Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2010 року травня місяця „27” дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді: Горбань В.В.
Суддів: Курської А.Г., Любобратцевої Н.І.
При секретарі: Маркіній Т.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до відкритого акціонерного товариства «Крименерго» про визнання переводу та звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення моральної шкоди, за апеляційними скаргами представника ОСОБА_5 за довіреністю ОСОБА_6 на рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 23 грудня 2009 року та ОСОБА_5 і її представника за довіреністю ОСОБА_6 на додаткове рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 24 лютого 2010 року,
ВСТАНОВИЛА:
26 червня 2009 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до відкритого акціонерного товариства «Крименерго» /далі – ВАТ «Крименерго»/ про визнання переводу та звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення моральної шкоди. Уточнивши позовні вимоги в процесі розгляду справи позивачка зазначила, що вона була прийнята на роботу у ВАТ «Крименерго» 18.07.2003 року. Наказом ВАТ «Крименерго» 12-к від 27.05.2009 року була звільнена з посади електромонтера III рейдової бригади Сімферопольського РЕМ у зв’язку зі скороченням чисельності робітників – п. 1 ст. 40 КЗпП України. Вважає звільнення незаконним, оскільки у неї вища освіта, вона неодноразово підвищувала кваліфікацію за спеціальністю, має на утриманні неповнолітню дочку, при цьому відсутній інший член сім’ї, який би мав будь-який заробіток, тривалий час - з 2003 року працювала на зазначеній роботі. Крім того, їй не запропонували рівноцінної роботи згідно з освітою, кваліфікацією, стажу роботи. Профком дав згоду на її звільнення при наявності інших вакансій, які їй не були запропоновані, їй було запропоновано декретну вакансію, з якої можуть звільнити без гарантій – за згодою профкому, з виплатою допомоги і інших соціальних гарантій, проте на роботу прийняті робітники аналогічної кваліфікації. Вважає, що при її звільнені були порушені норми Колективного договору. Посилається на те, що незаконними діями відповідача їй було спричинено моральну шкоду, яку оцінила в розмірі 25 000 грн. Моральну шкоду обґрунтовує тим, що у зв’язку з незаконним звільненням вона була вимушена змінити звичайний уклад життя, додавати додаткових зусиль для організації свого життя, шукати кошти для проживання, оплати житлово-комунальних послуг. Під час розгляду справи їй стало відомо, що в січні 2009 року ВАТ «Крименерго» видало наказ про реорганізацію. Згідно з зазначеним наказом підлягала скороченню посада електромонтера III групи рейдової бригади Сімферопольського РЕМ. Тобто, позивачка була переведена з посади інженера 1 категорії на посаду електромонтера III групи рейдової бригади Сімферопольського РЕМ, яка підлягала скороченню. При переведенні позивачки на посаду електромонтера III групи рейдової бригади Сімферопольського РЕМ її не було попереджено, що ця посада підлягає скороченню, а через чотири дні після переведення її попередили про таке скорочення. Вважає, що такими діями відповідача порушено ч. 3 ст. 32 КЗпП України. Просить визнати її звільнення з роботи незаконним, зобов’язати поновити її на роботі, визнати перевод з посади інженера 1 категорії на посаду електромонтера III групи рейдової бригади Сімферопольського РЕМ незаконним, зобов’язати відповідача поновити її на посаді інженера 1 категорії і внести відповідні записи до трудової книжки. Стягнути з відповідача різницю між середнім заробітком до переводу з посади інженера 1 категорії і середнім заробітком електромонтера III групи рейдової бригади Сімферопольського РЕМ до часу звільнення і середній заробіток інженера 1 категорії з часу звільнення за час вимушеного прогулу з усіма передбаченими колективним договором виплатами, в тому числі преміальними. Стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 25000 грн.
Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 23 грудня 2009 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ВАТ «Крименерго» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди відмовлено.
Додатковим рішенням Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 24 лютого 2010 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ВАТ «Крименерго» відмовлено в повному обсязі.
В апеляційній скарзі на рішення суду представник ОСОБА_5 за довіреністю ОСОБА_6 та в апеляційній скарзі на додаткове рішення суду позивачка і її представник просять скасувати зазначені рішення суду з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, на неповне з’ясування обставин, які мають значення для справи, на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
У запереченнях на апеляційну скаргу ВАТ «Крименерго» просить апеляційні скарги відхилити як необґрунтовані, а рішення суду та додаткове рішення суду залишити без змін, вважає їх законними.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, заперечення на апеляційні скарги, вислухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову про поновлення на роботі, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості позовних вимог та їх недоведеності. При цьому визнав встановленим, що звільнення позивачки за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗПП України було проведено з дотриманням норм трудового законодавства.
Проте з такими висновками суду погодитися не можна, оскільки таких висновків суд дійшов без повного з’ясування всіх обставин справи, перевірки доказів та доводів сторін, що є підставою у відповідності до ст. 309 ЦПК України для скасування рішення суду в частині відмови у задоволенні позову про поновлення на роботі та ухвалення нового рішення по суті заявлених вимог.
При апеляційному перегляді справи встановлено, що позивачка ОСОБА_5 перебувала в трудових відносинах з ВАТ «Крименерго» з 11.03.2004 року до 27.05.2009 року. Наказом ВАТ «Крименерго» № 67-к від 20.02.2009 року ОСОБА_5 з 20 лютого 2009 року була переведена з посади інженера 1 категорії абонентської групи енергозбуту Сімферопольського РЕМ на посаду електромонтера по експлуатації електролічильників III групи рейдових бригад абонентської групи енергозбуту Сімферопольського РЕМ (а.с. 53).
Наказом ВАТ «Крименерго» № 212-к від 27.05.2009 року ОСОБА_5 звільнено з посади електромонтера по експлуатації електролічильників III групи рейдових бригад абонентської групи енергозбуту Сімферопольського РЕМ з 27.05.2009 року у зв’язку зі скороченням штату працівників за пунктом 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (а.с. 42).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Звільнення із зазначених підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Порядок вивільнення працівників у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці та порядок врахування переважного права працівника на залишення на роботі встановлено ст. ст. 42, 49-2 КЗпП України.
Пленум Верховного Суду України в пункті 19 постанови № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз’яснив, що, розглядаючи трудові спори, пов’язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, суди зобов’язані з’ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
З наказу ВАТ «Крименерго № 107 від 24.02.2009 року вбачається, що з метою оптимізації витрат підприємства, яке викликано необхідністю скорочення витрат, з метою перерозподілу функцій раніше виконуваних персоналом структурних підрозділів було проведено скорочення чисельності штату працівників ВАТ, з 04.05.2009 року виведено із штатного розкладу структурних підрозділів ВАТ «Крименерго» наступні посади: зокрема, по Сімферопольському РЕМ - рейдові бригади: електромонтер по експлуатації електролічильників III групи - 1 одиниця (а.с. 55).
Тобто, з наведеного вбачається, що у відповідача, дійсно, мали місце зміни в організації виробництва і праці, які потягли за собою скорочення чисельності штату працівників у структурних підрозділах ВАТ «Крименерго».
При розгляді справи судом першої інстанції встановлено, що згідно наказу № 107 від 24.02.2009 року мало місце скорочення однієї одиниці посади електромонтерів по експлуатації електролічильників III групи. ОСОБА_5Ю, яка працювала на даній посаді з 20 лютого 2009 року, було попереджено 27.02.2009 року про скорочення і запропоновано їй вільні посади, які мались у ВАТ «Крименерго», від яких остання відмовилася.
Приймаючи до уваги зазначені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем ВАТ «Крименерго» свій обов’язок щодо переведення працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві виконано, при цьому порушень трудового законодавства при звільненні позивачки не виявлено.
Але цей висновок суду не можна визнати достатньо обґрунтованим, оскільки він не в повному обсязі відповідає фактичним обставинам справи.
Вважаючи доведеним факт виконання відповідачем обов’язку про переведення позивачки за її згодою на іншу роботу, суд першої інстанції посилався на те, що під час попередження позивачки про звільнення, відповідачем, станом на 21.04.2009 року, було запропоновано їй три вільні вакансії на підприємстві, а станом на 05.05.2009 року ще дві вакансії, від яких позивачка відмовилася.
Між тим, із матеріалів справи вбачається, що на час видання наказу № 107 від 24.02.2009 року згідно зі штатним розкладом Сімферопольського РЕМ ВАТ «Крименерго» у рейдових бригадах абонентської групи енергозбуту існувало 7 одиниць посад електромонтерів по експлуатації електролічильників III групи, на яких працювали: ОСОБА_7 – з 03.04.2006 року; ОСОБА_8 – з 01.10.2003 року; ОСОБА_9 – з 08.12.2003 року; ОСОБА_10- з 15.11.2005 року; ОСОБА_11 – з 05.05.2008 року; ОСОБА_12 – з 22.01.2008 року; ОСОБА_5 – з 20.02.2009 року.
Згідно з наказом ВАТ «Крименерго» № 131-к від 03.04.2009 року ОСОБА_12 електромонтер по експлуатації електролічильників III групи рейдових бригад абонентської групи енергозбуту Сімферопольського РЕМ, був звільнений з роботи з 08.04.2009 року за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України.
Таким чином, на протязі двох місяців з часу попередження позивачки про звільнення з посади електромонтера по експлуатації електролічильників III групи рейдових бригад абонентської групи енергозбуту Сімферопольського РЕМ одиниця електромонтера по експлуатації електролічильників III групи станом на 08.04.2009 року була вільною.
Однак, зазначена посада відповідачем не була запропонована позивачці і фактично не було з’ясовано чи згодна була позивачка залишитися працювати на даній посаді.
Проте, з матеріалів справи вбачається, що наказом ВАТ «Крименерго» № 155-к від 21.04.2009 року на вільну посаду електромонтера по експлуатації електролічильників III групи рейдових бригад абонентської групи енергозбуту Сімферопольського РЕМ була переведена ОСОБА_13, технік енергорайону № 11 СП Сімферопольська міськелектромережа по строковому договору з 21 квітня 2009 року по 21 квітня 2010 року, згідно з її особистою заявою від 17.04.2009 року (а.с. 235). Але ОСОБА_5 ця посада не запропоновувалася, хоча вона має перевагу на зайняття даної посади перед ОСОБА_13
Між тим, вирішуючи спір, суд першої інстанції не звернув уваги на зазначені обставини і не дав їм правової оцінки, хоча вони мають суттєве значення для вирішення даної справи.
Доводи відповідача щодо пропозицій позивачці обіймати інші вакантні посади на підприємстві судовою колегією до уваги не приймаються з таких підстав. Так, з фактичних обставин справи вбачається, що під час вирішення питання про звільнення позивачки з посади, яка підлягала скороченню, фактично відпали підстави для її звільнення, оскільки з 6 одиниць посад електромонтера по експлуатації електролічильників III групи згідно штатного розкладу на 2009 рік одна одиниця станом на 08.04.2009 року була вже вільною, яка відповідно до вимог закону повинна була бути запропонована позивачці. Але таких дій відповідачем здійснено не було і у цьому є порушення закону роботодавцем, на що суд першої інстанції уваги не звернув.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що при звільненні ОСОБА_5 відповідач порушив вимоги трудового законодавства, а тому вона підлягає поновленню на роботі на посаді електромонтера по експлуатації електролічильників III групи рейдових бригад абонентської групи енергозбуту Сімферопольського РЕМ ВАТ «Крименерго».
Відповідно до вимог ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше як за один рік.
Згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв’язку з незаконним звільненням працівника визначається з огляду на виплати за останні два повні календарні місяці роботи, що передували звільненню.
Визначаючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів ураховує заробітну плату, яку позивачка отримала у січні та лютому 2009 року. При цьому колегія суддів виходить із того, що позивачка з 2 березня по 20 квітня 2009 року знаходилася у щорічній відпустці, тобто працювала не повні два місяці.
Згідно довідці, наданої відповідачем, заробітна плата позивачки складала у січні 2009 року – 3080 грн. 98 коп., у лютому 2009 року – 2465 грн. 29 коп., а тому середньомісячна зарплата складає 2773 грн. 14 коп. /3080 грн. 98 коп. + 2465 грн. 29 коп. = 5546 грн. 27 коп. : 2/ (а.с. 39).
Термін вимушеного прогулу за період з 27.05.2009 року по день постановлення рішення, тобто 27.05.2010 року, становить 253 дні (2009 рік - травень- 4 дні, червень - 20, липень – 23, серпень – 20, вересень - 22, жовтень – 22, листопад – 21, грудень – 23; 2010 рік – січень – 19, лютий – 20, березень – 22, квітень – 21, травень – 16 днів). Виходячи з розміру середньої заробітної плати 2773 грн. 14 коп. та п’ятиденного робочого тижня, середньоденна зарплата ОСОБА_5 становить 138 грн. 65 коп. (2773 грн. 14 коп. : 20 днів), а тому 253 дні х 138 грн. 65 коп. = 35078 грн. 45 коп.
Згідно з п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.
Таким чином, на користь позивачки підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27.05.2009 року по 27 травня 2010 року в розмірі 19262 грн. 37 коп. (35078 грн. 45 коп. – 14302 грн. 08 коп. допомога по безробіттю, яка сплачена центром зайнятості (а.с. 243) – 1514 грн. - вихідна допомога).
На підставі ст. 237-1 КЗпП України колегія суддів вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь ОСОБА_5 також компенсацію моральної шкоди в розмірі 1000 /тисячі/ грн., за нанесену їй моральну шкоду з урахуванням вимушеності змін звичайного способу життя та тривалості періоду часу, протягом якого позивачка захищала своє порушене право на працю. Саме такий розмір компенсації є адекватним психологічним і фізичним стражданням позивачки, є розумним і справедливим.
Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню в дохід держави судовий збір у сумі 201 грн. 12 коп. /192 грн. 62 коп. + 8 грн. 50 коп./ та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 грн., від яких було звільнено позивачку при зверненні до суду.
Згідно з абзацом 5 пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 року № 13 справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов’язком роботодавця та працівника, тому суд визначає суму заробітної плати без утримання цього податку й інших обов’язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Таким чином, викладені обставини свідчать про те, що позивачку ОСОБА_5 було звільнено з порушенням установленого трудовим законодавством порядку, а тому висновок суду першої інстанції в частині правомірності звільнення позивачки з займаної посади не відповідає дійсним обставинам справи, а тому рішення суду в частині відмови у задоволенні цих позовних вимог на підставі ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового - про часткове задоволення позовних вимог.
Що стосується висновків суду про необґрунтованість позовних вимог та їх недоведеність в частині визнання переводу з посади інженера 1 категорії на посаду електромонтера по експлуатації електролічильників III групи рейдових бригад абонентської групи енергозбуту Сімферопольського РЕМ, зобов’язання поновити на роботі на посаді інженера 1 категорії і внесення запису до трудової книжки, стягнення різниці між середніми заробітками, визнання незаконним заниження суми вихідної допомоги при звільненні, то колегія суддів з ними погоджується, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.
При розгляді справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_5 звернулася до відповідача з письмовою заявою про переведення її на посаду електромонтера по експлуатації електролічильників III групи рейдових бригад абонентської групи енергозбуту Сімферопольського РЕМ, з окладом згідно штатного розкладу (а.с. 48).
На підставі зазначеної заяви відповідачем був виданий наказ № 67-к від 20.02.2009 року про переведення позивачки з посади інженера 1 категорії абонентської групи енергозбуту Сімферопольського РЕМ на посаду електромонтера по експлуатації електролічильників III групи рейдових бригад абонентської групи енергозбуту цього ж РЕМ, з посадовим окладом 1220 грн. При цьому в наказі було зазначено, що на підставі ст. 114 КЗпП України, у зв’язку з переведенням позивачки на постійну нижчеоплачувану роботу, за нею зберігається її попередній середній заробіток протягом двох тижнів з дня переведення (а.с. 53)
Відповідно до вимог ст. 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві допускається тільки за згодою працівника.
За таких обставин, суд першої інстанції, виходячи з правил ст. 32 КЗпП України та встановивши, що переведення позивачки на іншу роботу на тому ж підприємстві мало місце зі згоди ОСОБА_5, дійшов обґрунтованого висновку, що переведення позивачки на іншу роботу відповідало вимогам трудового законодавства.
Встановивши, що при переведенні позивачки на іншу роботу не було порушено закону, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо необґрунтованості інших вимог позивачки, які вона пов’язує з незаконним переведенням. А крім того, ці вимоги заявлено поза тримісячним строком, передбаченим ст. 233 КЗпП України.
Що стосується вимог про незаконне заниження суми вихідної допомоги, то вони також не підлягають задоволенню, оскільки позивачка поновлена на роботі, тому вихідна допомога не підлягає стягненню.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що при переведенні позивачки на іншу роботу відповідач повинен був повідомити її про це не пізніше ніж за два місяці, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки воно ґрунтується на неправильному тлумаченні матеріального закону – ст. 32 КЗпП України.
Інші доводи апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального права також не приймаються до уваги апеляційного суду, як безпідставні.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що при розгляді справи в цій частині вимоги матеріального і процесуального права судом першої інстанції додержано, підстав для скасування рішення немає.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 309, 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційні скарги ОСОБА_5 та її представника за довіреністю ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 23 грудня 2009 року в частині відмови у задоволенні позову про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди скасувати і ухвалити нове.
Позов ОСОБА_5 задовольнити частково.
Поновити ОСОБА_5 на посаді електромонтера по експлуатації електролічильників III групи рейдових бригад абонентської групи енергозбуту Сімферопольського району електромереж Відкритого акціонерного товариства «Крименерго».
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Крименерго» на користь ОСОБА_5 середню заробітну плату за весь час вимушеного прогулу за період з 27.05.2009 року по 27.05.2010 року в розмірі 19262 грн. 37 коп. (без врахування податків і обов’язкових платежів) і у відшкодування моральної шкоди 1000 грн.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Крименерго» в дохід держави судовий збір у розмірі 201 грн. 12 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи 120 грн. на рахунок 31218259700002, одержувач – держбюджет м. Сімферополя, код бюджетної класифікації доходів 22050000, код ЄДРПОУ 34740405, Банк одержувача - ГУ Держказначейства України в АР Крим, МФО 824026.
Рішення в частині поновлення ОСОБА_5 на роботі та стягнення одномісячного середнього заробітку в розмірі 2773 грн. 14 коп. підлягає негайному виконанню.
Рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 23.12.2009 року і додаткове рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 24 лютого 2010 року в частині відмови у задоволенні позову про визнання переводу з посади інженера 1 категорії на посаду електромонтера по експлуатації електролічильників III групи рейдових бригад абонентської групи енергозбуту Сімферопольського РЕМ, зобов’язання поновити на роботі на посаді інженера 1 категорії і внесення запису до трудової книжки, стягнення різниці між середніми заробітками, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, включаючи усі виплати та преміальні, визнання незаконним заниження суми вихідної допомоги при звільненні, залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.
Рішення може бути оскаржено протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції
Судді: Горбань В.В. Курська А.Г. Любобратцева Н.І.