У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2010 року квітня місяця „26” дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді: Горбань В.В.
Суддів: Сінані О.М., Терент’євої Н.М.
При секретарі:
З участю прокурора: Войциховській Е.В.
Штехбарт Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в АР Крим, Головного управління державного казначейства України в АР Крим, Державного казначейства України, 3 особа – прокуратура Центрального району м. Сімферополя, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, за апеляційними скаргами ОСОБА_6, прокурора Центрального району м. Сімферополя Автономної Республіки Крим, представника Державного казначейства України за довіреністю ОСОБА_7 на рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 24 грудня 2009 року,
ВСТАНОВИЛА:
08 грудня 2008 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в АР Крим, Головного управління державного казначейства України в АР Крим, Державного казначейства України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду. Вимоги мотивовані тим, що вироком Залізничного районного суду м. Сімферополя АР Крим від 29.06.1999 року, залишеним без змін ухвалою Верховного Суду АР Крим від 03.08.1999 року, вона була незаконно засуджена за ст. 94 КК України до 9 років позбавлення волі з відбуванням покарання в ВТК загального режиму. За протестом прокуратури АР Крим постановою Президії Верховного Суду АР Крим від 15.12.2000 року вирок Залізничного районного суду м. Сімферополя АР Крим від 29.06.1999 року та ухвала судової колегії у кримінальних справах Верховного Суду АР Крим від 03.08.1999 року були скасовані, кримінальна справа направлена прокурору Залізничного району м. Сімферополя АР Крим на додаткове розслідування. Вироком Залізничного районного суду м. Сімферополя АР Крим від 06.08.2001 року ОСОБА_6 визнана винною за ст. 101 ч. 3 КК України і їй призначено покарання у вигляді 7 років позбавлення волі з відбуванням покарання в ВТК загального режиму. Ухвалою Апеляційного суду АР Крим від 09.10.2001 року вирок Залізничного районного суду м. Сімферополя АР Крим від 06.08.2001 року скасовано, кримінальну справу направлено на додаткове розслідування прокурору Залізничного району м. Сімферополя АР Крим. Постановою слідчого прокуратури Залізничного району м. Сімферополя АР Крим від 25.10.2001 року відносно ОСОБА_6 змінено запобіжний захід з утримання під вартою на підписку про невиїзд. Таким чином ОСОБА_6 знаходилась під вартою з 28.03.1999 року, тобто 2 роки 8 місяців. Посилається на те, що кримінальне переслідування відносно неї було припинено постановою слідчого прокуратури Залізничного району м. Сімферополя АР Крим від 12.10.2007 року на підставі п. 2 ст. 213 КПК України і цією ж постановою запобіжний захід – підписку про невиїзд було скасовано. Зазначає, що була позбавлена можливості працевлаштуватися, оскільки спочатку знаходилась під вартою, а потім ще шість років відносно неї було кримінальне переслідування, вона знаходилась під підпискою про невиїзд, паспорт їй не повернули, а видали новий лише 17.11.2008 року, увесь цей час вона знаходилася на утриманні своєї матері пенсіонерки, яка також утримувала і її хвору з дитинства дочку. У зв’язку з перебуванням в місцях позбавлення волі у неї погіршився стан здоров’я, належне лікування було відсутнім, придбання необхідних ліків неможливим, в результаті чого вона мала декілька спроб самогубства. Уточнивши позовні вимоги в процесі розгляду справи, ОСОБА_6 просила стягнути на її користь упущену заробітну плату за 10 років в розмірі 120 000 грн., витрати на харчування по 600 грн. за місяць, всього 72000 грн., за юридичне обслуговування за 8 років – 300 000 грн., а крім того, 1 200 000 грн. необхідні їй на лікування тяжкої хвороби за кордоном, а також моральну шкоду в розмірі 1 000 000 грн.
Рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 24 грудня 2009 року позов ОСОБА_6 задоволено частково. Стягнуто на користь ОСОБА_6 з державного бюджету шляхом списання коштів з рахунку Державного казначейства України в розмірі 200 000 грн. моральної шкоди. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6 ставить питання про скасування рішення суду і просить ухвалити нове рішення, яким задовольнити її вимоги або направити на новий розгляд до Залізничного районного суду м. Сімферополя АР Крим, посилаючись на те, що рішення незаконне і необґрунтоване, ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вважає, що судом неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи, і висновки суду не відповідають обставинам справи. Зокрема, висновок суду про те, що позивачеві спричинена моральна шкода саме в розмірі 200000 грн., необґрунтований, суперечить вимогам діючого законодавства та фактичним обставинам. В засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_6 і її представник уточнили межі апеляційного оскарження судового рішення і просили суд скасувати рішення лише в частині відшкодування моральної шкоди та ухвалити нове, яким збільшити розмір відшкодування моральної шкоди до 1000000 грн. Що стосується рішення суду в частині відмови у відшкодуванні матеріальної шкоди, то в цій частині вони апеляційну скаргу не підтримували.
У поданій апеляційній скарзі прокурор Центрального району м. Сімферополя АР Крим просить скасувати рішення суду в частині задоволення позову з ухваленням нового про зменшення розміру відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що розмір стягнутої моральної шкоди на користь позивачки є значно завищеним і необґрунтованим.
В апеляційній скарзі представник Державного казначейства за довіреністю ОСОБА_7 ставить питання про скасування рішення суду в частині задоволення позову з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, вислухавши пояснення позивачки, її представника, представника Державного казначейства України, прокурора, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що діями органів досудового слідства позивачці завдана моральна в розмірі 200000 грн., яка підлягає стягненню на користь ОСОБА_6 за рахунок коштів Державного бюджету України.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.
Як убачається з матеріалів справи, 26.03.1999 року СВ Залізничного РВ СМУ ГУ МВС України в АР Крим порушена кримінальна справа за фактом заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, що спричинило смерть за ознаками ст. 101 ч. 3 КК України. За підозрою у скоєнні даного злочину 27.03.1999 року була затримана ОСОБА_6 Постановою від 30.03.1999 року дії ОСОБА_6 перекваліфіковані на ст. 94 КК України. Вироком Залізничного районного суду м. Сімферополя від 29.06.1999 року, залишеним без змін ухвалою Верховного суду АР Крим від 03 серпня 1999 року, ОСОБА_6 визнана винною у скоєнні злочину, передбаченого ст. 94 КК України та призначено покарання у вигляді 9 років позбавлення волі в ВТК загального режиму.
Постановою Президії Верховного Суду АР Крим від 15.12.2000 року вирок Залізничного районного суду м. Сімферополя від 29.06.1999 року, та ухвала Верховного Суду АР Крим від 03 серпня 1999 року скасовані, кримінальна справа надіслана прокурору Залізничного району м. Сімферополя на додаткове розслідування.
Вироком Залізничного районного суду м. Сімферополя АР Крим від 06.08.2001 року ОСОБА_6 визнана винною у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 101 КК України, та призначено покарання у вигляді 7 років позбавлення волі в ВТК загального режиму.
Ухвалою Апеляційного суду АР Крим від 09 жовтня 2001 року вирок Залізничного районного суду м. Сімферополя АР Крим від 06.08.2001 року скасовано, кримінальна справа направлена прокурору Залізничного району м. Сімферополя АР Крим для проведення додаткового розслідування. Постановою слідчого прокуратури Залізничного району м.Сімферополя від 25.10.2001 року запобіжний захід ОСОБА_6 з тримання під вартою змінений на підписку про невиїзд.
12.10.2007 року прокуратурою Залізничного району м. Сімферополя АР Крим винесена постанова про припинення кримінального переслідування відносно ОСОБА_6 на підставі п. 2 ст. 213 КПК України за недоведеністю вини, а обраний запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд скасовано.
Згідно з довідкою Державного департаменту України з питань виконання покарань ОСОБА_6 відбувала покарання у місцях позбавлення волі з 28.03.1999 року по 30.10.2001 року.
При розгляді справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_6 незаконно перебувала під кримінальним переслідуванням 8 років 7 місяців (104 місяця), з яких 2 роки 8 місяців під вартою /32 місяці/.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України від 1 грудня 1994 року «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 2 зазначеного Закону передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину.
У наведених у ст. 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються моральна шкода (п. 5 ст. 3 зазначеного Закону).
За таких обставин, виходячи з правил вищезазначених норм Закону та встановивши, що кримінальне переслідування відносно ОСОБА_6 припинено у зв’язку з недоведеністю вини у скоєнні злочину на підставі п. 2 ст. 213 КПК України, що внаслідок слідчих дій при розслідуванні кримінальної справи їй завдано моральну шкоду, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відшкодування ОСОБА_6 моральної шкоди.
Згідно зі ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства.
При наявності заподіяння громадянинові моральної шкоди її розмір визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством, але не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом з урахуванням вимоги розумності та справедливості, як того вимагає ч. 3 ст. 23 ЦК України.
Установивши наявність правових підстав для відшкодування ОСОБА_6 моральної шкоди, суд першої інстанції, постановляючи рішення про стягнення з держави на користь позивачки 200000 грн. моральної шкоди, обґрунтовано в повному обсязі врахував характер, обсяг та тривалість страждань, яких зазнала позивачка у зв’язку з тривалим перебуванням під кримінальним переслідуванням – 8 років 7 місяців (104 місяця) з яких 2 роки 8 місяців (32 місяця) перебувала під вартою, тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках, зусиль необхідних для відновлення попереднього життєвого стану. При цьому в повній мірі виходив із засад розумності, виваженості і справедливості.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково зазначив у рішенні суду, що розмір моральної шкоди за час перебування під кримінальним переслідуванням не може бути меншим ніж 22 123 грн., оскільки він ґрунтується на неправильному тлумаченні матеріального закону.
Так, у абзаці 2 пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз’яснено, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподаткованим мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Відповідно до ст. 55 Закону України «Про Державний бюджет на 2009 рік» мінімальний розмір заробітної плати на час розгляду справи – грудень 2009 року становив 669 грн.
З огляду на наведене, розмір моральної шкоди за час перебування під кримінальним переслідуванням не може бути меншим ніж 69576 грн. (669 грн. х 104 місяці).
Але враховуючи, що суд першої інстанції стягнув компенсацію за спричинену моральну шкоду на користь позивачки у розмірі більшому від мінімального, тому відсутні підстави для зміни або скасування рішення суду, яке в решті висновків є законним, обґрунтованим та справедливим.
Відповідно до вимог частини 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Всупереч вимогам статті 60 ЦПК України позивачка не надала доказів, які могли б спростувати висновки суду в частині визначення розміру моральної шкоди.
Так, доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 щодо невідповідності висновків суду в частині визначення розміру моральної шкоди фактичним обставинам справи колегія суддів до уваги взяти не може, оскільки судом першої інстанції фактичні обставини з’ясовані повно та всебічно і висновки суду відповідають встановленим фактам. Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність позивачкою вимог щодо заподіяння їй моральної шкоди саме в розмірі 1 000 000 грн. /одного мільйону грн./
Доводи апеляційних скарг прокурора та Державного казначейства України про те, що розмір моральної шкоди не може бути меншим ніж 22 123 грн., тому стягнення компенсації на користь позивачки за спричинену моральну шкоду в розмірі 200000 грн. є помилковим, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні закону, яким передбачено, що при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди суд має виходити з мінімального розміру заробітної плати на день розгляду справи, який на грудень 2009 року становив 669 грн. (669 грн. х 104 місяці = 69576 грн.)
Доводи апеляційних скарг щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, тому не можуть бути визнані обґрунтованими, оскільки не містять в собі правових підстав для висновку про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам статей 213, 214 ЦПК України.
Судом правильно встановлені факти, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та докази, якими вони підтверджуються, правовідносини та норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини і ухвалено рішення по справі на підставі доказів, наданих сторонами в порядку правил ст. 11, 60, 212 ЦПК України.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що при розгляді справи в частині відшкодування моральної шкоди вимоги матеріального і процесуального права судом першої інстанції додержано, підстав для скасування рішення немає.
Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційні скарги і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Що стосується рішення суду в частині відмови у задоволенні позову про відшкодування матеріальної шкоди, то позивачка та її представник у засіданні суду апеляційної інстанції не підтримали доводи апеляційної скарги в цій частині скарги, тобто фактично не оскаржують рішення суду в цій частині, що є їх волевиявленням і це свідчить про відмову від реалізації свого права на оскарження рішення суду, тому судова колегія не вправі виходити за межі апеляційного оскарження та без підтримання доводів входити в обговорення питання щодо законності висновків, викладених в частині рішення суду про відшкодування матеріальної шкоди.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 308, 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,
У Х В А Л И Л А:
Апеляційні скарги ОСОБА_6, прокурора Центрального району м. Сімферополя Автономної Республіки Крим, Державного казначейства України відхилити.
Рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 24 грудня 2009 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Судді: Горбань В.В. Сінані А.М. Терент’єва Н.М.