Справа № 2-208/

2010 рік

Р I Ш Е Н Н Я

I М Е Н Е М            У К Р А Ї Н И

22 березня 2010 року  Совєтський районний суд Автономної Республіки Крим

в складі:     головуючого             - судді Тощевої О.О.

при секретарі             - Ібрагімової А.С.

розглянувши у попередньому відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Совєтський Совєтського району Автономної Республіки Крим цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 23 лютого 2010 року звернулася до суду із позовом до відповідача про розірвання шлюбу. Позовні вимоги мотивовані тим, що з 13 грудня 2005 року сторони знаходяться в зареєстрованому шлюбі, від спільного проживання мають малолітню дитину – дочку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Позивачка зазначає, що у зв’язку із втратою почуття любові та поваги один до одного, подальше сімейне життя між сторонами не складається, з жовтня 2009 року фактичні шлюбні відносини між сторонами припинені, з цього ж часу сторони проживають окремо, на примирення позивачка не згодна, у зв’язку з чим, просила шлюб зареєстрований між нею та відповідачем розірвати, витрати при видачі свідоцтва про розірвання шлюбу покласти на розсуд суду. При цьому, спору про розподіл майна, що є спільною власністю, а також про місце проживання дитини не має.

Відповідач у попереднє судове засідання не з’явився, про місце, дату та час розгляду справи сповіщений належним чином, надіслав на адресу суду заяву в якій зазначає, що позовні вимоги визнає, не заперечує проти розірвання шлюбу із позивачкою та просить справу розглянути у попередньому судовому засіданні, у зв’язку з чим, з урахуванням думки позивачки та відповідно до положень ст.ст. 130, 158 ч. 2 ЦПК України, суд вважає за можливим судове засідання провести у відсутності відповідача.

У попередньому судовому засіданні позивачка підтримала позовні вимоги та наполягала на розірванні шлюбу із відповідачем, зазначивши, що подальше спільне життя між сторонами не можливе і на примирення вона не згодна.

При таких обставинах, враховуючи, що визнання відповідачем позову у попередньому судовому засіданні, яке викладено в адресованій суду письмовій заяві, не суперечить вимогам закону та не порушує права, свободи і інтереси інших осіб, з огляду на те, що позивачка наполягає на розірванні шлюбу із відповідачем, а останній не має наміру зберегти сім’ю, у зв’язку з чим, у відповідності до положень ст.ст. 130 ч. 4, 174 ч. 4 ЦПК України суд вважає за можливе розглянути позов під час попереднього судового засідання.

Заслухавши пояснення позивачки, дослідивши матеріали цивільної справи, суд дійшов до наступного:

Судом встановлено, що 13 грудня 2005 року між сторонами зареєстрований шлюб, про що районним Відділом реєстрації актів цивільного стану Бердичівського міськрайонного управління юстиції Житомирської області в Книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис № 19, що підтверджується наявним в матеріалах справи свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с. 6).

Від спільного життя сторони мають малолітню дитину – дочку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується Свідоцтвом про народження дитини, наявним в матеріалах справи (а.с. 7).

При цьому, спору щодо місця проживання дитини між сторонами не існує, крім того, між сторонами не існує і спору про розділ майна, що є спільною власністю.

Відповідно до положень ст. 51 Конституції України, ст. 24 ч. 1 СК України шлюб ґрунтується на добровільній згоді жінки та чоловіка, та примушення жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Згідно із положеннями ст.ст. 18 ч. 2 п. 3, 51, 56 ч. 3, 110 ч. 1 СК України, дружина і чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань, при цьому способом захисту сімейних прав та інтересів, у тому числі, є право на припинення шлюбних відносин шляхом пред’явлення до суду позову про розірвання шлюбу одним із подружжя.

В ході розгляду справи судом встановлено, що за час сімейного життя у сторін склалася обстановка, що виключає можливість спільного проживання, почуття любові та поваги один до одного між сторонами втрачено, з жовтня 2009 року сторони проживають окремо і не підтримують сімейних стосунків, що підтверджується довідкою з місця проживання позивачки, а також тією обставиною, що відповідач отримує судову кореспонденцію за іншою адресою, примирення між подружжям не можливо та це буде суперечити інтересам та волі обох сторін. При таких обставинах суд дійшов до висновку, що сім'я розпалася остаточно і шлюб існує формально.

Приймаючи до уваги, що шлюб - це добровільний союз чоловіка та жінки, а сторони зберегти сім'ю не бажають, суд з урахуванням того, що розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружині та чоловіка, після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті і майнові права, а також права їх дитини, враховуючи відсутність обставин, що перешкоджають розірванню шлюбу передбачених ч. 2 ст. 110 СК України, вважає за необхідне позов про розірвання шлюбу задовольнити.

Витрати при видачі свідоцтва про розірвання шлюбу в державних органах реєстрації актів цивільного стану слід покласти на відповідача, у зв’язку із визнанням ним позову.

На підставі вищенаведеного, ст. 51 Конституції України, ст.ст. 18 ч. 2 п. 3, 51, 56 ч. 3, 104 ч.2, 110, 112 Сімейного кодексу України, керуючись ст.ст. 10, 11, 14, 57, 88, 130 ч. 4, 158 ч. 2, 174 ч. 4, 208, 209, 212-218 ЦПК України, суд, -

В И Р I Ш И В:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.  

Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрований районним Відділом реєстрації актів цивільного стану Бердичівського міськрайонного управління юстиції Житомирської області по актовому запису № 19 від 13 грудня 2005 року - розірвати.

При реєстрації розірвання шлюбу в державних органах реєстрації актів цивільного стану стягнути з ОСОБА_2 державне мито на користь держави в розмірі 17 (сімнадцять) гривень. ОСОБА_1 від сплати державного мита звільнити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим шляхом подачі в десятиденний строк з дня його проголошення заяви про апеляційне оскарження через Совєтський районний суд Автономної Республіки Крим і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку, передбаченого для подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано, та двадцятиденного строку для подання апеляційної скарги, який вираховується з дня подачі заяви про апеляційне оскарження.

Головуючий суддя: