АПЕЛЯЦІЙНИЙ     СУД    ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

         Справа № 22ц-7013/2010                         Головуючий в 1й інстанції – Сторожук С.М.

                         Категорія –57                                 Доповідач -   Григорченко Е.І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 14 липня 2010 року Апеляційний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого – Кочкової Н.О.    

    суддів –Григорченка Е.І., Пищиди М.М.

    при секретарі –  Сичевській А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою

Управління праці та соціального захисту населення в м. Павлограді Павлоградської міської ради Дніпропетровської області

на постанову Павлоградського міського суду Дніпропетровської області від 01 грудня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_1  доУправління праці та соціального захисту населення в м. Павлограді Павлоградської міської ради Дніпропетровської області про визнання неправомірними дії, сплату недорахованих сум виплат допомоги на народження дитини та стягнення моральної шкоди,

    встановив:

Управління праці та соціального захисту населення в м. Павлограді Павлоградської міської ради звернулося з апеляційною скаргою на постанову Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 грудня 2008 року, де ставить питання про скасування постанови та ухвалення нового рішення про відмову в позові,  посилаючись на те,  що постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

 Постановою Павлоградського міського суду Дніпропетровської області від 01 грудня 2008 року позовні вимоги задоволені частково, визнані протиправними дії відповідача щодо нарахування, призначення та виплати ОСОБА_1 державної допомоги. З Управління праці та соціального захисту населення в м. Павлограді Павлоградської міської ради стягнено на користь позивачки недоотриману суму одноразової допомоги при народженні дитини у розмірі 1356,38 грн., та недоотриману суму допомоги по догляду за  дитиною до досягнення нею трирічного віку, за період з листопада 2007 року по грудень 2007 року включно, у розмірі – 671,74 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачка має сина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв'язку з чим має право на одноразову допомогу при народженні дитини та на допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми».

Згідно довідки позивачка отримала одноразову допомогу в порушення вимог ст. 12 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми»  в розмірі 8500 грн., тобто в меншому розмірі ніж 22,6 розмірів прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років, встановленого на день народження дитини. Крім того,  з листопада 2007 року по грудень 2007 року позивачка отримала допомогу у меншому розміру, ніж передбачено ч. 1 ст. 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», оскільки дія цього положення була зупинена згідно п. 14 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 року.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року та від 22.05.08 року визнані неконституційними положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» і  Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо зупинення виплати та обмеження розміру одноразової допомоги і допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, передбаченої ст. 12,  ч.1 ст. 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми».

Відповідач відмовив позивачці в проведенні перерахунку одноразової допомоги при народженні та допомоги по догляду за дитиною.

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, оскільки відповідач нараховував та виплачував позивачці одноразову допомогу при народженні і  по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі нижчому, ніж встановлено законом.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, апеляційний суд не находить підстав для задоволення  апеляційної скарги та скасування рішення суду, з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному об’ємі з’ясував права та обов’язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм правову оцінку. Висновки суду підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, поясненнями учасників процесу.

При вище наведених обставинах справи, суд першої інстанції, відповідно до ст. 12, ч. 1 ст. 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року та від 22.05.08 року, ст. 22 Конституції України, прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі відповідачем щодо відсутності коштів для забезпечення виплат позивачу допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, не можуть бути підставою для скасування постанови суду, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на підставу невиконаних своїх зобов'язань, які встановлені ст. 46 Конституції України.

Не може бути прийнято до уваги посилання відповідача на Закон України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та   Закон України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», якими відповідно зупинені виплати та обмежений розмір допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, оскільки зазначені закони, в порушення вимог ст. 22 Конституції  України, звужує зміст та обсяг існуючих прав позивача, що є недопустимим.

Крім того, зазначені закони, у відповідній частині, рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року та від 22.05.08 року, визнані неконституційними.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист в випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян  на отримання гарантованого державою рівня матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім’ї, її доходів та віку дітей, спрямованого на забезпечення пріоритету державної допомоги сім’ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення, визначені та закріплені в Законі України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми».

    Наявність такого права у позивачки є визначальним для вирішення даного спору і це право гарантується їй Конституцією України.

            Відповідно до частини 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини 4 ст. 8 ЦПК України у разі невідповідності правового акта закону України або міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує акт законодавства, який має вищу юридичну силу.

            Отже, виходячи з принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначені розміру соціальної допомоги по догляду за дитиною позивачки, на думку колегії суддів, застосуванню підлягає саме ст. 12, ч.1 ст. 15 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» в редакції, які передбачають відповідно, що одноразова допомога при народженні дитини надається у сумі кратній 22,6 розміру прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років, встановленого на день народження дитини та що допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається, у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до шести років, а не ст. 56, п. 14 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»  та постановою Кабінету Міністрів України  № 13 від 11.01.2007 року «Деякі питання призначення  і виплати допомоги сім’ям з дітьми», які істотно звужують обсяг встановлених законом прав сімей з дітьми на одержання державної соціальної допомоги.

            Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі відповідачем, не можуть бути  прийняті до уваги, оскільки вони  зводяться до особистого тлумачення апелянтом норм права та до іншої оцінки фактичних обставин справи, яка відрізняється від зробленої судом першої інстанції оцінки і висновків суду не спростовують.

    Справа судом 1-ї інстанції розглянута в межах заявлених вимог та на підставі наданих суду доказів.

Судом апеляційної інстанції не встановлено порушень матеріального або процесуального закону, які могли б потягти за собою скасування рішення суду в оскаржуваній частині.

Таким чином, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду – залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 308 ЦПК України, апеляційний суд, –

ухвалив:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення в м. Павлограді Павлоградської міської ради Дніпропетровської області відхилити.

       Постанову Павлоградського міського суду Дніпропетровської області від 01 грудня 2008 року залишити без змін.

    Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців, з дня проголошення.

       СУДДІ: