АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 липня 2010 року колегія суддів судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:
Головуючого - судді Боголюбської Л.Б.
Суддів – Бєлан Н.О., Британчука В.В.
за участю прокурора Гуменюк Л.М.
захисників ОСОБА_1, ОСОБА_2
засуджених ОСОБА_3, ОСОБА_4 та
їх законних представників ОСОБА_5, ОСОБА_6
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляціями: прокурора Амельченка В.В., який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, захисників – адвокатів ОСОБА_7 та ОСОБА_2 на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 6 травня 2010 року.
Цим вироком ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та мешканець м. Києва, який не мав судимості, та
ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженець та мешканець м. Києва, який не мав судимості, -
кожний з них засуджені за ст. 296 ч.2 КК України на 2 роки позбавлення волі.
На підставі ст.104 КК України засуджені ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звільнені від відбування покарання з випробуванням протягом іспитового строку на 2 роки.
На підставі ст.76 КК України на них покладені обов’язки: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти ці органи про зміну місця проживання; періодично з’являтися в ці органи для реєстрації.
В задоволенні цивільного позову ОСОБА_8 відмовлено.
Згідно вироку засуджені визнані винними у хуліганстві, яке вчинили
Справа №11-а- 1399 Категорія 296 ч.2 КК України.
Головуючий у першій інстанції – Ясельський А.М. Доповідач – Бєлан Н.О.
групою осіб разом із ОСОБА_10, щодо якого постановою цього ж суду від 6 травня 2010 року кримінальна справа закрита, а він звільнений від кримінальної відповідальності з передачею під нагляд педагогічному колективу середньої школи №222 м. Києва, за таких обставин.
17 травня 2009 року, приблизно о 20 год., перебуваючи біля кінотеатру «Лейпциг», що розташований по проспекту Курбаса 6-г в м. Києві, засуджені, за пропозицією ОСОБА_10, підійшли до неповнолітніх ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 з метою попросити у них грошей.
З цим проханням до останніх звернувся ОСОБА_3, який після відповіді ОСОБА_13 про те, що у них немає грошей, відчуваючи до останніх неприязнь, з хуліганських спонукань, грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, безпричинно наніс кулаком удар в обличчя ОСОБА_13.
Злякавшись, ОСОБА_11 дістав для самозахисту сльозоточивий балончик, проте в цей же час до нього підбігли ОСОБА_4 та ОСОБА_10, які з хуліганських спонукань, грубо порушуючи громадський порядок, та виражаючи явну неповагу до суспільства, діючи погоджено, почали почергово наносити тому удари кулаками в обличчя. При цьому, коли потерпілий намагався втекти, ОСОБА_10 став утримувати його за куртку, а ОСОБА_4 та ОСОБА_3 продовжували наносити удари ОСОБА_11 кулаками по різним частинам тулуба і протягом п’яти хвилин заподіяли останньому легкі тілесні ушкодження.
В апеляції прокурор порушив питання про зміну вироку, пропонуючи виключити з мотивувальної частини посилання суду як на обтяжуючу обставину покарання, вчинення засудженими злочину в стані алкогольного сп’яніння, оскільки, на переконання апелянта, така обставина не встановлена.
В апеляції захисник ОСОБА_7 просить вирок щодо ОСОБА_3 скасувати, а справу закрити за відсутністю в діях останнього складу злочину, передбаченого ст.296 КК України, посилаючись на такі аргументи.
Адвокат вважає, що у справі протягом досудового та судового слідства допущена однобічність та неповнота, бо належним чином не перевірені доводи ОСОБА_3 про те, що у вказаний день він перебував вдома, а події з ОСОБА_11 відбувалися не 17 травня, а 16 травня 2009 року, тому, на його думку, не встановлені, ні обставини заподіяння останньому тілесних ушкоджень, ні особа, яка винна у цьому, бо потерпілий звернувся до лікаря 18 травня 2009 року з приводу побутової травми.
Також апелянт зазначає, що показання потерпілого з приводу нанесення йому тілесних ушкоджень є суперечливими, зокрема, у зіставленні з його першими поясненнями, що безпідставно судом не оголошені, крім того, своїми діями ОСОБА_11, коли дістав сльозоточивий газовий балончик, він спровокував ОСОБА_3, який намагався припинити дії потерпілого щодо використання газового балончика.
За твердженнями захисника, показання підсудного ОСОБА_10 не є об’єктивними, бо він зацікавлений у своєму захисті, а тому, змінивши показання, був звільнений від кримінальної відповідальності.
В апеляції захисник також зазначає, що в діях підсудних вбачається склад злочину, передбачений ст.125 ч.1 КК України, оскільки тілесні ушкодження ОСОБА_11 були заподіяні з метою вибити у нього газовий балончик, а тому так діяли через неправильну поведінку останнього із-за раптово виниклих неприязних стосунків.
Крім того, захисник звертає увагу на те, що у справі, на його думку, допущені істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, що виразилося у порушенні слідчими органами строків досудового провадження справи, при цьому були отримані докази поза межами цих строків, і, вважає, що строк досудового слідства 26 липня 2009 року був продовжений не прокурором.
Одночасно в апеляції захисник вказує на те, що суд не обґрунтував, на його погляд, покарання, урахувавши як обставину, що обтяжує покарання, вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння, проте що не знайшло свого підтвердження.
Також під час розгляду справи суд безпідставно не застосував до ОСОБА_3 положення ст.48 КК України про звільнення останнього від кримінальної відповідальності у зв’язку зі зміною обстановки, оскільки протягом строку з дня подій нічого противоправного не скоював, раніше не судимий, є неповнолітньою особою.
В апеляції захисник ОСОБА_2 порушив питання про скасування вироку щодо ОСОБА_4 із закриттям провадження у справі, посилаючись на такі ж аргументи, зокрема щодо суперечливих показань потерпілого ОСОБА_11 та свідка ОСОБА_13, при тому, що підсудні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 послідовно свідчили, що вони застосували насильство до ОСОБА_11 після того, як він дістав з кишені газовий балончик, з метою запобігти його застосування потерпілим, тим самим останній сам створив реальну загрозу здоров’ю підсудним. Також апелянт зазначає, що вказані події сталися за показаннями підсудних 16 травня 2009 року. Проте суд безпідставно залишив поза увагою клопотання стосовно перевірки цих доводів, чим порушив право засудженого ОСОБА_4 на захист.
Іншими учасниками судового розгляду апеляції не подані.
Постанова суду від 6 травня 2010 року про закриття кримінальної справа відносно ОСОБА_10 із застосуванням до нього примусових заходів виховного характеру не оскаржена.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав апеляцію про внесення зазначених змін у вирок; пояснення захисників, засуджених, їх законних представників, які підтримали вказані апеляції захисників, заслухавши останнє слово засуджених, провівши судові дебати, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій, судова колегія вважає апеляцію прокурора такою, що підлягає задоволенню, і не вбачає підстав для задоволення апеляцій захисників з таких підстав.
Висновок суду першої інстанції про доведеність вини засуджених у вчиненні цього злочину за обставин, вказаних у вироку, слід визнати правильним, бо підтверджується доказами, ретельно дослідженими під час судового слідства.
Що стосується доводів, наведених в апеляціях захисників, стосовно невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, то вони не заслуговують на увагу, бо суперечать матеріалам справи.
Як убачається з протоколу судового засідання, повно та всебічно були перевірені доводи засуджених про ненавмисний характер цих дій та час їх вчинення, але які судом обґрунтовано визнані такими, що не знайшли свого підтвердження, оскільки спростовуються об’єктивними доказами у справі.
Так, за показаннями потерпілого ОСОБА_11 протягом як досудового, так і судового слідства, засуджені спочатку просили у нього та ОСОБА_13 гроші, а коли останній відповів, що у них немає, то ОСОБА_4 наніс йому удар в обличчя, після чого ОСОБА_13 утік. Побачивши, що залишився один із засудженими, він з метою захисту витяг з кишені газовий балончик, але в цей же час ОСОБА_4 наніс йому два удари в обличчя, вибивши з рук цей балончик. Просив засуджених, щоб не били, але ті не реагували, ОСОБА_10 почав утримувати за одежу, а ОСОБА_4 вдарив ногою в спину. В подальшому ОСОБА_3 допомагав Толстому його утримувати, ОСОБА_4 же продовжував бити.
Аналогічні послідовні показання потерпілий давав і під час очних ставок із засудженими.
Крім того, такі його показання узгоджуються з іншими доказами у справі.
Зокрема, свідок ОСОБА_13 стверджував, що саме за таких обставин Отсрась наніс йому удар в обличчя, тому злякавшись, він втік.
Свідок ОСОБА_12 підтвердив, що побачивши біля потерпілого та свідка ОСОБА_13 трьох хлопців, які розмовляли на підвищених тонах, злякався і втік.
Як потерпілий, так і свідки послідовно свідчили, що подія відбувалася саме 17 травня 2009 року приблизно о 20 год.
За показаннями потерпілого, до лікарні, оскільки почував себе погано, були вибиті зуби, він звернувся вночі наступного дня, після того, як розповів своїм батькам, які у той день повернулися додому пізно.
Зазначені обставини підтверджуються документальними даними, що містяться у матеріалах справи, зокрема із довідки вбачається, що невропатологом травмпункту Святошинського району м. Києва потерпілий оглянутий 18 травня 2009 року о 1 год.20 хвл. (а.с.35).
Згідно даних судово-медичної експертизи у потерпілого були виявлені легкі тілесні ушкодження на обличчі та травмовані два зуби.
Отже, піддавати сумніву показання потерпілого підстав немає, як і не встановлено обставин, які б викривали його у обмові засуджених.
Крім того, показання потерпілого узгоджуються й з показаннями підсудного ОСОБА_10, який підтвердив, що вони підходили до потерпілого та свідка ОСОБА_13, у яких просили гроші. При цьому ОСОБА_4 раптово підбіг та наніс удар ОСОБА_11, а потім били того усі втрьох.
Підтверджував підсудний і дату вчинення злочину, саме 17 травня 2009 року, на яку також під час досудового слідства посилався й засуджений ОСОБА_4.
Таким чином, твердження в апеляції про необ’єктивність показань потерпілого слід визнати необґрунтованими.
Не заслуговують на увагу й доводи в апеляції захисників щодо порушення права на захист підсудних, а також інші вказівки про порушення вимог кримінально-процесуального закону, що зазначені в апеляції захисника ОСОБА_1, бо такі дані судовою колегією в матеріалах справи не встановлені.
Непереконливими слід визнати твердження апелянтів про те, що бійка засуджених з потерпілим була обопільною, і яка спровокована діями потерпілого, бо такі дані також у справі відсутні, а відповідні докази в апеляціях не наведені.
Вказані докази достовірно свідчать про те, що засуджені діяли саме з хуліганських спонукань, грубо порушуючи громадський порядок та виражаючи явну неповагу до суспільства, а не на ґрунті особистих стосунків, про що зазначається в апеляціях.
Таким чином, суд першої інстанції, повно та всебічно дослідивши наведені докази, обґрунтовано постановив щодо засуджених обвинувальний вирок і правильно погодився з визначеною слідчими органами кваліфікацію їх дій за ст. 296 ч.2 КК України, оскільки останні вчинили хуліганство, що супроводжувалося особливою зухвалістю, а саме заподіянням потерпілому тілесних ушкоджень.
Міра покарання засудженим призначена з дотриманням вимог ст.65 КК України, бо відповідає тяжкості вчиненого і особі засуджених, а також є необхідною для їх виправлення і перевиховання, попередженню нових злочинів і за своїм видом, розміром є справедливою, навіть при тому, що слід погодитися з доводами апеляції прокурора і виключити з мотивувальної частини вироку посилання суду на як обтяжуючу покарання обставину, вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння, що не встановлено ні слідчими органами, ні судом.
Правильним є й рішення суду про звільнення засуджених від відбування покарання на підставі ст.104 КК України, бо злочин вчинили у неповнолітньому віці, раніше не судимі і у даний час навчаються.
Проте на порушення вимог кримінального закону суд у резолютивній частині вироку як на підставу прийняття рішення про звільнення від відбування покарання на підставі ст.104 КК України неповнолітніх, засуджених до позбавлення волі, не послався ще й на ст.75 КК України.
Це порушення підлягає виправленню судовою колегією шляхом внесення змін у вирок відповідно до ч.2 ст.365 КПК України.
Що стосується доводів в апеляції захисника про застосування до ОСОБА_3 положень ст.48 КК України, то судова колегія не вбачає для цього підстав.
Керуючись ст.ст.365, 366 КПК України, судова колегія
У Х В А Л И Л А:
Апеляцію прокурора Амельченка В.В. задовольнити , а апеляції захисників ОСОБА_1 та ОСОБА_14 залишити без задоволення.
Вирок Святошинського районного суду м. Києва від 6 травня 2010 року стосовно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 змінити , виключивши з мотивувальної його частини посилання як на обтяжуючу обставину покарання вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння.
В порядку ст.365 ПК України уточнити резолютивну частину цього вироку, доповнивши як підставу звільнення засуджених від відбування покарання відповідно до ст.104 КК України ще й ст.75 КК України.
В решті цей вирок залишити без зміни.
Головуючий:
Судді: