективні угоди між адміністрацією та профспілковим комітетом Горлівського ВАТ «Концерн Стирол та Положення про оплату праці керівників та спеціалістів ВАТ «Концерн Стирол. Відповідно до положень останнього схема посадових окладів інженерно-технічних працівників переглядається при зміні мінімальної заробітної плати, встановленої на ВАТ. Відповідно до положень колективного договору на 2005-2006 роки тарифна ставка працівника першого розряду з нормальними умовами праці є базовою для формування тарифної ставки (схеми посадових окладів) на рівні не нижче 80% прожиткового мінімуму працездатної особи на відповідний рік при умови виконання місячної (годинної) норми праці. Згідно положень колективного договору на 2007-2008 роки - не нижче розміру законодавчо встановленого прожиткового мінімуму працездатної особи на відповідний рік. На думку позивача тарифна ставка працівника 1 розряду з нормальними умовами праці повинна зростати з ростом розміру прожиткового мінімуму, але відповідач вказаних положень умов колективного договору на не застосовував. На коефіцієнти підвищення тарифної ставки, на її думку, повинен підвищуватись і її посадовий оклад, чого відповідач теж не робив. Тому просила стягнути не нараховану та не сплачену їй заробітну плату.

Рішенням Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 31 березня 2010 року позов задоволено: стягнуто з ВАТ «Концерн Стирол» на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі в сумі 56878 гривень, вирішено питання про судові витрати. Ухвалою суду від 20.04.2010 року виправлена арифметична помилка стосовно судових витрат.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що на підприємстві у зв’язку з ростом прожиткового мінімуму не зростала до розміру прожиткового мінімуму мінімальна заробітна плата. Посадовий оклад позивачки змінювався за спірний період 4 рази, в той час як мінімальна заробітна плата на підприємстві зростала за вказаний період частіше, тобто мала місце недоплата заробітної плати.

В апеляційній скарзі ВАТ просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, відмовивши в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що судом не ураховано всіх обставин справи, порушенні норми матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення суду скасувати.

Позивачка та її представник просили рішення суду залишити без змін.

Заслухавши доповідача, пояснення представника відповідача, позивачку та її представника, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із роз’ясненням Пленуму Верховного Суду України, що містяться в п.2 постанови „Про судове рішення у цивільній справі " №14 від 18 грудня 2009 року р ішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Як що спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

При ухваленні рішення судом першої інстанції були порушені вищенаведені положення.

Задовольняючи позовні вимоги позивачки, суд виходив із того, що відповідачем були порушені її права щодо отримання заробітної плати в розмірі встановленому Законами України та Галузевою угодою та погодився з розрахунком заборгованості, який надала позивачка.

З таким висновком суду не можна погодитися тому, що він не ґрунтується на законі та суперечить встановленим обставинам.

З матеріалів справи убачається, що позивачка працювала у відповідача з 03.09.1985 року по 22.12.2008 року, з 24.03. 2003 року по час звільнення обіймала посаду головного спеціаліста по нормуванню і контролю якості праці сектора нормування та контролю якості праці служби директора по персоналу. 22.12.2008 року була звільнена по ст. 36 п.1 КЗпП України за узгодженням сторін.

На час роботи між сторонами склалися і діяли трудові правовідносини і силу ст. 21 КЗпП України позивачка була зобов'язана виконувати відповідну роботу з підкоренням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства або уповноважений ним орган був зобов'язаний виплачувати їй заробітну плату та забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективними договорами і угодами сторін.

Відповідно до вимог ст. 9-1 КЗпП України підприємства в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.

Колективними договорами допускалася оплата праці нижче норм, встановлених Галузевою угодою на період подолання фінансових труднощів підприємства строком не більше 6 місяців, але не нижче від законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати.

Позивачка в позовній заяві зазначала, що не донарахування їй заробітної плати пов’язано з порушенням відповідачем вимог п.п. 2.3.1, 2.3.6 Колективних договорів між адміністрацією і профспілковим комітетом Горлівського ВАТ «Концерн Стирол» на 2005-2006 та 2007-2008 роки, відповідно до яких підприємство зобов'язалося оплату праці проводити у відповідності з КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», галузевим та тарифним узгодженнями, колективним договором; роботодавець гарантував розмір тарифної ставки робітника 1 розряду з нормальними умовами праці, як базовий для формування тарифної ставки (схеми посадових окладів) на рівні не нижче 80% прожиткового мінімуму, встановленого для працездатної особи на відповідний рік за умови виконання місячної (годинної) норми труда у 2005-2006 роках і не нижче розміру законодавчо встановленого прожиткового мінімуму працездатної особи на відповідний рік у 2007-2008 роках.

При розгляді цієї справи судом встановлено, що заробітна плата позивачки складається не з погодинної тарифної ставки, а з посадового окладу та інших доплат.

Як вбачається з п.10 Положення про оплату праці керівників та спеціалістів ВАТ «Концерн Стирол», а позивачка за посадою відносилась до спеціалістів, схеми посадових окладів переглядаються при зміні мінімальної заробітної плати, встановленої на ВАТ (а.с. 17-24).

Відповідно до наказів-постанов та рішень правління акціонерів мінімальний заробіток на ВАТ встановлювався: з 1.12.2004 року - 285 гривень, з 1.04.2005 року - 300 гривень, з 1.06.2005 року - 335 гривень, з 1.12.2005 року - 380 гривень, з 1.12.2006 року - 400 гривень, з 1.04.2007 року - 420 гривень, з 1.07.2007 року - 440 гривень, з 1.09.2007 року - 500 гривень, з 1.01.2008 року - 525 гривень, з 1.04.2008 року -545 гривень, з 1.10.2008 року - 605 гривень (а.с. 71 – 110).

З схеми посадового окладу позивачки за період 2005-2008 років, наданого апеляційному суду, вбачається, що відповідно до росту мінімальної заробітної плати збільшувався мінімальний посадовий оклад позивачки, його розмір був у двічі більшим за мінімальну заробітну плату, встановлену на підприємстві, та значно більшим ніж встановлений державою прожитковий мінімум для працездатних осіб (а.с. 178).

Як пояснила позивачка заробітна плата їй виплачувалась, виходячи з максимального розміру схеми посадового окладу за її посадою.

Зазначеними вище наказами-постановами та рішеннями правління акціонерів, зокрема № 605 від 05.04.2005 року про підвищення мінімального заробітної плати з 01.04.2005 року (а.с. 72), № 680 від 27.03.2007 року про підвищення мінімальної заробітної плати з 01.06.2005 року (а.с. 73), № 1814 від 31.08.2007 року про підвищення мінімальної заробітної плати з 01.04.2007 року (а.с. 76), протокол № 22 від 30.08.2007 року про підвищення мінімальної заробітної плати з 01.09.2007 року (а.с.92), протокол № 6 від 22.01.2008 року про підвищення мінімальної заробітної плати з 01.01.2008 року (а.с. 105-106), протокол № 18 від 22.03.2008 року про підвищення мінімальної заробітної плати з 01.04.2008 року (а.с.95-96), протокол № 48 від 29.09.2008 року про підвищення мінімальної заробітної плати з 01.10.2008 року (а.с.84-85) не передбачено підвищення максимальних посадових окладів спеціалістів.

Наказами-постановами № 1254 від 27.06.2005 про підвищення мінімальної заробітної плати з 01.06.2005 року, № 2397 від 28.11.2005 року про підвищення мінімальної заробітної плати з 01.12.2005 року, № 3265 від 30.11.2006 року про підвищення мінімальної заробітної плати з 01.12.2006 року підвищення максимальних посадових окладів передбачено тільки для окремих працівників, до кола яких позивачка не входить (а.с.73-75).

Зазначені накази та рішення не оскаржені, незаконними не визнані.

Тому доводи позивачки про те, що встановлений на підприємстві, і зокрема їй, мінімальний оклад не може бути нижчим від мінімальної заробітної плати, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та умовах галузевої угоди і колективного договору.

Більше того, позивачкою неправильно тлумачиться зміст ч.4 п. 3.2.2 галузевої угоди щодо тотожності розміру мінімальної тарифної ставки та мінімальної заробітної плати, оскільки таке тлумачення суперечить вимогам ст. 6 Закону України „ Про оплату праці ” і ст. 96 КЗпП України, за якою тарифна ставка є лише основою формування тарифної сітки (схеми посадових окладів).Тому мінімальна тарифна ставка і відповідно до неї мінімальний оклад можуть бути лише розраховані виходячи з мінімальної заробітної плати та середньої кількості відпрацьованих за місяць годин, а не дорівнювати її розміру.

З урахуванням того, що заробітна плата за оспорюваний період позивачці нарахована відповідачем відповідно до вимог трудового законодавства, виплачена в повному обсязі,чого позивачка не заперечувала, суд приходить до висновку, що права позивачки не були порушені та відсутні підстави для задоволення позову про стягнення заборгованості з заробітної плати.

На підставі вищевикладеного, п.п. 3, 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Керуючись ст. 307, 309, 316 ЦПК України, апеляційний суд –

В И Р І Ш И В :

Апеляційну скаргу Відкритого Акціонерного Товариства «Концерн Стирол» задовольнити.

Рішення Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 31 березня 2010 року скасувати.

Відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позову до Відкритого акціонерного товариства «Концерн Стирол» про стягнення заборгованості по заробітній платі.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено до Верховного Суду України протягом двох місяців із дня набрання законної сили.

Головуючий : Судді: