АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 липня 2010 року колегія суддів Судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:
Головуючого - судді Боголюбської Л.Б.
Суддів –Бєлан Н.О., Британчука В.В.
за участю прокурора Гуменюк Л.М.
захисника ОСОБА_1
представника цивільного позивача ОСОБА_2
підсудного ОСОБА_3
розглянула в судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляціями прокурора Здрака С.В. та представника цивільного позивача ОСОБА_2 на постанову Деснянського районного суду м. Києва від 29 квітня 2010 року.
Цією постановою кримінальна справа про обвинувачення
ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, -
за ст.191 ч.5 КК України повернута прокурору Деснянського району
м. Києва на додаткове розслідування.
За матеріалами справи ОСОБА_3 пред’явлено обвинувачення у тому, що він, здійснюючи підприємницьку діяльність, 7 січня 2008, уклавши із Товариством з обмеженою відповідальністю «ТІДІСІ Україна» договір відповідального зберігання №2453/2008 в/з та отримавши на відповідальне зберігання згідно актів приймання-передачі №1 і №1/2 від 7 січня 2008 року пневматичні шини для вантажного автотранспорту на загальну суму 159097 грн., розтратив це майно в особливо великому розмірі, реалізувавши його, а виручені грошові кошти витратив.
Під час проведення судових дебатів захисником було заявлено клопотання про повернення справи на додаткове розслідування з мотивів неповноти та неправильності досудового слідства, яке суд першої інстанції задовольнив, навівши у постанові такі аргументи.
На переконання головуючого, органи досудового слідства не встановили обставин вчинення підсудним розтрати чужого майна, бо не зазначені час, місце, спосіб та інші обставини вчинення таких дій, що впливає, як зазначено у постанові, й на правильне визначення місця провадження досудового слідства та підсудність справи.
Справа №11-а-1422 Категорія – 191ч.5 КК України
Головуючий 1-ої інстанції –Броновицька О.В.Доповідач – Бєлан Н.О.
Також не встановлені і не перевірені обставини укладання зазначеного договору та причини виникнення у підсудного заборгованості на суму 159097 грн., крім того, вважає, що «зміст пред’явленого ОСОБА_3 обвинувачення містить обставини, які не входять до об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст.191 ч.5 КК України, зокрема укладення договору відповідального зберігання та отримання по ньому продукції, що не містить склад цього злочину». При цьому органи досудового слідства не встановили і не зазначили у обвинуваченні проміжок часу, протягом якого у підсудного незаконно перебувало чуже майно Не встановлена сума реальних збитків без ПДВ, для чого не проведена судово-бухгалтерська експертиза. Також не перевірена і невстановлена недостача продукції у вказаному товаристві, а первинні документи для проведення експертизи у суді не надані й судове доручення з цього приводу не виконано. Не наданий оригінал інвентаризаційного опису товарно-матеріальних цінностей.
На переконання головуючого, органи досудового слідства не перевірили і не долучили до справи будь-які документальні докази щодо неповернення підсудним вказаному товариству отриманий ним за укладеним договором товар і взагалі не перевірені і не встановлені обставини укладення цього договору саме 7 січня 2008 року, а також причини виникнення заборгованості у розмірі 159097 грн.
За вказівками суду в постанові, у кримінальній справі відсутні докази на спростування доводів підсудного щодо причин виникнення у нього заборгованості, а також доказів на підтвердження того, що майно, розтрата якого інкримінується підсудному, було придбано та оприбутковано товариством, а також здійснена оплата підсудному за надані ним послуги по зберіганню майна згідно договору.
Також органами досудового слідства на вимогу суду не надана роздруківка телефонних розмов підсудного з товариством з 2 до 10 січня 2008 року для перевірки доводів про перебування його в цей час у м. Запоріжжя.
Не перевірена наявність цивільно-правових відносин між підсудним та вказаним товариством, оскільки рішенням Господарського суду м. Києва з підсудного стягнуто вказану суму.
Отже, за висновком головуючого у постанові, органами досудового слідства підсудному фактично не пред'явлено обвинувачення, а також з огляду на наведене, обвинувачення є неконкретним, а тому допущене істотне порушення кримінально-процесуального закону – право підсудного на захист.
В апеляції прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, і заперечував проти провадження додаткового розслідування, посилаючись на необґрунтованість постанови, порушив питання про її скасування та повернення справи на судовий розгляд.
В апеляції представник цивільного позивача також просив визнати постанову суду незаконною та скасувати, а справу повернути на новий судовий розгляд, посилаючись на те, що у справі достатньо доказів, які свідчать про розтрату переданого підсудному на відповідальне збереження майна, тому у зв’язку із заподіяною шкодою товариством був заявлений цивільний позов на
зазначену суму, з якої 10050 грн. підсудний відшкодував.
Іншими особами, що мають право подати апеляцію, постанова не оскаржена.
Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, представника цивільного позивача, які підтримали апеляції, пояснення захисника та підсудного про законність та обґрунтованість постанови суду, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляцій, судова колегія знаходить їх такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.281 КПК України повернення справи на додаткове розслідування з мотивів неповноти або неправильності досудового слідства може мати лише тоді, коли ця неповнота або неправильність не може бути усунута в судовому засіданні.
Проте у вказаній постанові суду першої інстанції не наведені переконливі аргументи на обґрунтування висновку про неможливість виправлення недоліків досудового слідства без відправлення справи на додаткове розслідування.
За вказівками суду, органам досудового слідства під час додаткового розслідування належить встановити обставини, що стосуються реалізації підсудним майна, яке він отримав на відповідальне зберігання за договором, зокрема місця, часу та способу, а також суму, на яку його реалізував.
Між тим, за обвинуваченням, що інкримінується підсудному, він, отримавши за договором для зберігання пневматичні шини для вантажного автотранспорту, на вимогу власника не повернув їх, а протиправно реалізував, тобто розтратив чуже майно, яке було йому ввірено, і яке неможливо було виявити, у зв’язку з чим відповідальна особа вказаного товариства звернулася із заявою до правоохоронних органів.
Тому не зрозумілі аргументи суду, наведені у постанові, щодо рішення слідчого про визнання вказаного товариства цивільним позивачем у справі.
Пропонуючи органам досудового слідства встановити обставини, за яких були реалізовані шини, у постанові відсутні будь-які посилання на нові дані, які свідчать про можливість їх виявлення, і не зазначено, які слідчі дії необхідно провести.
Не висловлені у постанові й міркування з приводу того, чому суд позбавлений можливості оцінити допустимість здобутих доказів, що містяться в матеріалах кримінальної справи.
Не зрозумілими і такими, що не ґрунтуються на закон, є вказівки суду щодо вирішення питання про місце провадження досудового слідства, бо обставини, які свідчать про порушення вимог кримінально-процесуального закону про підслідність, не наведено.
Як убачається зі справи, органами досудового слідства встановлено, що 7 січня 2008 року підсудний перебував у товаристві «ТІДІСІ Україна», що розташовано по вулиці Радистів, 73-а у м. Києві, де уклав зазначений договір та отримав на зберігання автомобільні шини, що також знайшло своє відображення і у постанові про пред’явлення відповідного обвинувачення.
Отже, посилання суду про неконкретне пред’явлення обвинувачення
підсудному, є необґрунтованим, оскільки постанова та обвинувальний висновок відповідають вимогам кримінально-процесуального закону, у яких зазначено час, місце та інші обставини вчинення злочину.
Стосовно вказівки про встановлення реальних збитків, завданих злочином, шляхом проведення судово-бухгалтерської експертизи, то у постанові не наведені переконливі обґрунтування цієї підстави і не зазначено, чому неможливо дати оцінку документальним доказам, що містяться у матеріалах справи.
Не можуть бути підставою для повернення справи на додаткове розслідування перевірка обставин щодо «наявності попередньої заявки підсудного на отримання ним 7 січня 2008 року автомобільних шин в кількості згідно договору», а також товарно-супровідної документації на перевезення, наявність у нього « умов та місць для зберігання», оскільки суд має можливість детальніше допитати для встановлення цих обставин самого підсудного, а також і свідків, яким відомі ці обставини, і показання яких містяться в матеріалах справи. Таким же шляхом належить перевірити й доводи підсудного щодо його непричетності до вчинення злочину.
Крім того, не зрозумілими та такими, що суперечать вимогам кримінально-процесуального закону, є посилання суду на те, що органи досудового слідства фактично не встановили обставини справи і з цих підстав направляти справу на додаткове розслідування, а також зазначати про відсутність у справі доказів, які б спростовували, зокрема показання підсудного щодо виникнення у нього заборгованості перед цим товариством до 7 січня 2008 року.
При цьому також суд у постанові, зазначивши про необхідність вирішення питання про порушення відносно них кримінальної справи за завідомо неправдиві показання, а відносно директора цього ж товариства Андреєва А.А. – ще й за завідомо неправдиве повідомлення про злочин, поставив під сумнів достовірність показань свідків, які підтверджували факт отримання підсудним автомобільних шин, що відбувалося на території товариства саме 7 січня 2008 року, як доказу, що суд не має права робити при направлені справи на додаткове розслідування.
Відповідно до роз’яснень, що містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України №2 від 11 лютого 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування», суддя не вправі наперед вирішувати питання про формулювання й обсяг обвинувачення, його доведеність, кваліфікацію вчиненого, достовірність того чи іншого доказу чи переваги одних доказів перед іншими, а також вважати встановленими обставини, які підлягають перевірці у ході додаткового розслідування.
Разом з цим, ці роз’яснення головуючим проігноровані.
Отже, за таких обставин, коли суд допустив неправильність й у формулюванні своїх висновків при вирішенні питання про направлення справи на додаткове розслідування, постанова не може бути визнана законною, а тому
підлягає скасуванню, а справа – направленню на новий судовий розгляд, і з урахуванням наведених порушень, у іншому складі суддів, під час якого суду необхідно повно й об’єктивно дослідити обставини справи та прийняти законне й обґрунтоване рішення.
Керуючись ст.ст.365, 382 КПК України, судова колегія
У Х В А Л И Л А:
Апеляцію прокурора Здрака С.В. та представника цивільного позивача ОСОБА_2 задовольнити.
Постанову Деснянського районного суду м. Києва від 29 квітня 2010 року про повернення кримінальної справи стосовно ОСОБА_3 на додаткове розслідування скасувати, а справу направити в той же суд на новий судовий розгляд в іншому складі суду.
Головуючий
Судді